44. Становище України в період «Руїни»

Смерть Богдана Хмельницького настала у надзвичайно складний момент в історії України. Юрій Хмельницький, 16-річний хлопець, слабодухий, з неврівноваженою психікою, був проголошений ще за життя гетьмана у квіти 1657 р. його наступником. Як ми вже підкреслювали у попередній темі, це викликало опір навіть серед найближчих соратників гетьмана. Спроби Богдані створити щось на зразок опікунської ради при юнакові теж зазнали невдачі Після раптової смерті гетьмана у цілого ряду представників старшини, як користувались неабияким авторитетом, мали значні заслуги, ожили честолюбні плани отримати гетьманську булаву.

Скликана в Чигирині у серпні 1657 р. старшинська рада "при зачинених воротах", посилаючись на молодість Юрія, доручила виконання гетьманських обов'язків генеральному писареві Івану Виговському. Виговський був здібним політиком, дипломатом, після того як Хмельницький викупив його з татарського полону в 1648 р. під Жовтими Водами, він став фактично правою рук гетьмана.

Генеральна рада в Корсуні підтвердила вибір старшинської ради. Вже на початку правління Виговський зумів укласти вигідний для України договір із Швецією, яка визнавала українські кордони аж до Вісли та Березини. Проте всередині країни авторитет Виговського був невисокий. Його правлінням було невдоволене Запорожжя, і запорозький кошовий Яків Барабаш звертався із скаргами на нього в Москву. Противником Виговського був і полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам мріяв про булаву. Вороги Виговського використали незадоволення широких верств українського населення зосередженням усієї влади в руках старшини. Міщани не хотіли потрапляти під старшинську владу і відстоювали своє самоврядування. Рядове козацтво і селяни були невдоволені розширенням земельних володінь старшини та її привілеїв.

У Москві з великим недовір'ям стежили за діяльністю Виговського і відверто підтримували його противників. В лютому 1658 р. на Україну приїхав від царя окольничий Богдан Хитрово, за вимогою якого була скликана ще одна генеральна рада в Переяславі. Хоча рада знову підтвердила вибір Виговського, Москва добилася згоди на перебування в Україні, окрім Києва, ще трьох воєвод - в Ніжині, Чернігові та Переяславі, заборонила гетьманові зв'язки зі Швецією

16 вересня 1658 р. був підписаний знаменитий Гадяцький трактат про унію України з Польщею та Литвою. Його зміст коротко можна звести до таких положень: а) Річ Посполита перетворювалась на федерацію Польщі, Литви та України; б) Українська держава отримувала назву Великого князівства Руського; в) територія Руського князівства поширювалась на три воєводства: Брацлавське, Чернігівське та Київське; г) князівство мало свій суд, казну, монету, військо в 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців; д) православна віра урівнювалась в правах з католицькою, всі маєтки, що належали православним мали бути повернуті; е) унія скасовувалась; є) митрополит і 4 єпископи струмували місця в сенаті; ж) в Україні засновувались два університети та інші навчальні заклади, а також друкарні; з) заборонялись будь-які контакти і зв'язки князівства з іноземними державами.

Цей договір так і не був реалізований, хоч польський сейм його ратифікував, за винятком пункту про скасування унії. Замість скасування уніатської церкви була проголошена повна свобода віросповідання в Речі Посполитій.

Підписання Гадяцького договору призвело до відкритої війни між Україною і Росією. Навесні 1659 р. стотисячна російська армія під командуванням князя Трубецького рушила па Україну і взяла в облогу Конотоп. Виговський поспішив на допомогу конотопському гарнізонові з козацькими полками, підсиленими татарською кіннотою і загоном польського війська. Вирішальна битва відбула під Конотопом, над річкою Соснівкою. Кращі полки російської кінноти потрапили в засідку, влаштовану козаками, і були розбиті. Розгром довершили татари.

Але страшна поразка московського війська не зміцнила позицій Виговського. У вересні 1659 р. Виговський скликав у Германівці на Київщині козацьку раду, але на ній перевага сил виявилася на боці його противників. Козацьких послів Виговського, які повернулися з польського сейму, зарубали на місці. Виговський склав булаву і мусив рятуватися втечею. На новій раді у Білій Церкві знову став гетьманом Юрій Хмельницький.

Тим часом російське військо князя Трубецького, користуючись міжусобицями в Україні, повернулося і зайняло Лівобережжя. Юрій Хмельницький прибув до Переяслава, де перебував Трубецькой, і був змушений проводити ще одну козацьку раду в оточенні російських військ. Рада підтвердила вибір Ю. Хмельницького і затвердила статті, які означали перегляд договору 1654р.

Згідно цього документа, влада гетьмана значно обмежувалась: він не мав права самостійно призначати генеральну старшину і полковників, не міг розпочинати ніякого походу без дозволу царя, заборонялися зносини з іншими державами. Нового гетьмана рада могла обрати лише з царського дозволу. Козаки мали залишити Південну Білорусь, а царські воєводи з військом насаджувалися в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані.

Юрій Хмельницький недовго гетьманував під владою Росії і вже наступного, 1660 р., під час походу на Правобережжя, під Слободищами перейшов на бік поляків.

Лівобережні полки, де перебували російські війська, зберігали вірність цареві і обрали наказним гетьманом полковника Якима Сомка. Таким чином, у 1660 р. Україна розділилася на Лівобережну і Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, переходи гетьманів і старшини з російського боку до польського і навпаки, втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще й татар і турків, - все це були характерні риси періоду так званої "Руїни".

У 1663р. Юрій Хмельницький склав булаву і постригся в ченці. Гетьманом на Правобережній Україні з 1663-го до 1665 року був Павло Тетеря.

На Правобережжі спочатку наказним, а з 1666 р. повноправним гетьманом став Петро Дорошенко. Він був черкаським полковником і одним із соратників Богдана Хмельницького. Дорошенко заходився рятувати Україну від того розбрату і хаосу, який виник в часи "Руїни", намагався продовжити справу Богдана Хмельницького в творенні української державності.

Новий гетьман провів військову реформу: були набрані полки так званих сердюків - найманого війська з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів. Це була піхота, чисельність якої в окремі роки сягала 20 тис. Спираючись па найманців, Дорошенко приборкував непокірну старшину і придушував заколоти.

У 1667 р. Польща і Росія уклала Андрусівський договір про перемир'я на 13 років. За цим договором Лівобережна Україна залишалась під владою Росії, Правобережжя закріплювалось за Польщею, запорозькі землі мали бути під подвійним польсько-російським управлінням. Київ на два роки залишався під владою Росії, а потім мав перейти й до Польщі, проте цар його так і не віддав.

Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра.

Однак єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося. На Правобережжі проти нього почали наступати поляки, а на Лівобережжя рушили російські війська. На раді 1669 р. в Глухові лівобережні полки обрали гетьманом Дем’яна Многогрішного, який знову перейшов під владу царя. Турецькі й татарські війська принесли в Україну ще більше спустошення. Церкви перетворювали на мечеті, населення забирали в полон. Народ відвернувся від Дорошенка. Поляки не виконали умов договору і не вивели свої війська з Правобережжя.

1672 р. лівобережна старшина скинула з гетьманства Многогрішного і вибрала на конотопській раді гетьманом Івана Самойловича. Новий гетьман плекав честолюбні мрії стати гетьманом по обидва боки Дніпра, і в Москві вирішили його підтримати.

У 1681 р. між Росією і Туреччиною було укладено Бахчисарайське перемир'я, за яким область між Дніпром і Південним Бугом мала залишатись нейтральною і незаселеною.

1686 р. у Москві Росія і Польща підписали "вічний мир" і союз проти Туреччини. Польща визнавала Київ російським, за що Росія сплачувала 146 тис. карбованців. Запорожжя переходило повністю в підданство царя. Поділ, встановлений Андрусівським перемир'ям, за яким Лівобережна Україна була під Росією, а Правобережна під Польщею, закріплювався.

Таким чином, протягом надзвичайно важкого для України періоду "Руїни" здобутки часів Хмельниччини були в значній мірі втрачені. Україна була поділена між могутніми сусідами на частини. Лише на Лівобережній Україні зберігся значно обмежений царизмом автономний устрій.

Причини цієї трагедії були як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх слід віднести те, що українська земля на той час стала ареною боротьби геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії і Речі Посполитої. Внутрішніми причинами були: розкол серед старшини - правлячої верстви українського суспільства, посилення антагонізму між різними станами українського населення, слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ на основі розбудови української державності.