Галицько-Волинське князівство

Галицько-Волинське князівство у 13 — 14 ст.

Столиця Володимир (1199—1238)

Галич (1238—1272)

Львів (1272—1349)

Мови Староукраїнська

Релігії Християнство

Форма правління монархія

князі, королі

- 1199—1205 Роман Мстиславич

- 1211—1264 Данило Романович

- 1293—1301 Лев Данилович

- 1301—1308 Юрій Львович

- 1308—1323 Андрій Юрійович і

Лев Юрійович

- 1323—1340 Юрій-Болеслав Тройденович

Історія

- Утворення князівства 1199

- Повторне об'єднання 1238

- Вторгнення монголів 1240—1241

- Коронація Данила 1253

- Створення митрополії 1303

- Завоювання Польщею 1349

Валюта гривня

Га́лицько-Воли́нськекнязі́вство або Королі́вствоРу́сі (лат. RegnumRussiæ; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

Джерела та історіографія

Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинського князівства є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні грамоти, дані археологічних розкопок.

Початковий період історії Галичини і Волині в період перших Ростиславичів висвітлює «Повість временних літ», а події 1117—1199 років розкриває Київський літопис. Добу 1205—1292 років охоплює Галицько-Волинський літопис, що умовно поділяється на дві частини — правління Данила Романовича і княжіння Володимира Васильковича.

До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію Галичини і Волині, входять польські хроніки Галла 12 століття, ВінцентіяКадлубека 13 століття і Яна Длугоша 15 століття, чеська хроніка Козьми Празького 13 століття, німецька хронікаТітмараМерзебурзького 11 століття та угорські хронікиЯношаТуроці 15 століття і «ChroniconPictum». Про останні роки Галицько-Волинського князівства дають відомості польські літописи Янко з Чарнкова, Траска, Малопольський літопис, а також чеські хронікиФрантішека з Праги та угорська Дубницькахроніка.

Цінними є грамоти Володимира Васильковича 1287 року і Мстислава Даниловича 1289 року, що вписані до Галицько-Волинського літопису, та оригінали грамот Андрія і Льва Юрійовичів 1316—1325 років та Юрія II 1325—1339 років.[1]