Тема 13 міжнародні економічні відносини

1. Міжнародний поділ праці і світове господарство.

2. Міжнародна торгівля. Теорії міжнародної торгівлі. Міжнародних рух капіталу.

3. Валютні курси. Платіжний баланс. Міжнародна система валютних курсів.

4. Економіка митного захисту і вільної торгівлі. Міжнародні економічні угрупування і організації.

1. Міжнародний поділ праці і світове господарство

Під світовим господарством розуміють сукупність національних гос­подарств окремих країн, об'єднаних всесвітнім поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство можна розглядати і як сукупність світових ркккіз: ринку ресурсів, продуктів, фінансових ринків із відповідною світовою інфраструктурою.

Світове господарство грунтується на міжнародному поділі праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, якою вони обмінюються на світовому ринку. Основними чинниками, що зумовили поділ праці між країнами, є відмінності у володінні природними ресурсами, у їх природно-кліматичних умовах, географічному розташуванні, історичних традиціях виробництва та інше.

Характерною особливістю сучасного світового господарства є його глобалізація - широкий спектр процесів, що відбуваються в сучасному світі, інтеграція ринків ресурсів, продуктів і капіталу, появу єдиних для цілого ряду країн валют, уніфікацію стандартів і споживчих смаків, лібералізацію руху капіталів між країнами, введення єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій та інше.

2. Міжнародна торгівля. Теорії міжнародної торгівлі

Світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що ґрунтуються на міжнародному поділі праці. Головним змістом світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами, тобто міжнародна торгівля. Стосовно торгівлі однієї країни з іншими вико­ристовують термін "зовнішня торгівля".

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків - експорту та імпорту, різниця між якими становить торговельне сальдо, а сума вартісних обсягів експорту та імпорту називається торговельним об­оротом.

Першою теорією міжнародної торгівлі можна вважати теорію мер­кантилістів, яка виникла ще у другій половині XVI ст. і була поширена майже сто років (Т. Мен в Англії, А. Сера в Італії, А. Монкретьєн у Франції). Вона зводилась до того, що держава повинна прагнути до нагромадження грошей, які ототожнювались з багатством. Для того вона повинна проводити політику активного торговельного балансу. Вважалось, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю експорту та вартістю імпорту. Цю різницю рекомендувалось збільшувати за рахунок експорту готової продукції.

Важливим кроком на шляху розроблення наукової теорії міжнародної торгівлі була концепція А. Сміта, відома під назвою концепції абсолютних переваг. Він виходив із того, що економічна вигода від зовнішньої торгівлі пов'язана з поділом праці, який підвищує продуктивність факторів виробництва і збільшує багатство. На його думку, треба купувати в інших країнах усе те, що чужоземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні. Обмін сприятливий для усіх країн; кожна країна знаходить у ньому абсолютні переваги, які протекціонізм обмежив би або знищив повністю. Теорія А. Сміта започаткувала політику вільної торгівлі.

Поширений принцип, який пояснює реалії міжнародної торгівлі, був сформульований Д. Рікардо. Це принцип порівняльних переваг, суть якого полягає у тому, що обмін між двома країнами настає тоді, коли відносні від­мінності між витратами виробництва певних товарів в одній кра'їні відрізняються від відношення між витратами виробників цих товарів в іншій країні; при налагодженні міжнародного товарообміну цими товарами кожна країна спеціалізується на виробництві й експорт того товару, виробництво якого для неї обходиться відносно дешевше, а імпортує товари, виробництво яких у цій кращі обходиться відносно дорожче.

Істотно доповнили теорію порівняльних переваг шведські економісти Е. Хекшер та Б. Олін. Вони показали, що порівняльні переваги пов'язані із забезпеченістю країни факторами виробництва. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тих виробництвах, для яких співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найсприятливіші.

Важливою частиною міжнародного господарства є міжнародний рух факторів виробництва, в складі яких найбільше значення належить між­народному руху капіталу. Найдинамічніше переміщується між країнами такий фактор виробництва, як капітал. Під капіталом, який інвестують в інші країни, розуміють весь нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій і товарній формах, які необхідні для створення матеріальних благ та послуг. За цілями вкладення міжнародний капітал ділиться на прямі і портфельні інвестиції.