72. Конституція Франції: особливості структури, прийняття, зміни,класифікаційна характеристика. Інститут конституційного контролю у Франції.

Проект Конституції розроблявся під керівництвом Ш. де Голля, який прагнув сильної державної (і особистої) влади. Проект Конституції був обговорений і схвалений у Консультативному комітеті й Раді міністрів, на референдумі 28 вересня 1958 р. Чинності Конституція набрала 4 жовтня 1958 р. Конституція 1958 р. містить стислу преамбулу і 15 розділів, що складаються з 92 статей, деякі з яких мають нумерацію з позначками (статті 53, 54, 68, 88). Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Конституція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 p., Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. Конституція ствердила девіз Республіки “Свобода, рівність і братерство” і проголосила принцип Республіки “Правління народу, із волі народу і для народу” (ст. 2). 

Конституційний контроль у Франції відрізняється великою своєрідністю і не повною мірою збігається з двома загальноприйнятими основними моделями конституційного контролю. Конституційність актів державних органів розглядається різними органами: парламентських — Конституційною радою, органів виконавчої влади — Державною радою.

Конституційна рада складається з дев'ятьох членів, повноваження яких тривають дев'ять років і не підлягають поновленню Крім цього основного складу до Конституційної ради входять усі екс-президенти Республіки.

На Конституційну раду покладено функцію обов'язкового попереднього контролю за конституційністю органічних законів і регламентів палат парламенту. В обов'язки Конституційної ради входить контроль за відповідністю міжнародних договорів Основному закону.

Право запиту про конституційність законів до їх промульгації належить Президентові, Прем'єр-міністру, голові Національних зборів, голові Сенату, а також групам депутатів або сенаторів кількістю 60 чоловік.

Контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган — Державна рада, що призначається Президентом і дає висновки Уряду про відповідність його актів закону, а також оцінює з погляду конституційності акти регламентарної влади. Державна рада очолює систему судів адміністративної юстиції і розглядає скарги на їх рішення.

73. Конституція фрн: особливості структури, прийняття, зміни, класифікаційна характеристика. Інститут конституційного контролю у фрн.

Конституція Німеччини 1949 року офіційно іменується Основним законом.

Перше місце у Конституції посідає каталог основних прав із зобов'язанням держави поважати й захищати гідність людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надається широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть посилатися в рівній мірі як німці, так і іноземці. До класичних прав, що їх називає Основний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова (включаючи свободу друку) і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва й науки, право створювати коаліції, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу працювати і примусової роботи, недоторканність житла, а також право відмовлятися від військової служби з міркувань совісті.

Громадянські права, що на протилежність вищезазначеним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті і права вільної професійної діяльності. По суті до них належать: право на проведення зборів, право засновувати спілки і товариства, право вільно пересуватися територією Федеративної Республіки (включаючи виїзд за межі), право вибору професії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим державам, а також виборче право.

Поруч з правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність усіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу з причин статі, свого походження, своєї раси, своєї мови, своєї батьківщини або країни прибуття, своєї віри або свого політичного світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка й жінки, і нарешті, Конституція гарантує усім німцям рівний доступ до громадських служб.

Основні права розглядають і відношення окремого громадянина до таких соціальних об'єднань, як шлюб, сім'я, церква, школа, а також до держави. Вони частково гарантують громадянинові безпосередні домагання на послуги з боку держави, як, наприклад, на державне забезпечення.

Основним правом, що вже за своєю суттю стосується лише іноземців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право притулку, яке дає політичне переслідуваним іноземцям право на політичний притулок на терені Федеративної Республіки. Багаторічне, а в останні роки майже неконтрольоване прибуття до Німеччини сотень тисяч шукачів притулку, що в переважній більшості не зазнавали ніякого політичного переслідування у своїх країнах і мали лише економічні мотиви у своїх домаганнях на отримання притулку, загрожувало вичерпати можливість застосування основного плану на політичний притулок до дійсно переслідуваних.

Окремі основні права можуть згідно з Конституцією обмежуватися у тісних межах безпосередньо законом або посередньо на підставі певного закону. Але ніколи ніякий закон не може змінювати суттєвого змісту основного права. Основні права є безпосередньо діючим правом. Це одне з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з минулими конституціями, каталоги основних прав яких у правовому відношенні мали характер на зобов'язуючих програмних деклараціях. Сьогодні всі три державні влади, парламенти як законодавці, так само як і уряди, суди, адміністративні органи, поліція та збройні сили зобов'язані суворо дотримуватися основних прав. Кожний громадянин має право оскаржити рішення або дії держави у Федеральному конституційному суді, якщо він відчуває себе позбавленим одного з основних прав. Внаслідок приєднання д Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод 1952 року Федеративна Республіка Німеччина від 1955 року підлягає міжнародному контролю за дотриманням прав людини. Стаття 25 цієї Конвенції дає право громадянам країн, що її підписали, на оскарження власної держави перед Європейською комісією і Європейською судовою палатою. 1973 року Федеративна Республіка ратифікувала також Міжнародні пакти прав людини Організації Об'єднаних Націй.

Конституція набрала чинності 4 жовтня 1958 р. Це була сімнадцята Конституція з 1789 p.