4. Економічні функції держави

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки держава об'єктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання економіки. Виконуючи роль загальногосподарського центру, державні органи і установи формують стратегію економічного розвитку, доповнюючи і модифікуючи дію стихійно-ринкового механізму.

Основними економічними функціями держави є забезпечення ефек­тивності, справедливості та стабільності.

Запорукою економічної ефективності є дотримання здорових конку­рентних засад функціонування економіки і обмеження монополізації за допомогою антимонопольного законодавства.

Першочерговою функцією будь-якої держави є підтримання стабільності економічної системи. Діяльність держави спрямована на підтримання ста­більних темпів економічного зростання, нівелювання та пом'якшення цик­лічних коливань економічного розвитку, здійснення антиінфляційної політики і регулювання зайнятості. Короткострокова стабілізація залежить від спів­відношення рівнів виробництва і сукупних витрат. Уряди покладаються на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб сприяти макро-економічному зростанню та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання.

Метою державної соціальної політики є не зрівняння доходів, а зменшення нерівності в отримуваних доходах за допомогою їх перерозподілу на користь непрацездатних і малозабезпечених. Для реалізації поставленої мети використовується податкова і бюджетна політика, індексація доходів, регулювання цін, встановлення мінімального рівня заробітної плати тощо. Велику роль відіграють державні трансфертні платежі: допомоги з безробіття, пенсії, стипендії, видатки на соціальне страхування і соціальний захист населення. Державне регулювання ринку праці також виконує соціальну функцію, забезпечуючи рівні умови працевлаштування, режим праці та відпочинку, соціальні гарантії у разі втрати працездатності.

Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічне зростання, передбачають фіскальні заходи разом з монетарними. Розрізняють чотири види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політику доходів і зовнішньоекономічну політику.

Тема 12 монетарна та фіскальна політика держави

1. Фінансові ринки. Попит на гроші.

2. Банківська система. Центральний банк та його функції. Монетарна політика Центрального банку.

3. Фіскальна політика. Державний бюджет. Державний борг,

1. Фінансові ринки. Попит на гроші

Фінансові ринки - сукупність ринкових інститутів, які мобілізують і переміщують грошові кошти від їх власників до позичальників. Як посеред­ники на фінансових ринках виступають комерційні банки, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди тощо.

Види фінансових ринків: ринок грошей; фондовий ринок, валютний ринок, ринок цінних паперів.

З боку учасників ринку формується попит на гроші. Величина попиту на Іроші визначається обсягом товарообмінних угод і дорівнює грошовому агрегату М , який містить готівку поза банками і залишки на поточних рахунках комерційних банків. Це попит на ділові гроші (гроші для угод). Вони мають абсолютну ліквідність. Попит на гроші пояснюється трьома мотивами (трансакційним, мотивом застережливості і спекулятивним мотивом). Попит на гроші знаходиться у прямій залежності від обсягу номінального національного доходу і в оберненій від ставки процента.

Існує декілька підходів до визначення рівноважних ставок процента: ліквідна теорія процентної ставки, кредитна теорія процентної ставки і теорія фондів, що надаються у позику. За ліквідною теорією ставка процента формується на грошовому ринку і визначається пропозицією (М ) і попитом (М ) на гроші (рис. 12.1):

Рис. 12.1, Попит на гроші

Пропозиція грошей (кількість грошей у національній економіці) залежить від обсягу національного виробництва, швидкості обігу грошей, рівня цін тощо. Фактично це грошовий агрегат М (готівка та чекові де­позити). Джерелами створення нових депозитів є: вкладення готівкових грошових коштів у комерційні банки; купівля комерційними або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення; купівля банками іноземної валюти; надання комерційними банками позичок. Кожна вміщена у резерви І грн. створює нових грошей на т більше:

т = l/r.

Депозитний мультиплікатор т визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлиш­кових резервів за заданого рівня норми обов'язкових резервів.

Пропозиція грошей прямо залежить від обсягу грошової бази (В) і обернено — від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr):

М = В*(сr+1)/(сr+rr).

Грошова база (В) складається з банківських резервів та з готівкових Ірошей поза банками:

В = С+ТR.

Норма резервування депозитів визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів:

rr = ТR/D.

Коефіцієнт депонування (гг) - це відношення попиту на готівку (С) до коштів на депозитах (D):

cr = С/D.

Грошовій базі властивий активний (мультиплікативний) вплив на пропозицію грошей. Грошовий мультиплікатор - коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою:

т = (сr+1)/сr+rr).