3. Центральні проблеми економічної організації. Закон рідкісності

Суспільне виробництво є джерелом задоволення тих чи інших потреб. Потреба - це відчуття нестачі того, що необхідно для підтримання життє­діяльності людини.

Потреби людей практично безмежні, а це означає, що їх повністю задовольнити не можливо.

Економічні ресурси або фактори виробництва володіють однією загальною корінною властивістю: вони рідкісні, тобто кількість їх обме­жена. У цьому і полягає сутність закону рідкісності. Внаслідок рідкісності виробничих ресурсів і тієї межі, яку їх рідкісність ставить перед виробничою діяльністю, сам обсяг виробництва неминуче обмежений.

Враховуючи безмежність потреб і обмеженість ресурсів, перед будь-якою економічною системою постають три фундаментальні проблеми організації економіки:

1. Що і скільки потрібно виробляти? Який набір товарів та послуг і в якому обсязі найповніше задовольнятиме потреби суспільства?

2. Як цей обсяг продукції необхідно виробляти? Як треба організувати виробництво, які фірми мають виробляти і яку застосовувати технологію виробництва?

3. Для кого повинна вироблятися продукція? Як повинна вона розпо­ділятися серед споживачів?

4. Технологічний вибір у суспільстві. Зростаючі витрати

Наші потреби практично безмежні, а ресурси, як зазначалося, кількісно обмежені. Отже, суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення задоволення потреб з наявних ресурсів шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. Збільшення кількості товарів і послуг за певного обсягу залучених ресурсів означає підвищення ефективності і навпаки. Ефективне використання ресурсів передбачає: а) повну зайнятість ресурсів; б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Повний обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально задовольняли матеріальні потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси нєдовикористовуються. Повний обсяг виробництва потребує наявності двох видів ефективності - розподільної та виробничої.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до вироб­ництва тих товарів та послуг, які найбажаніші для суспільства. Виробничої ефективності досягають, коли бажані суспільством товари і послуги виробляють з мінімальними витратами. Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Отже, перед суспільством виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів.

Технологічний вибір у суспільстві відображає розподіл обмежених ресурсів між виробництвом необхідних товарів і послуг для максимального задоволення потреб суспільства. На рис. 2.1 технологічний вибір зображений кривою трансформації (виробничих можливостей), яка відображає різно­манітні варіанти вибору двох альтернативних товарів, наприклад, промис­лових роботів та піцци. Кожна точка на кривій виробничих можливостей (т. А, В, С, В) показує деякий максимальний обсяг виробництва будь-яких двох продуктів при досягненні повної зайнятості та повного обсягу виробництва.

Обмеженість ресурсів за незмінної технології робить недосяжною кожну комбінацію роботів і піцци, що перебувають в точках поза кривою (т. W). Точки в середині кривої досяжні (т. F), але вони вказують, що повної зайнятості і виробничої ефективності не досягнуто.

Промислі роботи

Pис. 2. і. Крива трансформації

Крива виробничих можливостей - це крива, яка показує різні комбі­нації двох альтернативних товарів, які може виробляти економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва з незмінної кількості ресурсів та за незмінною технологією. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називають альтернативною вартістю цього продукту.

Закон зростання альтернативної вартості (витрат), суть якого полягає в то­му., що виробництво кожної додаткової одиниці альтернативного товару вимагає скорочення виробництва іншого альтернативного товару у зростаючій кількості.

Економічне зростання - здатність економіки виробляти більший обсяг продукції. У сучасних умовах економічне зростання характерне для всіх розвинених країн світу. Крива їх виробничих можливостей постійно пере­міщується нраворуч.

Тема З ПОДІЛ ПРАЦІ. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ГРОШІ

/. Поділ праці. Товарне виробництво.

2. Сутність, функції та види грошей.

І. Поділ праці. Товарне виробництво

Упродовж своєї тривалої історії людство використовувало дві форми виробництва - натуральне і товарне.

Історично першим виникло натуральне господарство, ІІри якому виготовлені продукти праці споживались у межах господарств, які їх виго­товляли. За межі господарств виходила лише незначна частка виготовлених благ. Натуральне виробництво в силу своєї замкнутості було малоефективним, консервативним, не забезпечувало економічний прогрес. Тому воно поступилось новій формі суспільного виробництва- товарному виробництву.

Товарне виробництво - пе форма організації виробництва, при якій продукти виготовляються не для власного споживання, а для обміну на ринку. Воно ґрунтується на суспільному поділі праці та економічній відокремленості виробників як власників ресурсів і благ. Виробники прагнуть бути незалеж­ними, бачити прямий зв'язок між рівнем свого споживання і витратами своєї праці.

Основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, який означає спеціалізацію виробників і регіонів на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Економічний прогрес впродовж багатьох сторіч був безпосередньо пов'язаний з проблемами поділу праці, який набував трьох основних форм: загальної, часткової та одиничної. Загальний подіи праці - це поділ національного виробництва на окремі галузі виробництва: промисловість, сільське господарство, будівництво і т. п. Частковий - це поділ галузей господарства на окремі підгалузі. наприклад, у промисловості виділяються такі підгалузі, як машинобудування, приладобудування тощо. Одиничний поділ праці - це поділ праці в середині підприємства -технологічний процес виготовлення продукції розчленяється на окремі операції, а робітники виконують спеціалізовані функції.

Процес поглиблення спеціалізації виробництва пов'язаний з виробничим кооперуванням, під яким розуміють встановлення довготривалих виробничих зв'язків між підприємствами, які разом виготовляють певну кінцеву про­дукцію, але зберігають свою самостійність і спеціалізацію.

Поряд з поглибленням спеціалізації у сучасному виробництві існує і зворотний процес - диверсифікація виробництва, під яким розуміють розширення номенклатури продукції з метою зменшення ризику можливих втрат капіталу і зниження доходів.

Товарне виробництво розвивалось впродовж тисячоліть. Розрізняють зокрема просте товарне виробництво, яке грунтується на одноосібній приватній власності, підприємницьке товарне виробництво, яке ґрунтується на різних формах приватної власності і праці найманих працівників, і дер­жавне товарне виробництво, в якому власність державна, а праця наймана.

Продукт виробничої діяльності в товарному виробництві набуває форми товару. Товар — це продукт людської праці, який виготовляється не для власного споживання, а на продаж. Він має дві властивості - споживну вартість і вартість.

Споживна вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Інакше кажучи, це корисність товару. Вартість товару - це витрати на його виробництво. Вона проявляється у своїй зовнішній формі - міновій вартості. Мінова вартість товару виражається в здатності певної кількості одного товару обмінюватися на деяку кількість іншого.

2. Сутність, функції та види грошей

Гроші - один з найважливіших винаходів людства. Історія грошей налічує багато тисячоліть. Більшість вчених вважали, що вони виникли стихійно в результаті розвитку товарообміну, хоч деякі вважають їх резуль­татом взаємної згоди людей.

Спочатку існував прямий товарообмін - один товар безпосередньо обмінювався на інший Стартер"). Функцію товару-посередника у різні часи і у різних народів виконували різні товари. Поява товару-посередника, екві­валента означала виникнення грошей.

Гроші історично виникли у вигляді товару-еквівалента, який мав властивість обмінюватись на будь-який інший товар.

Суть грошей проявляється в їх функціях. Перша і найважливіша функція грошей - міра вартості. Вона полягає в тому, що в грошах виражають свою вартість всі товари. Вартість товару, виражена в грошах, називається ціною. Оскільки різні товари мають різну вартість, то вони прирівнюються до різної кількості грошей.

Другою функцією грошей є функція засобу обміну і платежу, тобто гроші використовують для оплати товарів і послуг, вони є засобом платежу і обігу.

Третьою функцією грошей є функція нагромадження вартості, яка означає, що час, коли грошовий дохід отримують, відокремлюється від часу, коли його витрачають. Ця функція корисна тим, що дає змогу власникам

грошей витрачати їх не в момент отримання, а тоді, коли в цьому є потреба. Гроші як засіб нагромадження мають одну перевагу - їм притаманна така риса, як абсолютна ліквідність. Під ліквідністю розуміють легкість і швидкість, з якою певний актив може перетворюватись на засіб платежу, не втрачаючи своєї вартості.

З розвитком товарообміну еволюціонували і гроші. Впродовж багатьох століть функцію грошей виконували кілька металів: бронза, золото і срібло. З часом виникла і існувала в багатьох країнах грошова система, за якої значення загального еквівалента виконували два благородні метали — золото і срібло -біметалам. На зміну біметалізму згодом прийшов монометалізм — грошова система, за якої один метал (золото чи срібло) слугував загальним еквіва­лентом.

Грошові системи встановлювались державою. Грошова система об'єд­нала законодавче встановлену грошову одиницю, види грошей, емісійну систему, порядок обміну національної валюти на іноземні.

Внаслідок розвитку торгівлі почали виникати банки, розширювався кре­дит, появилися банкноти, векселі, чеки, які призвели до виникнення за­мінників золотих монет і нової форми грошей - кредитних грошей. Вексель -це борговий документ, що засвідчує безумовне зобов'язання боржника сплатити у певний термін і в певному місці зазначену в ньому суму грошей власникові векселя. Векселі використовують як засіб платежу.

Другим замінником золотих грошей стали банкноти. В сучасному розумінні банкнота - це паперові гроші, які випускаються в обіг цент­ральним банком, його зобов'язання. В сучасних умовах банкноти повністю втратили зв'язок із золотом, перетворилися на символічні гроші.

Розвиток банківської системи призвів до появи банківських грошей, які ще називають депозитними, або безготівковими грішми. Безготівкові розрахунки проводяться на основі чеків або перерахуванням грошових сум за вказівкою платника з його рахунку в певному банку на рахунок одержувача в цьому ж або іншому банку. Чек — це письмовий наказ власника безстрокового (поточного) рахунку банку про виплату певній особі вказаної в ньому суми грошей. Чек слугує засобом отримання готівки в банку, є засобом платежу, інструментом безготівкових розрахунків, тобто це є замінник грошей.

Від поточних банківських вкладів, які призначені для здійснення роз­рахунків, відрізняють страхові (термінові) вклади в банки. На ці кошти банк нараховує відсотки. Власник такого вкладу має право взяти певну кількість готівки з рахунку, заздалегідь попередивши банк, проте він втрачає відсот­ковий дохід. Залишки коштів на цих рахунках відносять до так званих "майже грошей", оскільки вони є грішми, але в платежах використовуються рідко.

Депозитні гроші не є останньою формою еволюції грошей. Електронні гроші — це умовна назва грошових коштів, які використовуються їх влас­никами на основі електронної системи банківських послуг. Вони забез­печують обіг безготівкових, депозитних грошей, але не заміняють їх. За допомогою цих грошей здійснюються платежі. Вони є грішми-замішшками, мають кредитну природу (кредитні, дебетні картки, картки для автоматів, електронні перекази).

Отже, за свою довгу історію гроші зазанали значної еволюції. Багато різних активів виконували функції загального еквівалента — золото і срібло, паперові Іроші у вигляді банкнот, чекові депозити. Існували та існують різні замінники грошей. Товарні гроші замінили символічними грішми, які не мають внутрішньої вартості.

Реальна вартість грошей або їхня купівельна спроможність визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за грошову одиницю. Кількість товарів і послуг, що їх можна купити за одну грошову одиницю, обернено пропорційна рівню цін.

Центральні банки класифікують пропозицію грошей, враховуючи ступінь ліквідності її окремих елементів, які називають грошовими агрегатами. В більшості країн виділяють такі чотири агрегати: Мд, А//, МІ і Мз.

До М₀ відносять готівку - банкноти і розмінні монети, які емітуються центральним банком й знаходяться в обігу. Банкноти і готівка знаходяться в резервах комерційних банків або в обігу поза комерційними банками.

Агрегат МІ охоплює готівку, що знаходиться в обігу поза банками, а також і залишки на поточних рахунках, на які можуть виставлятися чеки (чекові вклади) і дорожні чеки, їх часто називають грішми у вузькому розумінні цього слова.

Агрегат А/2 охоплює повністю агрегат А//, а також нечекові заощаджувальні вклади, невеликі строкові вклади, депозитні сертифікати, залишки взаємних фондів грошового ринку та інші високоліквідні рахунки.

Агрегат Мз включає в себе повністю агрегат Мг, а також великі строкові вклади, кошти клієнтів по трестових операціях банків та інші менш високоліквідні активи.

Кількість грошей, яка є в національній економіці на певний момент часу, становить пропозицію грошей. Регулювання державою пропозиції грошей називається монетарною, або грошовою політикою. В Україні цю функцію виконує Національний Банк України (НБУ), у США - Федеральна резервна система (ФРС) тощо.

Взаємозалежність між обсягом національного виробництва, грошовою масою і рівнем цін виражає рівняння обігу грошей (формула Фішера), яке маг такий вигляд:

М*V = Р*Q,

де М - грошова маса в обігу; V - швидкість обігу грошей; Р - рівень цін говарів та послуг; Q - кількість виготовлених товарів та послуг; Р - це номінальний валовий внутрішній продукт.

З рівняння випливає, що кількість грошей в обігу прямо пропорційна сумі цін товарів та послуг і обернено пропорційна швидкості обороту грошей. В цьому полягає суть загального закону грошового обігу.