Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-70.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
648.04 Кб
Скачать

Історіографія

Перші дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, з'явилися наприкінці 18 століття. Це були роботи австрійських істориків Л. А. Гебгарда, Р. А. Гоппе та Й. X. Енгеля. На початку 19 століття польський історик Ф. Сярчинський видав праці з історії князівств Перемишльського і Белзького, 3. М. Гарасевич скомпілював матеріали з історії Церкви в Галичині.

Першим істориком, який написав наукову «ИсториюдревнягоГаличско-русскогокняжества» у трьох частинах (1852—1855) був Д. Зубрицький. Йому наслідував А. Петрушевич, який у 1854 році у статті «Обзорважнейшихполитических и церковныхпроисшествий в Галицкомкняжестве c половины XII до конца XIII ст.» дав загальний огляд історії Галичини. У 1863 професор Львівського університету І. Шараневич вперше на основі історичних, археологічних і топонімічних джерел видав у Львові «Історію Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453». Його роботу продовжили історики С. Смирнов, А. Бєльовський та А. Левицький.

У першій половині 19 століття історію Волині та Холмщини досліджували С. Руссов, М. Максимович, В. Комашко, Л. Перлштейн і М. Вербицький, Ю. Т. Стецький, А. Крушинський та інші. Їхні праці мали оглядово-популярний характер. У 1885 році у Варшаві вийшла спеціалізована робота А. В. Лонгинова «Червенскиегороды, историческийочерк, в связи c этнографией и топографиейЧервонойРуси», присвячена історії Холмщини. Давня історія Волині була висвітлена у 1887 році в праці О. Андріяшева і у 1895 році в монографії П. Іванова.

Більшість праць 19 століття висвітлювали переважно політичну Галицько-Волинського князівства, оминаючи соціально-економічну тематику. Також історія Галичі і Волині розглядалася через призму політичного буття Австро-Угорщини і Росії, легалізуючи права і претензії цих імперій на вищезгадані землі.

Після приєднання Західної України до СРСР у 1939 році, тема Галицько-волинського князівства була піднята радянською історіографією. Дослідники 20 століття приділяли головну увагу переважно соціально-економічній проблематиці. Нові підходи до висвітлення історії князівства були представлені в роботах Б. Д. Грекова, В. І. Пічети, В. Т. Пашуто. У 1984 році вийшла у світ перша фундаментальна монографія з історії Галицько-волинського князівства під авторством І. Крип'якевича.[2]

Територія і демографія

Галицько-Волинське князівство було утворене наприкінці 12 століття, шляхом об'єднання Галицького та Волинського князівств. Його землі простягалися в басейнах рік Сяну, Верхнього Дністра та Західного Бугу. Князівство межувало на сході з руськими Турово-Пінським і Київським князівствами, на півдні — з Берладдю, а згодом Золотою Ордою, на південному заході — з Угорським королівством, на заході — з Польським королівством, а на півночі — з Литвою, Тевтонським Орденом і Полоцьким князівством.

Карпатські гори на південному заході служили природним кордоном Галицько-Волинського князівства, відділяючи його від Угорщини. У 1320-х роках цей кордон було відсунуто південніше у зв'язку з приєднанням галицькими князями Закарпаття. Західний кордон з Польщею затвердився по лінії, що проходила річками Яселкою, Віслоком і Сяном, а також суходолом на 15 — 30 км на захід від ріки Вепр. Незважаючи на тимчасові захоплення поляками Надсяння і приєднання Любліна русичами, західний кордон Галицько-Волинського князівства був доволі стабільним. Північна межа князівства пролягала ріками Нарев і Ясельда, на півночі Берестейської землі, але часто змінювалася через перманентні війни з Литвою. Східний кордон з Турово-Пінщиною і Київщиною проходив через Прип'ять, Стир, по правій стороні ріки Горині. Південна межа Галицько-Волинського князівства починалась у верхів'ях Південного Бугу і сягала верхів'їв Пруту і Серету. Ймовірно, з 12 по 13 століття територія сучасного Поділля, Молдавії і Нижнього Дунаю також знаходилась у залежності від галицьких князів. [3]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]