68 Розвиток культури в україні

В 20b30Bті роки хх ст.

Культурне будівництво в УСРР у 20_тих роках було тісно пов’язано

з політикою «українізації». Значні успіхи були досягнуті в справі

поширення української мови, розвитку національної освіти і культури.

Більше половини книг та газет видавалися українською.

Вказані зміни призвели до того, що з еміграції стали повертатися

видатні українські діячі науки і культури. Так повернувся на батьківщину

видатний український історик, політичний діяч, колишній президент

Української Центральної Ради М.С.Грушевський. На західних землях

України почало змінюватися ставлення до більшовицької влади. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію для боротьби з непись_

менністю. Наступного року Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про

боротьбу з неписьменністю». Успіхи були достатньо вагомими: у 1927 р.

70 % Дорослого населення в містах і 50 % у селах були письменними,

на 1939 р. кількість письменних зросла майже до 85 %.Неоднозначно можна оцінити розвиток народної освіти. З одного

боку, – введено обов’язкові державні програми навчання, підручники,

розпорядок навчального процесу, швидкими темпами зростала кількість

учнів, загалом сформувалася система обов’язкової семирічної освіти у

містах України тощо. Однак, більшовицькій тоталітарній владі потрібна

була людина_виконавець. Суперечливі події цього періоду вплинули на розвиток літератури та

мистецтва. З’явилися нові течії: революційний романтизм (В.Блакит_

ний, Г.Михайличенко, В.Сосюра), футуризм (М.Семенко, М.Бажан,

Ю.Шпол), символізм (М.Вороний, О.Олесь, А.Савченко, М.Філянсь_

кий), «неокласицизм» (М.Зеров, М.Рильський, М.Драй_Хмара). Якщо у перші післяреволюційні роки найбільший вплив мало

об’єднання літераторів «Пролеткульт», то в 1923 р. було створено «Гарт»

(В.Блакитний, В.Сосюра, О.Довженко, П.Тичина, М.Хвильовий та ін.).

Проте, невдовзі й «Гарт» розпався, давши життя «Вільній академії про_

летарської літератури» і «Всеукраїнській спілці пролетарських письмен_

ників». Український театр вийшов на новий рівень розвитку. Кількість те_

атрів зростала (на 1940 р. – 140 державних і понад 40 робітничо_

колгоспних). У 1922 р. було створено театр «Березіль», сцена якого стала

своєрідним експериментальним майданчиком для впровадження новітніх

ідей. У сфері архітектури домінував конструктивізм. Його характерними

рисами були прагматизм, доцільність, економність, функціональність

тощо. Своєрідність національної архітектури втрачалася, що викликало

протест у відомих архітекторів (Д.Дяченко, П.Альошин). Пізніше дог_

матика соціалістичного реалізму призвела до домінування монументальної

патетики. Український художник_авангардист М. Бойчук започаткував новий

напрям монументального мистецтва – неовізантизм, поклавши в його

основу органічне поєднання традицій давньоруського іконописання з

конструктивними особливостями візантійського живопису. Вітчизняна музична культура теж піднялася на вищий щабель. Особ_

ливу роль зіграло Товариство ім. М.Леонтовича. Активну участь у його

роботі взяли М.Вериківський, П.Козицький, Г.Верьовка. У цей період

зріс інтерес до опери і балету.