59. Галицько-Волинська держава у 18- першій половині 19 ст.

По загибелі у 1205 р. Романа Мстиславича галицькі бояри вигнали його синів Данила та Василька з Галича. На галицький престол бояри посадили трьох синів Ігоря Святославича (героя „Слова о полку Ігоревім"). Їхньою матір'ю була дочка Ярослава Осмомисла. Бояри хотіли мати маріонеток, але Ігоревичі вступили в конфлікт з ними, 500 бояр було вбито, але самі князі загинули. У 1213 р. галицьким князем проголосив себе лідер галицьких бояр Володислав Кормильчич. Це було нечувано на Русі і стало приводом для втручання сусідів - Польщі та Угорщини.

Галичина відійшла до Угорщини і була під її владою у 1214 - 1219 рр. Від угорців Галичину звільнив Мстислав Удатний з династії смоленських Ростиславичів (нащадків Володимира Мономаха), який князював у Галичі у 1219 - 1228 рр.

У 20-х рр. XIII ст. боротьбу за батьківський спадок почав Данило Романович (Галицький). Спочатку він з братом закріпився на Волині, яка була їх „вотчиною". Кілька разів Данило Романович намагався закріпитися в Галичині, але бояри, чернігівські князі та угорці заважали. Тільки у 1238 р. він остаточно зайняв Галичину.

У 1238 р. в битві під Дорогичином Данило Галицький розгромив лицарів-хрестоносців, які захопили північ Волині. У 1240 р. він зайняв Київ, саме перед приходом Батия, його воєвода Дмитро очолив оборону міста. У 1245 р. в битві під Ярославом Данило Галицький розгромив своїх суперників - галицьких бояр, поляків, угорців, сина чернігівського князя, і остаточно закріпив свою владу над Галичиною. Але в цьому році Батий надіслав Данилі Галицькому вимогу „Дай Галич". Данило Галицький шукає союзників. У 1253 р. від посланців папи римського він отримав королівську корону, але звільнитися від влади татар не зміг. У 1264 р. Данило Галицький помер.

2. Молодший брат його Василько, як співправитель, князював на Волині. Правили вони дружно, як брати. По смерті Данила Галицького в Галичині князювали три його сини - Лев, Мстислав, Шварно, а на Волині син Василька - Володимир. Галицько-Волинська держава була поділена на уділи, але не розпалася. Її тримала єдина династія.

На початку XIV ст. (1303 - 1308 рр.) всі галицько-волинські землі об'єдналися під владою Юрія Львовича, який правив з титулом - „король Русі". Це був період піднесення Галицько-Волинської держави.

У 1323 р. два сини Юрія Львовича - Лев та Андрій, останні представники династії Романовичів по чоловічій лінії, загинули у боротьбі чи то з татарами, чи з литовцями. Галицькі бояри запросили на галицько-волинський престол сина дочки Юрія Львовича та польського князя Юрія II Болеслава (1325 - 1340 рр.), але його політика потурання чужоземцям та католицизму призвели до того, що галицькі бояри його отруїли.

Так Галицько-Волинська держава втратила свою династію, а її землі стали об'єктом експансії з боку агресивних сусідів. У 1340 р. Волинь відійшла до Великого князівства Литовського. Тут закріпився син великого литовського князя Гедиміна - Любарт, споріднений Романовичам по жіночій лінії. На Галичину з 1340 р. польський король Казимир III здійснив кілька походів, але їх відбивали галичани. Тільки у 1349 р. Казимир III за погодженням з Угорщиною зміг підкорити Галичину. Власне, у 1349 р. Галицько-Волинська держава припинила існування.