2. Рівні етичних проблем у психології

У нашій дисципліні можна виділити три основні поняття: «право», «мо­раль» та «моральність».

Право – це фіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе су­воро встановлену відповідальність (при цьому хо­ро­ше право завжди повинне ві­до­бражати існуючі суспільні норми і відповідати загальному рівню розвитку да­ного суспіль­ства).

Мораль – це неформальні (неписані) норми поведінки, які ві­дображають традиції та звичаї, що склалися. Одним з центра­льних понять моралі є почуття обов’язку перед оточуючими лю­дьми.

Моральність, світоглядність – це скоріше совість конкрет­ної людини, яка ґрунтується на прийнятті (чи неприйнятті) існу­ючих норм життя, яка дозво­ляє людині зберігати своє дос­то­їн­ство в нестандартних ситуаціях, коли для при­йняття рішення не допомагають ні норми права, ні норми моралі (зрозуміло, що для всіх можливих ситуацій норм і правил поведінки не існує). Та­ким чином, моральність – це етична імпровізація, яка ґрун­ту­єть­ся на індивідуальній совісті та почутті власної гідності.

При розгляді основних етичних регуляторів діяльності прак­тичного пси­холога можна виділити такі рівні [1, c.280-282]:

1). Правовий рівень. Ґрунтується на таких документах: «Всезагальна де­кларація прав людини», «Конституція України», Закон України «Про освіту», «Посадова інструкція педагога-пси­холога» та інших нормативних документах, аж до «Криміналь­ного кодексу України». На жаль, багато з цих документів дек­ла­ровані та побудовані скоріше за принципом «уникання не­ба­жа­но­го», тобто за­лишають відкритим питання по те, що є необхід­ним, справедливим та прекрасним…

2). Моральний рівень. Цей рівень відображений у чисель­них (але, на жаль, неоднозначних і не обов’язкових) етичних «ко­дексах», «положеннях» і на­віть «стандартах», де часто зазна­ча­ються такі принципи як «не нашкодь!», «не на­чіпляй ярли­ків!», «приймай клієнта таким, яким він є», «зберігай про­фесій­ну та­єм­ницю» (принцип конфіденційності), де часто підкреслю­є­ться «не­оспірний прі­оритет інтересів клієнта» і т.д. Досвід пока­зує, що бі­ль­шість з цих принципів все ж таки потребують уточ­нення та ко­мен­тарів, оскільки, частина психологів спри­ймає їх буквально, що не­рідко призводить до непорозумінь і навіть до нега­тивних наслідків.

При всій важливості етичних принципів цілком можливі, на жаль, ситуа­ції, коли психолог добре знає етичні вимоги, але фак­тично не виконує їх. Крім того, можливі неординарні ситуації, для яких складно підібрати той чи інший «принцип», тому дово­диться приймати рішення самостійно. Як раз для такої етичної імпровізації і необхідний моральний стрижень особистості пси­холога, який дозволяє йому брати відповідальність на себе та збе­рігати свою професійну честь і совість. На жаль, тільки «зна­ння» етичних принципів не дозволило бага­тьом психологам гід­но зорієнтуватися в умовах соціально-економічної (але, перш за все – духовної) кризи, яку переживає сучасна Україна. І, як нас­лідок, ба­гато з них так і не змогли виступити гідними поміч­ни­ками для осіб, які самовизначаються в цьому світі, обме­жуючись тільки «допомогою в адаптації» до такої «чудової» си­туації.

3). Світоглядний рівень припускає певну ціннісно-смисло­ву зрілість пси­хо­лога, сформоване (а краще сказати вистраж­да­не) ціннісно-моральне ядро осо­би­с­тості. Сам світоглядний рі­вень можливий лише тоді, коли у психолога, з од­но­го боку, не­має прагнення нав’язувати саме свою точку зору клієнту, але, з іншого боку, світоглядність припус­кає і свою власну точку від­лі­ку (мо­ральний/світоглядний критерій) при став­ле­нні психолога до тих чи інших подій оточуючого світу і до самого себе. Роз­гляд етич­них проблем на світоглядному рівні нерідко по­в’я­зу­ють з зага­ль­нолюдсь­кими цінностями. При розгляді проблеми сві­­тоглядності можна також виділити дві основні площини: від­но­сини психо­ло­га з клієнтом, що як раз і відобра­жа­є­ться в різ­них етичних «Ко­дексах» і «Положеннях»… і став­лення пси­хо­ло­га до самого се­бе, до власного уявлення про необхідне, гідне й спра­ведливе. Друга площина розгляду проблеми неминуче при­пускає співвід­ношення себе з цінностями оточуючого суспі­ль­ст­ва, світу і всієї людської культури.