І поділ Речі Посполитої

На другу половину, особливо кінець XVIII ст., припали істотні зміни на політичній мапі Центральної Європи, які стали фатальними для ще донедавна могутньої Речі Посполитої. Саме з її розчленуванням, безпосередню участь у якому взяли Австрія, Пруссія та Росія, були пов’язані усі головні адміністративні зміни на тогочасній Правобережній Україні.

Частина родовитої знаті, яку очолювали князі Чарторийський і Радзивілл, орієнтувалися на Росію. Інша частина під керівництвом князя Потоцького орієнтувалася на Пруссію. Третя частина польських магнатів пов’язувала майбутнє своєї держави з Австрією та Францією.

Наявність у Польщі орієнтованих на різні держави сильних угруповань крупної шляхти, що конфліктували між собою, ослабляли владу короля і перешкоджали проведенню адміністративних, фінансових, економічних, освітніх та військових реформ, спрямованих на зміцнення Польської держави. Наслідком серйозних протиріч всередині панівного класу стало утворення 1767 року проросійської антикоролівської конфедерації у м. Радом. Наступного року — партією, що опиралася на Австрію і Францію, — конфедерації у м. Бар на Поділлі.

Барські конфедерати розпочали військові дії проти російських військових гарнізонів, що стояли у Варшаві та в східній частині Польщі, включаючи і Правобережну Україну. У відповідь на військові дії конфедератів Катерина ІІ ввела в межі Польщі регулярні війська, які впродовж 1768–1772 років у багатьох сутичках повністю розбили збройні формування шляхти. При цьому відзначився майбутній видатний російський полководець і генералісимус Олександр Васильович Суворов (1729–1800), який отримав за участь у польській кампанії генеральський чин і три бойових ордени: святої Анни, Георгія 3-го ступеня і святого Олександра Невського.

У вересні 1772 року Австрія, Пруссія та Росія домовилися про поділ Польщі на сфери впливу; згідно з підписаною угодою Росія зайняла Східну Білорусь, частину Малопольщі та Правобережної України. До Австрії відійшли Галичина і частина історичної Великопольщі з м. Краків. Пруссія забрала Помор’я і північну частину Малопольщі; від Польщі було відчужено також Куявську область. Таким територіальним розширенням сусідніх держав завершився перший поділ Речі Посполитої. Кожна із сторін, що отримали нові території, по-своєму розпочала поширювати на них свій вплив.

ІV

Перший поділ

5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі — загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол

Австрія — Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км² з 2.650 тис. мешканців.

Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км² площі з 1.300 тис. населення.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773—1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788—1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних ГугоКоллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

Конституційну монархію;

Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.