69 Західноукраїнські землі

У міжвоєнний період

У період між закінченням Першої (листопад 1918 р.) і початком

Другої світової війни (вересень 1939 р.) західноукраїнські землі входили

до складу Польщі, Румунії і Чехословаччини. Східна Галичина і Західна

Волинь належали Польщі, Північна Буковина та придунайські землі –

Румунії, Закарпаття – Чехословаччині. 7 мільйонів українців проживало

на цих землях. На теренах Східної Галичини і Західної Волині (125,7 тис. кв. км)

проживало 5,6 млн. українців. За Ризьким мирним договором 1921 р.

Польща була зобов’язана поважати права українського населення. Закон

від 26 вересня 1922 р. надав самоврядування Львівському, Станіславсь_

кому і Тернопільському воєводствам. Однак, лише за 1919_1922 рр.

100 тис. українців було заарештовано, з яких 27 тис. померло. Законом

1924 р. було заборонено вживати українську мову в урядових установах. Під час економічної кризи

1929_1933 рр. західноукраїнське населення зазнало значного удару. Саме

в цей час найбільшого впливу на суспільство досягла Комуністична

партія Західної України (КПЗУ). Влітку 1932 р. близько трьох десятків

тис. селян Ліського, Добромильського, Сокальського і Турківського

повітів підняли повстання, яке придушила регулярна польська армія.

Розправи з селянами отримали назву пацифікації. Основними місцями проживання українців у Румунії були: Північна

Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бесса_

рабії. Деградація господарства, безробіття ще більше посилилися у 1929_

1933 рр. Грабіжницька аграрна реформа зменшила розміри селянських

володінь майже втричі. Фахівці поділяють перебування українських

земель під владою Румунії у міжвоєнний час на три періоди: 1918_

1928 рр. і 1937_1940 рр. – періоди реакції, 1928_1937 рр. – період відносної

лібералізації. Період з 1928 р. був відносним полегшенням життя українців Румунії.

На Буковині з’явилася Українська національна партія, на чолі з В.За_

лозецьким. Партія була представлена у парламенті, заснувала низку

періодичних видань, які виходили українською мовою. Перехід до авторитаризму в Румунії відбувся ще у 1933 р., коли було

прийнято реакційні закони та набрали силу фашистські організації.

Після того, як король Кароль ІІ у 1938 р. заборонив діяльність політич_

них партій, у Румунії було встановлено військову диктатуру. У 20_тих роках Закарпатті було проведено аграрну реформу та інші

заходи щодо покращення життя, але його мешканці отримували найниж_чу в країні зарплату. 9 % населення Чехословаччини приходилось на

Закарпаття, однак 0,07 % виробничих потужностей розміщувалося на цій

території. Край представляв собою аграрно_сировинний придаток, май_

же 90 % селянських господарств якого знаходилося у борговій кабалі. У

національно_культурній сфері чехізація мала місце, але була не такою

жорстокою, як у Румунії. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив неза_

лежність Карпатської України, було обрано президента – А.Волошина,

але невдовзі угорська армія окупувала Закарпаття.

Західноукраїнські землі, які перебували у складі Польщі, Румунії і

Чехословаччини, повною мірою відчували суспільно_політичний, со_

ціально_економічний і національно_релігійний гніт. Проте, існували

різні варіанти гноблення – від м’якого чехословацького до жорстокого

румунського.