4. Платіжний баланс країни

Платіжний баланс країни — це співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень із-за кордону та сумою платежів іншим державам (їх громадянам, фірмам) за певний період. Він характеризує підсумок зов­нішньоекономічної діяльності країни.

Платіжний баланс складається із двох головних статей: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу. Рахунок поточних операцій містить експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від іноземних інвестицій та чисті грошові перекази. Його величина залежить від обсяіу експорту, імпорту та валютного курсу. Сальдо цього рахунку - це чистий експорт Х„.

Рахунок руху капіталу містить приплив і відплив довгострокового і короткострокового капіталу в країну і з країни.

Третьою частиною платіжного балансу є офіційні резерви.

Офіційні резерви - це запаси іноземної валюти, що їх тримають цент­ральні банки для урегулювання збалансованості платіжного балансу.

Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни, фірми та державні установи заплатили таким самим представникам інших держав більше, ніж отримали від них.

Отже, баланс руху капіталу і поточного рахунку показує, що міжнародні потоки фондів для фінансування нагромадження капіталу і міжнародні потоки товарів і послуг - це два боки однієї і тієї самої медалі.

Із теорій міжнародної торгівлі випливає висновок; обмеження у міжнародному товарообміні знижують його ефективність і можуть негативно впливати на розвиток національної економіки. Саме тому в післявоєнний період ООН проголосила основним принципом міжнародних економічних відносин принцип співробітництва і свободи торгівлі. Проте в сучасному світі поширеним є і протекціонізм — політика, спрямована на захист галузей національної економіки від чужоземних конкурентів через встановлення прямих і непрямих обмежень на імпорт. Протекціонізм породив багато бар'єрів у міжнародній торгівлі. До них належать: мита, імпортні квоти, не-тарифні бар'єри, добровільні експортні обмеження.

Інтернаціоналізація господарського життя у сучасному світі стала закономірністю і насамперед проявляється в інтеграційних процесах. Еко­номічна інтеграція — це процес формування при активному сприянні з боку держав-учасниць глибоких, стійких і всебічних зв'язків між національними господарствами групи країн, унаслідок чого формується регіональний народногосподарський комплекс.

Найбільшого розмаху інтеграція досягла в Західній Європі у межах Європейського Союзу. Інтеграційні угруповання виникли в Північній Америці (СІНА, Канада, Мексика), у Південній Америці, Африці й Азії.

Поряд з інтеграцією у світовій економіці швидко поширюються транснаціональні корпорації (ТНК) - великі фірми промислове розвинених країн, які будують або скуповують за кордоном підприємства, відкривають там свої філіали, організовують виробництво, збут своєї продукції і т.ін. Вони значно впливають на економіку і політику країн. Проте їх роль у світовій економіці неоднозначна. З одного боку, ТНК сприяють розвитку економіки окремих кра'ш, а з іншого — вилучають із них значну частку національного доходу, деформують структуру національного виробництва.

Важливу роль у розвитку міжнародного співробітництва й регулюванні міжнародних відносин відіграють такі інститути, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк та Всесвітня торговельна організація (ВТО). Україна є членом більшості міжнародних економічних організацій, зокрема, з 2008 року стала членом ВТО.

51