43. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у хiх ст. Реформи 40-60 рр. XIX ст. В Австрії.

Наприкінці XVIII ст., у результаті трьох поділів Польщі (1772,1793, 1795) між Австрією, Прусією та Росією західноукраїнські землі на довгі роки були відірвані від більшої частини України, знаходячись у складі Австрійської імперії. У 40-ві роки XIX ст. населення Східної Галичини (сучасні Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області) досягло майже 5 млн чол. Серед них — 2,3 млн українців, близько 2,1 млн поляків, 130 тис. німців, тобто характерною особливістю цього краю стала багатонаціональність.

Якщо порівняти становище Західної і Східної України у XIX ст.,то слід відзначити, що економічний рівень розвитку був вищий на тих землях, які ввійшли до складу Росії. Тут же, у порівнянні із Заходом, був дещо вищий рівень життя населення. Але в політичному відношенні українці, що знаходились під владою Австрії, були в кращому становищі. На відмінну від російських властей, які протягом всього XIX століття намагались витравити із свідомості українців національні почуття і русифікувати, не визнавали їх за народ із своєю мовою і культурою, правителі Австрії розуміли, що це їм не під силу. Тому, хоч українці на підвладній Австрії території зазнавали утисків, але мали українські школи, літературу, їм дозволялось використовувати національну символіку.

У першій половині XIX ст. в Західній Україні, як і у всій Австрійській монархії, посилився розклад феодально-кріпосницької системи господарювання. Слід підкреслити, що ці землі були найвідсталішими в економічному і культурному відношенні в порівнянні з іншими провінціями великої імперії Габсбургів. Так, промисловість Галичини складала менше 5 % від загальної кількості і залишалася на мануфактурній стадії. Переважало винокуріння, пивоваріння, цукрова, лісова, добувна галузі, а також виробництво сукна. Відсутність необхідної кількості робочої сили (із-за кріпосного стану селян) стримувала і без того повільний промисловий розвиток.

Більшість землі знаходилась у власності поміщиків, а основна маса населення — селяни — виконували панщину та інші повинності. Життя галицького та буковинського селянства проходило в злиднях. Тому цілком закономірно, що частішають прояви різних форм класової боротьби — скарги, втечі, підпали, але найбільш масовою формою протесту була відмова виконувати різні повинності.

Все більше доведених до відчаю селян стають на шлях збройної боротьби. Найбільшим виступом у Східній Галичині вважається заворушення у 1838 році на Чортківщині.

Героїчної сторінкою в історії селян Буковини стало у 1843 році постання під керівництвом Лук’яна Кобилиці.

На Закарпатті протягом першої половини XIX ст. відбулося 15 селянських виступів.

Свого найвищого піднесення селянський рух набув напередодні революції 1848 року.

У 1848 році в ряді країн Європи спалахнули буржуазні революції, які охопили і Австрійську імперію.

Під тиском селянських вимог, які підтримала інтелігенція, австрійський цісар Фердінанд вимушений був видати маніфест, згідно з яким аграрна реформа на українських землях починалася раніше, ніж в інших провінціях. Селяни одержали особисту свободу, ліквідувалась панщина. Але разом з тим, відтепер позбавлялись права користування лісами, пасовищами та іншими необхідними для ведення господарства угіддями. Крім того, селяни повинні були сплатити поміщикам великий викуп, як винагороду за своє звільнення.

Та в цілому реформа, безумовно, мала прогресивне значення. Зробивши селян власниками землі, вона розбудила в них нові почуття і потяг до політики, науки і культури.

Це знайшло свій вияв під час виборів до рейхстагу — нижньої палати австрійського парламенту. На той час значна частина селян ще не позбулась монархічних ілюзій і багато з них взагалі не взяли участі у цій кампанії. Та все їж із 100 виділених у рейхстазі місць для депуталв Галичини 25 зайняли українці. На щось подібне не могли сподіватись українці східних районів, тому що в Російській імперії ще залишалось кріпацтво, а парламенту не було взагалі.

Значні досягнення отримали українці, що проживали на території Австрійської монархії, в культурній та політичній сферах. При Львівському університеті було утворено кафедру української мови, відкривались українські школи, почала виходити газета «Зоря Галицька». Завдяки зусиллям інтелігенції у Львові з’явилась політична організація українства — Головна Руська Рада. Вона поділялася на спеціальні підрозділи, що займались освітою, селянськими справами, фінансами. Рада домагалась від австрійського уряду поділити Галичину на українську і польську частини.

Отже, перша половина XIX ст. ознаменувалась для населення західноукраїнських земель цілим рядом важливих економічних та політичних подій, які суттєво вплинули на хід їх подальшого розвитку.