7. Концепції туризму у ххі столітті.

В історії науки та суспільного розвитку існує чимало прикладів того, як певні терміни закладаються в основу наукових теорій і концепцій, потім переходять у певну сферу і, зрештою, перетворюються на частину соціальної свідомості і поведінки. Розглянемо кілька прикладів таких сучасних концепцій, які знайшли широке застосування в туризмі сьогодення.

Важливою стратегічною задачею економіки регіону є створення ефективного виробничо–господарчого комплексу, який мав би потенціал збалансованого й стійкого розвитку. Вирішенню цієї проблеми може сприяти побудова концепції сталого розвитку туризму. Стійкий (сталий) туризм — це сучасна концепція розвитку туризму, під якою розуміється система уявлень, яка визначає єдиний, загальний задум політики розвитку галузі, що ураховує стратегічну мету і пріоритети розвитку галузі, напрямки і засоби реалізації визначених цілей. Концепція відображає позицію регіону відносно стратегії розвитку туристичної галузі на довгострокову перспективу і включає конкретні заходи її реалізації. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.

Концепція три "S" - (від слів sea — море, sun — сонце, sand — пісок) — образна назва концепції масового пляжно-купального туризму, яка передбачає масову зосередженість та перевагу саме цього виду туризму. На зміну концепції трьох "S" приходить концепція трьох "L"

Концепція три "L" - (від слів landscape — ландшафт, lore — традиції, leisure — дозвілля) — образна назва концепції розвитку туризму в XXI ст., яка орієнтується на подорожі у "дику" природу або сільську місцевість й опирається на принципи сталості. Зелений сільський туризм, подорож, принципи сталого розвитку туризму. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти.

Концепція абсолютної (повної) заповідності (принцип «нічого не робити», принцип абсолютної консервації) була розроблена відомими російськими і американськими вченими-екологами і екологічними філософами Г.А. Кожевніковим, Н.Ф. Реймерсом, А.М. Краснитським, Ф.Р. Штільмарком і С.А. Диренковим (Росія). Вона припускає не лише повну заборону господарського використання природної території, що охороняється, перш за все, заповідника, але в ідеалі і прямого втручання людини у природні процеси. Це необхідно для проведення там довготривалих наукових досліджень і для захисту права дикої природи на свободу і існування. Абсолютна заповідність - це ідеальний режим повної недоторканості, спрямований на підтримку природних спонтанних природних процесів і явищ у дикій природі заповіднику, прояв її вільної волі. Останнім часом концепція абсолютної заповідності стає популярною і набуває все більше прибічників, у тому числі, в Європі.

Концепція соціального туризму побудована за трьома принципами:

- забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення до сфери туризму людей з низьким рівнем доходів;

- субсидування туризму для малозабезпечених;

- активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку. Соціальний туризм — це подорожі, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування та за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на соціальні потреби; громадський рух учасників соціального туризму; професійна діяльність з формування, просування та реалізації соціального туристського продукту. Метою соціального туризму є не отримання прибутку, а підтримка людей з низьким рівнем доходу для реалізації їхнього права на відпочинок.

У колишньому СРСР цей вид туризму також був популярний, на його частку припадало майже 80 % внутрішнього туризму і 50% міжнародного. Країна направляла величезні кошти на зміцнення матеріально-технічної бази туризму.

Концепція туристичної урбанізації

Туристичні міста становлять нову та виняткову форму урбанізації, що виникли внаслідок розвитку обслуговуючих функцій з наданням переважно туристично-рекреаційних послуг. На відміну від промислових міст, заснованих в індустріальну епоху, туристичні міста є продуктом самої індустріалізації, під час якої виникла особлива потреба в оздоровленні й створенні поселень із набором міських послуг. Такі міста масово почали виникати наприкінці XIX - початку XX ст. (більшість відомих центрів туризму в Альпах: Давос, Ароза, Санкт-Моріц, Мюррен, Лейкербад у Швейцарії; Лех, Зурс, Сан-Антон в Австрії; в Україні - Яремча, Ворохта, Сколе, Славське).

Отже, більшість сучасних теорій і концепцій туризму мають біхейвіористське спрямування. їх дослідження передбачає врахування не лише стану обслуговування, а й індивідуальних особливостей поведінки туристів.