25. Виникнення невротичних реакцій при подоланні внутрішнього конфлікту (астенія, апатія, депресія; нав’язливі думки та дії; емоційна вибуховість; тривога, фобії, панічні атаки).

Неврози – це група найбільш поширених нервово-психічних розладів, які мають психогенну природу. В основі неврозів лежать непродуктивно розв’язані протиріччя між особистістю і значимими для неї факторами дійсності, глибокий внутрішньоособистісний конфлікт, який особа не може розв’язати є однією із найважливіших причин неврозів. Виділяють три основні форми клінічних неврозів:

неврастенія (підвищення дратівливості, слізливість, нестійкість емоцій і настрою, депресія, поява страху, порушення нормального сну);

істерія (рухові порушення, паралічі, порушення координації рухів, порушення мовлення, які дуже часто виникають в осіб з великим самонавіюванням);

невроз нав’язливих станів (у вигляді фобій - нав’язливих неадекватних переживань страхів).

Невротична ситуація – ситуація, коли психологічний дискомфорт є явним.

Блоки невротичних реакцій:

І: астенія, іпохондрія, апатія, депресія;

ІІ: нав’язливі думки, нав’язливі дії;

ІІІ: бурхливий неконтрольований вибух емоцій, афект;

ІУ: переживання.

Астенія – (від грец. Ἀσθένεια - безсилля, слабкість) хворобливий стан, що виявляється підвищеною стомлюваністю і виснаженням з крайньою нестійкістю настрою, ослабленням самовладання, нетерплячістю, непосидючістю, порушенням сну, втратою здатності до тривалого розумового і фізичного напруження, непереносимістю гучних звуків, яскравого світла, різких запахів. У хворих також спостерігаються дратівлива слабкість, що виражається підвищеною збудливістю і швидко наступаючим за нею виснаженням, афективна лабільність із переважанням зниження настрою з рисами примхливості і невдоволення, а також слізливістю.

Апатія — медичне поняття, що означає хворобливий стан, який характеризується байдужим ставленням до навколишнього, зникненням зовнішніх проявів емоційних реакцій. Є звичайною реакцією на депресію, може викликатись деякими препаратами.

Депресія — термін, що використовується для позначення настрою, симптому, та синдромів афективних розладів. Депресію лікують медикаментозними та психологічними методами. Психологічні методи здебільшого орієнтовані на розкриття суті і причин виникнення проблем людини у минулому або концентруються на поточному, а не минулому досвіді. Існують також моделі, що акцентують увагу на важливості ролі соціуму у виникненні та перебігу депресії.

Існують такі види депресій:

• Набуті;

• Сезонні;

• Спадкові, генетично обумовлені;

• Післяпологові депресії жінок.

Депресії набуті Слід відразу визначити, що набуті депресії як психічний стан - захисна реакція мозку на стрес. І тільки здоровий стан людини дасть змогу подолати депресію, коли відійде і стрес, і фактори його виникнення. Нормальна депресія представляє собою перехідний період смутку та підвищеної втомлюваності, що, зазвичай, починається у відповідь на ідентифіковані стресові стани в житті людини.

Сезонні депресії Давно помічена залежність поганого настрою і депресій від сезону. Довгі й похмурі осінь та зима можуть бути причиною сезонних депресій. Адже є певний зв'язок між інтенсивністю сонячного освітлення і виникненням депресій. Саме восени і взимку інтенсивність сонячного освітлення значно знижується і спонукає мале виробництво медіатору серотоніну, який відповідає за добрий настрій людини. Тому слід гуляти в кожний сонячний день осені чи зими. Депресія, що зв'язана з кількістю світла, яке потрапляє в очі, може виникати і весною та літом в похмуру погоду, або під час тривалого перебування у затемнених приміщеннях. Для її усунення застосовують світлову терапію, використовуючи спеціальні лампи білого світла.

Залежність від статі особи Помічений зв'язок і між депресіями і статтю особи. Так, жінки частіше хворіють на депресії, бо мають трохи менший рівень вироблення серотоніну, аніж чоловіки. Особливо депресії вражають жінок, що втратили значущі для особи явища чи людей - коханого, дитину, своїх батьків, чоловіка, якщо стосунки були добрі, розлучення або стрес після зрад, не благодійних вчинків тощо.

Особлива група - післяпологові депресії жінок.

Травмуючі суспільні фактори

Джерелом масових депресій стають травмуючі суспільні фактори - військові перевороти, терор, довгі економічні кризи, безробіття, безгрошів'я, неправедний осуд владою певних суспільних груп (розкозачення, розкулачення в СРСР, насильницька депортація євреїв чи арабів з Португалії і Іспанії 15 - 16 століття, депортація цілих народів за часів Сталіна, економічна депресія у США 1929-1932 років тощо.) На це звернули увагу науковці Росії, де кількість травмуючих суспільних факторів в 20 столітті завжди перевищувала компенсаторні механізми особи і зберігає травмуючий характер надалі, хоча й менший за інтенсивністю. Депресії мають значне поширення в Росії і зберігають характер пошесті.

Високий рівень депресій постійно підживлює самогубства і їх високий рівень в ту чи іншу історичну добу.

Спадкові депресії. Особливу групу складають спадкові депресії, рівень яких статистика визначає у 2 - 4 % в популяції. Вони підлягають реєстрації і медичному втручанню, особливо в гостру фазу.

Депреси́вний синдро́м (депре́сія) (від лат. depressio — пригніченість) — психопатологічний синдром, який характеризується тріадою симптомів:

• знижений настрій за типом гіпотимії,

• загальмована інтелектуальна діяльність (брадіпсихія),

• рухова загальмованість.

Для депресивного синдрому також характерні: утиск інстинктивної діяльності (зниження апетиту аж до анорексії, сексуальності, самозахисних тенденцій із появою суїцидних думок і дій), занижена відворотність із концентрацією уваги на своїх сутужних переживаннях, занижена оцінка власної особистості (що досягає обмарних ідей самозневаги та самозвинувачення).

Найчастіше депресивний синдром спостерігають у межах маніакально-депресивного психозу.

Іпохондрія або гіпохондрія (від дав.-гр. ὑποχόνδριον — «підребер'я») (іпохондричний розлад, iпохондричний синдром) — стан людини, що проявляється в постійному занепокоєнні з приводу можливості захворіти однією або декількома хворобами, скаргах або заклопотаності своїм фізичним здоров'ям, сприйнятті своїх звичайних відчуттів як ненормальних і неприємних, припущеннях, що окрім основного захворювання якесь додаткове. При цьому людина може вважати, що знає, яке у нього «насправді» захворювання, але міра його переконаності зазвичай раз від разу міняється, і він вважає вірогіднішим то одне захворювання, то інше.

Нав’язливі ідеї – це стійкі думки, ідеї, імпульси або образи, які переповнюють свідомість людини. Нав’язливі дії – повторювані й стійкі поведінкові або розумові акти,які люди змушені здійснювати, щоб запобігти або знизити тривогу. Незначні нав’язливі ідеї й дії знайомі практично кожному. Ми можемо виявити, що поглинені думками про майбутній виступ, про зустрічі, іспит, канікули; що турбуємося, чи не забули ми вимкнути плиту або закрити двері, або що нас кілька днів переслідує якась пісня, мелодія або вірш. Ми можемо почувати себе краще, коли уникаємо наступати на тріщини в асфальті, розвертаємося при зустрічі з чорною кішкою, щоранку незаперечно слідуємо заведеним порядком дій або строго певним чином прибираємо свій робочий стіл.

Наша свідомість являє собою потік самих різних думок, образів, бажань. Як правило, ми в змозі контролювати їх, наприклад, перемикаючи увагу з одного на інше, відволікатися. Але при певних станах думки стають нав'язливими, настирливо повторюються, а контролювати їх стає неможливо.

Такі стани називаються нав'язливими, а регулярне їх повторення перетікає в захворювання — обсесивно-компульсивний розлад, або невроз нав'язливих станів.

Діагноз обсесивно-компульсивний розлад може бути поставлений в тому випадку, коли нав’язливі ідеї або нав’язливі дії відчуваються як надмірні, нераціональні, настирливі й недоречні; коли їх важко відкинути; коли вони приносять страждання, займають багато часу або коли вони заважають повсякденній діяльності.