Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-70.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
648.04 Кб
Скачать

Внутрішній поділ

Починаючи з 1199 року, межа між Галицьким і Волинським князівствами залишала по галицькій стороні міста Любачів, Львів, Голі Гори, Пліснеськ, а по волинській — Белз, Бужськ, Крем'янець, Збараж і Тихомль. Територія обох князівств поділялася на окремі землі або князівства.

Волинь утворювала одне Володимирське князівство зі стольним градом Володимиром, яке в результаті міжусобиць і спадкових поділів володінь було подрібнене на менші удільні князівства. Серед них були Луцьке князівство з центром у Луцьку, Дорогобузьке князівство з центром у Дорогобужі та Пересопницьке князівство з центром у Пересопниці на сході, Белзьке князівство з центром у Белзі на півдні, Червенське князівство з центром у Червені на південному заході, Холмське князівство з центром у Холмі на заході, а також Берестейське князівство з центром у Бересті на півночі.

Галичина складалась з чотирьох основних князівств, які то ліквідовувались при сильній княжій владі, то знову виникали за її послаблення. Цими князівствами були Галицьке князівство з центром у Галичі у серці Підкарпаття, Звенигородське князівство з центром у Звенигороді на півночі, Перемишльське князівство з центром у Перемишлі на заході та Теребовльське князівство з центром у Теребовлі на північному сході. У середині 13 століття, в часі правління Данила Романовича, усі чотири землі Підкарпаття були об'єднані в рамках одного Галицького князівства. Складовою Галичини були також землі над середнім Дністром, що називалися з 13 століття Пониззям, а пізніше — Поділлям. [4]

Поділ на малі землі-князівства зберігався до кінця 13 століття. Пізніше зустрічаються лише назви Галичини і Володимирії як назви двох складових частин Галицько-Волинського князівства.

Населення

Джерел, на основі яких можна провести підрахунки населення Галицько-Волинського князівства, не збереглося. У Галицько-Волинському літописі є згадки про проведення князями переписів і укладання списків підконтрольних міст і сіл, проте дані самих переписів відсутні, а списки населених пунктів, зазвичай, не повні. Відомо, що галицько-волинські князі часто практикували переселення мешканців з завойованих земель до Володимирщини, Холмщини і Галичини. Населення цих територій також збільшувалось за рахунок біженців з південних і східних князівств Русі, які «тікали з татар».

На основі історичних документів та топографічних назв можна припустити, що третина або більше й сьогодні існуючих поселень Галичини і Волині виникла не пізніше доби Галицько-Волинського князівства, а їх жителі були переважно слов'янами-русинами. Окрім них існували нечисленні поселення, засновані полоненими поляками, «литовцями» — прусами, ятвягами і литвинами, а також представниками кочових народів. У містах князівства існували ремісничо-купецькі колонії німців, вірменів, сурожців. [5]

Політична історія Західні землі Русі

Святий Володимир, який приєднав землі Галичини і Волині до Руської держави (пам'ятник у Лондоні).

У 6 — 7 століттях на землях сучасних Галичини і Волині існували потужні родоплемінні союзи. На початку 7 століття згадуються дуліби, а наприкінці того ж століття — бужани, черв'яни, уличі і білі хорвати, землі яких включали по 200 — 300 поселень. Раніше середини 9 століття існувало об'єднання волинян, якому підлягали інші племена і яке мало великий авторитет серед слов'ян. Центрами таких племінних політичних об'єднань були укріплені «гради». Відомо, що хорвати і дуліби виступали «толковинами», тобто союзниками русинів у поході Олега на Візантію 907 року.

Історики припускають, що на початку 960-х років землі Галичини і Волині були приєднані до Київської держави Святославом І Завойовником, але після його смерті у 972 році були захоплені сусідньою Польщею. [6] У 981 році його син, Володимир І Святий повернув собі Галичину і Волинь, включно з Перемишлем і Червеном. У 992 році він підкорив хорватів і остаточно приєднав Підкарпаття. Проте у 1018 році польський король Болеслав Хоробрий скористався міжусобицями руських князів і захопив Червенські міста. Вони перебували під чужоземною окупацією 12 років, допоки Ярослав Мудрий не повернув їх у походах 1030—1031 років. У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]