63. Конституційно-правовий статус президента Росії (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).

Президент РФ обирається гро­мадянами Російської Федерації на основі загального, прямого і рівного виборчого права при таємному голосуванні. Гро­мадяни беруть участь у виборах Президента добровільно. Брати участь у виборах мають право громадяни Російської Федерації, яким на день виборів виповнилося 18 років.

Президентом РФ може бути обраний громадянин РФ не молодший від 35 років, який постійно проживає у РФ не менш як десять років. Президент РФ обирається строком на чотири роки.

Висування кандидата на посаду Президента належить безпосередньо виборцям, виборчим об'єднанням і виборчим блокам. Обраним вважається кандидат на посаду Президента, який дістав понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. Одна й та сама особа не мо­же займати посаду Президента більше двох строків підряд.

Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Го­лову Уряду РФ, приймає рішення про відставку Уряду РФ; за пропо­зицією Голови Уряду РФ призначає на посаду і звільняє з посади заступників Голови Уряду РФ, федеральних мі­ністрів; має право головувати на засіданнях Уряду.

Президент РФ має право зупинити дію актів органів ви­конавчої влади суб'єктів федерації. У випадку агресії або загрози агресії вводить на території Росії або в окремих її місцевостях воєнний стан. Президент РФ може внести до Державної Думи не тіль­ки звичайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд положень Конституції.

Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних законів визначає основні напрями зовнішньої політики.

64. Конституційно-правовий статус монарха Великобританії (функції, повноваження, допоміжні органи).

Конституція Великобританії встановлює мо­нархічну форму правління. В англійській правовій доктрині прийнято ставити главу дер­жави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви.

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади; право на утримання за рахунок державного; право мати королівський двір і власність; право на ко­ролівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогати­ви».

У галузі внутрішньої політики існують наступні ко­ролівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на прин­ципі «Монарх - джерело справедливості», в) у законодавчій сфері: право абсолютного вето ; право скликати Парламент та розпускати Палату гро­мад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовніш­ньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держа­ви тощо.

Королівські прерогативи не походять від Парламенту і поділяються на особисті та політичні. До особистих прерогатив відносять:

—  право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул);

—  право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн фунтів стерлінгів;

—  право мати королівський двір і власність;

—  право на королівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому в юридичній літературі їх прийнято називати "сплячими прерогативами". На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром і Урядом. Водночас за надзвичайних умов Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі. Наприклад, з метою збереження стабільності у державі та суспільстві після виборів до Парламенту Єлизавета II 1974 р. сформувала лейбористський Уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.

У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують такі королівські прерогативи:

а) у сфері управління — право формувати уряд, керували збройними силами, управляти власністю Корони тощо; ⁽ б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на принципі "Монарх — джерело справедливості", тому британське правосуддя здійснюється від імені Монарха;

в)   у законодавчій сфері — право абсолютного вето (з 1707 р. Монарх не користується цим правом); право скликати Парламент та розпускати Палату громад; право відкривати чергову сесію Парламенту;