Додаток б Етичні стандарти психологів

/Авторське право належить Американській психологічній асо­ціації, січень, 1963. Передруковано (і відредаговано) з журналу «Аме­рикан­сь­кий психолог», січень 1963, поправки внесені у вересні 1965 р. і грудні 1972 р. Ці стандарти також на­дру­ковані в Біо­гра­фічному довіднику Американської психологіч­ної асоціації/.

Психолог надає великого значення достоїнству та цінності буття ок­ре­мої лю­дини. Він приймає на себе зобов’язання покращити розу­міння лю­диною самої себе та інших людей. Слідуючи цим зобов’я­занням, він обе­рігає благополуччя кожної люди­ни, яка може потре­бувати його допомоги, а також будь-якої людини чи тварини, яка мо­же бути об’єктом його вив­чення. Він не тільки сам не використовує свого про­фе­сійного становища чи зв’язків, але також свідомо не доз­волить скористатися плодами своєї праці з метою, яка є несумісною з цінністю цих трудів. Володіючи сво­бодою дослідження і пові­дом­лення результатів, він приймає на себе від­повідальність на умовах компетентності, на яку він претендує, об’єк­тив­ності у повідомленні да­них психодіагностичного обстеження та уваги до інтересів своїх колег і суспільства.

Основні принципи:

Принцип 1. Відповідальність Психолог (студенти-психологи, які ви­ко­нують функ­ції психолога, повинні оцінюватися як психологи на основі цього зводу етичних за­конів), який прийняв на себе зобо­в’язання по­кра­щити взаєморозуміння людини людиною, надає вели­кого значення об’єк­тивності та чесності, підтримує високий рівень своєї роботи.

а) Як вчений, психолог вірить, що суспільству необхідно, щоб він ввів свої досліджен­ня там, де його висновки корисні; він планує свої дослі­дже­ння таким чином, щоб звести до мінімуму можливість не­вірного вико­ристання своїх результатів; він публікує звіт про свою роботу, не ви­клю­чаючи з нього таке пояснення даних, яке може не вкладатися в за­га­льну інтерпретацію.

б) Як педагог, психолог розуміє свій найперший обов’язок допо­магати іншим в оволо­дінні навичками і знаннями та підтримувати високі норми своєї ерудиції.

в) Як практик, психолог знає, що він несе на собі тягар великої соціаль­ної від­по­ві­да­ль­ності, оскільки його робота може тісно стосу­ватися життє­вого благополуччя інших людей.

Принцип 2. Компетентність. Забезпечення високого рівня про­фесій­ної ком­патент­ності є обов’язком, який поділяється всіма пси­хо­логами в інтере­сах суспільст­ва і професії як такої.

а) Некваліфіковані люди компрометують психологічну практику; психо­логи допома­гають суспільству у визначенні тих, хто є ком­пе­тент­ним, щоб давати суспі­льс­тву про­фе­сі­йні поради. Коли психолог чи особа, яка називає себе психологом, пору­шує етичні стан­дарти, психологи, які знають про це з перших рук, намагаються ви­правити ситуацію. Коли в та­кій ситуації вони вже не можуть поступити не­офіційно, вони залучають увагу від­по­відних місцевих, державних чи національних комітетів з про­фесійної етики, стан­дартів та практики.

б) Психологи, які вважаються кваліфікованими в якій-небудь дія­льнос­ті – це ті, хто а) мають дипломи Американського комітету з про­фесійної пси­хології чи б) во­ло­діють ліцен­зія­ми чи посвідчен­ня­ми, виданими дер­жав­ни­ми екзаменаційними комісіями, чи в) воло­ді­ють посвідченнями, ви­даними громадськими комісіями, створеними держа­вними психологіч­ни­ми асо­ціа­ціями. Психологи, які не задово­льняють вимоги до ква­ліфікації, необхідної для самостійної прак­ти­ки, повинні набувати досвід під керів­ни­цтвом квалі­фікованого спе­ціаліста.

в) Психолог знає межі своєї компетентності та обмеженість своїх ме­то­дів і не пропонує своїх послуг, а також не використовує техніку, які не за­довольняють про­фесійні стандар­ти, встановлені в окремих галузях. Пси­хо­лог, який зайнявся практичною діяльністю, до­по­магає своїм колегам в отри­манні професійної допомоги за всіма аспектами їх проблем, які зна­хо­дяться поза його власною компетенцією. Цей прин­цип вимагає, щоб, на­приклад, бу­ли зібрані дані для медичного діагнозу і рішення від­повідних медичних проблем, а також для звернення за допомогою чи консультацією до інших спеціалістів.

г) Психолог в клініці знає, що його ефективність багато в чому за­ле­жить від здатності підтримувати нормальні відносини між людь­ми, що ко­роткочасні чи більш тривалі зміни його власної особистості можуть зава­дити цій здатності та викривити оцінку, яку йому да­ють інші особи. Тому він утримується від будь-якої діяльності, в якій його особисті проб­леми мо­жуть стати причиною низької професій­ної роботи чи нашкодити клієн­ту, якщо він вже зайнятий такою дія­льністю, усвідомивши свої вла­сні про­блеми, він шукає компет­ен­т­ну психологічну допомогу для визначення то­го, чи повинен він продов­жити чи припинити обслуговування цього клієн­та.

Принцип 3. Моральні та правові стандарти. Психолог у своїй прак­ти­ці вияв­ляє сприйнятливість до соціальних норм і моральних вимог сус­пільства, в якому він працює, він розуміє, що порушення прийнятих мора­льних і правових стандартів з його боку може втяг­нути його клієнтів, сту­дентів чи колег в ганебні особистісні кон­флік­ти і нанести шкоду його влас­ному імені та репутації його професії.

Принцип 4. Помилкові уявлення. Психолог уникає помилково­го уяв­лення про свою власну професійну кваліфікацію, зв’язки і цілі, а також про інститути та ор­ганізації, з якими він пов’язаний.

а) Психолог не претендує на те, чого він не може, ні прямо, ні шляхом при­пи­сування собі професійної кваліфікації, яка відрізня­єть­ся від його справжньої квалі­фі­кації, ні з допомогою невірного уяв­лення своїх зв’язків з яким-небудь інститутом, ор­ганізацією чи інди­відом, і не дає можливості іншим приписувати собі зв’язки, яких на­справді немає. Психолог відпо­ві­дає за виправлення суджень інших людей, які не­ві­рно уявляють собі його професійну кваліфікацію чи зв’язки.

б) Психолог не повинен мати помилкового уявлення про інсти­ту­ти чи органі­за­ції, з якими він пов’язаний, приписуючи їм якості, яких вони не мають.

б) Психолог не використовує свої зв’язки з Американською психоло­гічною асоціа­цією чи її відділами з метою, яка не відповідає тому, що проголошує Асо­ціа­ція.

г) Психолог не пов’язує себе і не дозволяє використовувати своє ім’я у зв’язку з будь-якими службами чи результатами досліджень таким чином, що це могло б призвести до неправильного уявлення про нього, рівень його відповідальності за них чи характер його зв’язків.

Принцип 5. Публічні заяви. Стриманість, наукова передбачли­вість і розуміння об­меженості наявних знань характеризують всі зая­ви психо­ло­гів, які прямо чи опосеред­ко­вано дають інформацію сус­пільству.

а) Психологи, які трактують психологію чи її прикладні галузі клієнтам чи ши­рокій громадськості, зобов’язані робити ці повідом­лення ясно і ретельно. Слід уника­ти перебіль­шень, схильності до сенсацій, поверхо­вос­ті та інших видів неправильного уявлення.

б) Коли дають інформацію про психологічні процедури і методи, праг­нуть до того, щоб вказати, що вони повинні використовуватися тільки ти­ми людьми, які на­в­чені їх пра­вильному використанню.

в) Психолог, зайнятий на радіо чи телебаченні, не приймає участі у ко­мер­цій­них зая­вах, які рекомендують купівлю чи використання результатів.

Принцип 6. Конфіденційність. Гарантувати збереження інфор­мації про інди­віда, яка отримана психологом в ході його навчання, практики чи дослідження – най­перший обо­в’язок психолога. Таку інформацію не по­ві­домляють іншим до тих пір, поки не виникнуть деякі особливі обставини.

а) Конфіденційно отримана інформація розкривається тільки піс­ля най­ретель­нішого обдумування та в тому випадку, коли є явна і та­ка, що на­су­ва­ється, загроза ін­дивіду чи суспільстві, і тільки пред­став­никам відповідних професій чи громадським лідерам.

б) Інформація, отримана в обстановці клініки чи консультації, а також оцінки, які да­ються дітям, студентам, службовцям чи іншим особам, обго­ворюються тільки з профе­сій­ною метою і тільки з лю­дь­ми, яких це сто­су­ється. Письмові та усні звіти по­винні відобра­жа­ти результати, які від­по­ві­дають цілям оцінки. Слід докладати всіх зу­силь, щоб уникнути не закон­них посягань на таємницю особистості.

в) Клінічні та інші матеріали використовуються в шкільному нав­чанні і публі­каціях ті­льки тоді, коли ідентичність використаних до­сліджуваних від­повідним чи­ном замаскова­на.

г) Забезпечується конфіденційність професійних повідомлень про ін­ди­відів. Ті­льки в тому випадку, коли автор та інші учасники дають свій спе­ціа­льний дозвіл, кон­фіденційні професійні відомості по­казують від­по­відним особам. Психолог від­по­ві­дає за інформова­ність свого клієнта про межі кон­фіденційності.

д) Тільки після явного дозволу допускається розкриття в публі­ка­ціях ідентич­ності досліджуваних. Коли дані опубліковані без дозво­лу іденти­фікації, психолог бе­ре на себе відповідальність за відпо­ві­д­не маскування джерел своїх результатів.

е) Психолог приймає міри для забезпечення конфіденційності при збе­ріганні та кін­цевому розміщенні конфіденційних результатів.

Принцип 7. Благополуччя клієнта. Психолог поважає недотор­ка­ність і захи­щає благополуччя людини чи групи, з якими він пра­цює.

а) Психолог на промисловості, в навчальних закладах та інших місцях, де мо­жуть виникнути конфлікти інтересів різних груп, як, на­приклад, між підприємцями і праців­ни­ками, чи між клієнтом і робо­тодавцем, який вико­рис­товує психолога, зо­бо­в’я­за­ний встановити для себе характер і спрямо­ва­ність своїх стосунків та відпові­даль­нос­ті, а також інформувати всі заці­кав­лені групи про ці обов’язки.

б) Коли виникає конфлікт серед професійних працівників, психо­лог турбується перш за все про благоденства всіх клієнтів і тільки в другу чер­гу зважає на ін­те­ре­си своєї власної професійної групи.

в) Психолог намагається обмежити клінічну практику чи консу­ль­та­цію, коли йому зрозуміло, що клієнт не має з цього користі.

г) Психолог, який просить, щоб індивід надав йому інформацію про свою осо­бистість в ході інтерв’ювання, тестування чи оцінюван­ня, чи який допускає, щоб йому відкрили цю інформацію, робить це тільки після того, як точно встановлено, що особа, яка відповідає, пов­ністю усвідомлює мету ін­терв’ювання, тестування чи оці­нюван­ня, а також способи, якими може бути використанаінформація.

д) У випадку, коли необхідний відгук, відповідальність психолога за благо­по­луччя клієнта продовжується до тих пір, поки цю відпо­ві­дальність не прийме на себе та про­фе­сійна особа, для якої вима­га­є­ть­ся відгук, або поки відносини з психологом, який дає відгук не обме­жуються двосто­ронньою згодою. У ситуаціях, коли відгук, ко­нсу­ль­тація і тому по­дібне вказані в умовах звернення і клієнт відмовля­єть­ся від від­гуку, психолог обережно звертає його увагу на можливу шкоду йому (клієнту), пси­хологу та його професії, яка мо­же випли­вати з продовження їхніх відносин.

е) Психолог, якому необхідно використовувати психологічні тес­ти для дидак­тики, класифікації чи з дослідницькою метою, охороняє свого до­слі­джуваного, попе­реджуючи, що тести та їх результати ви­користо­ву­ються професійним шляхом.

ж) Коли студенту пред’являється емоційно небайдужий йому зміст, це об’єк­ти­вно об­говорюється і докладаються зусилля, щоб конструктивно керувати будь-якими трудно­ща­ми, що виникають.

з) Слід турбуватися про те, щоб забезпечити підходящу оточуючу об­становку для клі­нічної роботи, з метою охорони як клієнта, так і психолога від реальної та та­кої, що при­пи­сується, шкоди, а професію від осуду.

и) При використанні загальноприйнятих медикаментів з терапев­тич­ною метою психо­логу необхідно особливо потурбуватися про те, щоб га­рантувати самому собі, що лікар, який з ним співпрацює, дає відповідні гарантії клієнту.

Принцип 8. Взаємостосунки з клієнтом. Психолог інформує свого майбут­нього клієнта про основні сторони потенційних взаємо­стосунків, які можуть впли­нути на рішення клієнта вступити в ці стосунки.

а) До сторін взаємостосунків, які, очевидно, впливають на рішен­ня клієнта, віднося­ть­ся реєстрація інтерв’ю, використання матеріалу інтерв’ю з навчальною ме­тою і спостере­ження за інтерв’юванням сторонніх осіб.

б) Коли сам клієнт не компетентний в оцінці ситуації (дитина, на­при­клад), осо­ба, яка відповідальна за клієнта, інформується про обставини, які можуть вплинути на взаємосто­сунки.

в) Психолог переважно не вступає у професійні взаємостосунки з чле­нами своєї сім’ї, близькими друзями, товаришами та іншими особами, чиє благополуччя може бути пору­шене такими двоякими взаємостосунками.

Принцип 9. Безособове обслуговування. Психологічне обслуго­ву­вання з діа­гностичною метою, для лікування чи особистої кон­су­льтації проводиться тільки в ко­нтексті професійних взаємостосунків і не нада­єть­ся через публічні лекції чи демон­страції, замітки в газе­тах чи журналах, програми радіо та телебачення, пошту та ін­шими подібними способами.

а) Підготовка повідомлень про людину і рекомендацій їй, яка ґрун­тує­ться на тестових даних, які доставляються тільки поштою, неетична, якщо така оцінка не є складовою частиною тривалих вза­ємостосунків клієнта з компанією, результатом чого є отримання психологом-консультантом особистого знання про клієнта, і тим са­мим забезпечується адекватність письмової оцінки її меті, а також правильна ін­те­р­претація її клієнтом. Ці повідомлення не повинні міс­тити такого детального аналізу особистісних якостей людини, який можливий тільки після ретельного інтерв’ювання цього дослі­джу­ва­ного. Ці повідомлення не повинні давати таких специ­фіч­них реко­мендацій відносно використання людини на службі чи її служ­бового положення, котрі виходять за межі знання психологом вимог, які ви­суває компанія до роботи. Повідом­лення не повинні означати обме­жен­ня потреби компанії у проведенні таких видів її діяльності, як оцінки іс­то­рії роботи, вивчення довідок, минулої служби в компанії.

Принцип 10. Оголошення про обслуговування. Психолог до­три­му­ється ско­ріше професійних, ніж комерційних стандартів в опо­віщенні своєї придатності до професійного обслуговування.

а) Психолог не напряму просить клієнтів про можливість по­ста­вити їм інди­ві­дуальний діагноз або провести лікування.

б) Індивідуальні відомості в телефонних книгах обмежуються ім’­ям, досягну­тим про­фесійним рівнем, статусом диплому, адресою і номером телефону. Вони мо­жуть також містити визначення в кіль­кох словах галузі, в якій практикує даний пси­холог, наприклад, ліку­вання дітей, особис­тіс­ний відбір, промислова психологія. Пові­дом­ле­ння про його конкретні функції є доволі скромними.

в) Оголошення про індивідуальну приватну практику обмежу­ю­ться простим повідом­ленням імені, досягнутого професійного рівня, статусу диплому чи посвідче­ння, адреси, телефону, годин роботи і коротким пояс­нення видів послуг, які надаю­ть­ся. Оголошення агентства можуть вклю­ча­ти імена службового персоналу з їхньою кваліфікацією. В інших рисах во­ни відповідають тим же стандартам, що й інди­ві­ду­а­льні оголошення, які посвід­чу­ють правильний харак­тер організації.

г) Психолог чи агентство, яке оголошує про неклінічні професійні послуги, мо­жуть використати брошури, в яких описуються послуги, але їх­ня оцінка не дається. Вони мо­жуть бути послані професіона­лам, школам, тор­говим фірмам, державним ус­тановам та ін­шим по­дібним організаціям.

д) Використання в брошурі «рекомендацій від задоволених осіб» не пр-ийнято. Не прийнято пропонувати незалежний досвід обслуго­вування, як­що неправильно пред­став­лені характер чи дієвість пос­луг, які надає пси­хо­лог. Заяви про те, що психолог має унікальні прибори чи володіє уніка­льними на­вичками, яких немає у інших, робляться тільки тоді, коли про­де­мон­стрована науково доведена діє­вість цих унікальних ме­то­дів чи приборів.

е) Психолог не повинен підтримувати (навіть, по мірі можливості, за­бо­роняти) у клієнта перебільшених уявлень по ефективність по­с­луг, які нада­ються. Заява клієн­ту про ефективність послуг не повин­на виходити за рам­ки тих, які психолог хотів би навіяти клієнту з до­помогою професійно ко­рек­т­ної публікації його результатів і їх ін­терпретації в професійному журналі.

Принцип 11. Внутрішньо професійні стосунки. Психолог чес­но поводить се­бе по відношенню до колег у психології та в інших професіях.

а) Кожний член Асоціації взаємодіє з відповідним чином ство­ре­ним Комітетом з нау­кової і професійної етики та поведінки по вико­нанню його обов’язку, відповіда­ю­чи на пи­тання з розумною швид­кістю та повнотою. Член, який витрачає більше 30 днів на від­по­ві­ді за питаннями, буде обтя­жений тим, щоб показати, що він діяв з «ро­зумною швидкістю».

б) Психолог зазвичай не пропонує професійних послуг особі, що одер­жує пси­холо­гіч­ну допомогу від інших професіоналів, за винять­ком тих ви­падків, коли є угоди з останніми або коли зв’язки клієнта з іншими про­фе­сіоналами завершені.

в) Для благополуччя клієнтів і колег потрібно, щоб психологи в зага­ль­ній пра­ктиці чи в спільній діяльності організовано та ясно до­мовилися що­до умов своїх зв’яз­ків й їхніх мож­ливих обмежень. Пси­хологи, які ви­сту­па­ють як роботодавці для інших психо­логів, зобо­в’язані зрівняти відповід­ні умови.

Принцип 12. Оплата. Фінансові питання в професійній практиці від­по­відають про­фесійними стандартами, які забезпечують інтереси клієнта й професії.

в) У встановленні розцінок для професійних послуг психолог ре­тельно роз­глядає як платіжну спроможність клієнта, так і ціни, уста­новлені ін­ши­ми пси­холо­га­ми, що зай­ма­ються подібною діяльністю. Він готовий внести свій вклад у роботу, за яку він одержить мало або не одержить нічого.

б) Не надається жодної винагороди або знижок в оплаті, а також жодних інших форм плати за відмову клієнта від професійних послуг.

в) Психолог у клініці або консультації не використовує свої взає­мини із клієнтом для надання сприяння комерційним підприємствам будь-якого роду з метою одержа­ння особистої вигоди або вигоди агентства.

г) Психолог не отримує приватним шляхом плату або винагороду за профе­сій­ну ро­бо­ту з людиною, що одержала право на його по­с­лу­ги через інститут або агент­ство. Особ­ли­вості діяльності якого-небудь агентства мо­жуть певною мірою сприяти приватній роботі своїх співробітників із клі­єн­тами, і в цих умовах клієнт повинен бу­ти повністю проінформований про будь-які міри впливу на нього.

Принцип 13. Нерозголошення тесту. Психологічні тести й інші ме­то­ди дослі­дження, цінність яких почасти залежить від непоінфор­мованості досліджуваного, не відтворюються й не описуються в по­пулярних видан­нях таким способом, який може зробити невалідним сам метод дослі­джен­ня. Доступ до таких методів обмежений тими людьми, хто професійно за­цікавлений у них і гарантує їхнє вико­ристання.

а) Приклади завдань, схожих на тестові, можуть під час обго­во­ре­ння відтво­рю­ватися в популярних статтях й інших місцях, але самі тести й зав­дання, які в них ре­а­льно викорис­товуються, не публіку­ються ніде, за ви­нятком професійних видань.

б) Психолог відповідає за контроль над психологічними тестами й ін­ши­ми ме­тодами дослідження, а також способами інструктажу, якщо їхня цін­ність може бути дискредито­вана шляхом розголо­шен­ня широким вер­ствам суспільства їхнього специ­фічного змісту або принципів, які лежать в їх основі.

Принцип 14. Інтерпретація тестів. Тестові оцінки, як і матеріа­ли тес­ту, пере­даються тільки тим особам, які здатні їх інтерпрету­ва­ти й викори­с­тати належним чи­ном.

а) Матеріали, призначені для повідомлення батькам або для оціню­ван­ня інди­ві­дів у школах, суспільних установах й у промисло­вості, ретельно розглядаються квалі­фіко­ва­ни­ми психологами або консультантами для то­го, щоб якщо буде потреба дати на них відгук або прокон­су­ль­ту­в­ати індивіда.

б) Результати тестів й інші дані, які використані для оцінки або ква­лі­фікації, повідом­ляють роботодавцям на роботу, родичам й ін­шим зацікав­ле­ним особам, таким способом, що охороняє від помил­кової інтерпретації або невірного використання. Звичайно повідом­ляється інтерпретація тес­тових результатів, а не оцінка.

в) Якщо батькам або учням повідомляються самі тестові резуль­тати, їх супрово­джу­ють відповідними засобами й вказівками для ін­терпретації.

Принцип 15. Публікація тесту. Психологічні тести надаються для ко­мерцій­ної пуб­лікації тільки тим видавцям, які подають їх про­фесійно й розподіляють тільки серед тих, хто кваліфіковано їх використає.

а) Забезпечується видання інструкції по використанню тестів, методич­них довідників й ін­ших необхідних книг про тести, у яких описуються мето­ди створення й стандар­ти­за­ції тестів, а також підсумовуються дослідження з їх валід­ності.

в) В інструкціях вказуються групи, для яких створений даний тест, і цілі, з якими рекомендують його використовувати. Вказую­ть­ся також об­меження його на­ді­йності й ті сторони валідності, до­слі­дження з яких від­сутні або є недостатніми. Зок­рема, інструкція міс­тить попередження щодо інтерпретацій, які можуть бути зроб­лені, але не є ще досить обґрун­тованими.

в) Каталог та інструкція вказують ступінь тренування й професій­ну кваліфіка­цію, необхідні для правильної інтерпретації тесту.

г) Інструкція й супровідні документи беруть до уваги принципи, сформульо­вані в «Стандартах для навчальних і психологічних тес­тів».

д) Оголошення про тести є, скоріше, реалістичними й описовими, а не емо­цій­ними й переконуючими.

Принцип 16. Запобіжні заходи в дослідженнях. Психолог при­ймає на себе обов’яз­ки, що стосуються благополуччя своїх досліджу­ваних, як тва­рин, так і людей.

Рішення провести дослідження повинне опиратися на продумані по­дання конк­рет­но­го психолога щодо того, як щонайкраще сприяти пси­хо­логічній науці й люд­сь­кому благо­получчю. Відповідальний психолог зва­жує альтернативні способи, якими можна оцінити енер­гію й ресурси осо­бистості. Приймаючи рішення провести дослі­дже­ння, психологи по­винні виконати ці дослідження з повагою до тих людей, хто приймає в них участь, і з тур­ботою про їхнє достоїнство й благополуччя. Принципи, яки­ми варто керуватися, точно ви­знача­ють етичну відповідальність до­слід­ни­ка сто­совно учасників протя­гом усього ходу дослідження, від початкового рішення про­ве­с­ти його до тих кроків, які необхідні для за­безпечення кон­фіденційності отриманих результатів.

Ці принципи варто інтерпретувати в контексті закінченого доку­мента «Етичні прин­ципи проведення досліджень на людях», які ви­дані за запи­том Американської пси­хо­ло­гіч­ної асоціації.

а) При плануванні роботи дослідник несе особисту відповіда­ль­ність за ретель­ну оцін­ку своєї етичної прийнятності, виходячи із цих Принципів при дослідженні на людях. У тій мірі, в якій ця оцінка, розглянута з по­гля­ду наукової й людської значи­мості, про­по­нує від­хилитися від Принципів, дослідник бере на себе серйозне зобо­в’я­за­н­ня одержати кон­су­льтацію з етичних питань і дотримуватись більш суворо мір за­стороги, які забезпе­чува­ти­муть права людей, що беруть участь у дослідженні.

б) Відповідальність за встановлення й підтримку прийнятної етичної практики в до­слідженнях завжди лежить на конкретному досліднику. Дослідник відповідає за етичне поводження з учасни­ка­ми дослідження всіх співробітників, асистентів, сту­де­нтів і техніч­ного персоналу, усіх, хто, також має відповідні обов’язки.

в) Етична практика вимагає, щоб дослідник інформував учасників про всі особ­ливості дослідження, які, як передбачається, можуть впливати на готовність людини прийняти в ньому участь, а також пояснював всі інші сторони дослідження, про які розпитує учасник. Відмова дати повне по­яс­нення досліджуваному накладає ще бі­ль­шу відповідальність на дослідника за забезпечення благополуччя й достоїнства учас­ника дослідження.

г) Відвертість і чесність є істотними характеристиками взаємин між до­с­лідни­ком й учасником дослідження. Якщо методичні вимоги дослі­дже­ння роблять необ­хі­дними приховування або обман, дослід­никові потрібно за­бе­зпечити розуміння причин цього й від­но­вити колишні взаємини між ни­ми.

д) Етична практика вимагає, щоб дослідник поважав право інди­віда відмови­ти­ся від участі в дослідженні або перервати цю участь у будь-який час.

Обов’язок забезпечити здійснення цього права вимагає спе­ціа­ль­ної пильності, якщо положення дослідника вище, ніж поло­ження учасника. Рішення обмежити це накладає ще більшу відпові­даль­ність на дослідника за забезпечення достоїнства й благополуччя учасників досліджень.

е) Допустиме з етичної точки зору дослідження починається із ус­та­но­влення ясної й справедливої угоди між дослідником й учасни­ком дослі­дження, що роз’яснює відповідаль­ність кожного. Дослід­ник зобов’язаний поважати всі обіцянки й зобов’я­зання, включені в цю угоду.

ж) Дослідник, який виконує етичні стандарти, охороняє учасників до­слідження від фі­зичного та психічного дискомфорту, шкоди і не­безпеки. Якщо існує ризик таких наслідків, дослідник повинен про­ін­формувати про це учасника, отримати його згоду до початку ро­боти і прийняти всі мож­ливі міри, щоб зменшити шкідливі нас­лі­д­ки. Не можна викорис­товувати ті методи дослідження, які можуть призвес­ти до серйозних і тривалих збитків його учасникам.

з) Після того, як дані зібрані, етична практика вимагає, щоб до­слі­дник дав уча­снику повне пояснення характеру дослідження та усу­нув ті невірні уявлення про ньо­го, які мо­жуть виникнути. Якщо нау­кова або людська ці­нність дослідження виправ­довує затримку пояс­нення чи приховування да­них, на дослідника накладається особ­лива відповідальність переконати до­сліджуваних, що їм жодних шкідли­вих наслідків дослідження не при­несло.

и) Якщо методи дослідження можуть привести до небажаних для учас­ника на­слід­ків, дослідник відповідає за те, щоб виявити їх та уникнути чи виправити; це ж стосується і довготривалих наслідків.

к) Інформація, отримана про учасників у ході дослідження, є кон­фі­ден­ційною. Якщо існує можливість того, що сторонні можуть отри­ма­ти дос­туп до такої інфор­ма­ції, етична практика вимагає, щоб ця мож­ливість ра­зом з мірами по забезпеченню ко­нфіденційності була оголо­шена учас­ни­ку; це пояснення є одним із пунктів процеду­ри по отри­ма­нню згоди, яка дається в результаті проінформованості.

д) Психолог, який використовує у дослідженнях тварин, суворо до­три­мується вико­на­ння Правил ставлення до тварин, складених коміте­том з мір обережності та ста­ндартів в до­слідженнях над тваринами і прийнятих Американською психологічною асоціацією.

и) Дослідження на людях, в яких використовуються експеримен­та­льні медика­менти, слід проводити тільки в такій об­ста­новці, як клі­ніки, госпіталі, чи в особливо сприятливих умовах, які б забезпе­чу­вали без­пеку суб’­єктів.

Принцип 17. Значимість публікацій. Значимість стосується тих осіб, хто брав участь у виданні, і визначається пропорційно до їх участі і тільки у відповіднос­ті з нею.

а) Основні внески професійного характеру, зроблені кількома особами в зага­льний проект, розглядаються як співавторство. Експе­риментатор чи автор, який вніс принципо­вий вклад у видання, стави­ться у списку на пер­ше місце.

б) Другорядні внески професійного характеру, велика канцеляр­ська та інша профе­сій­на робота, а також інші другорядні форми участі зазнача­ються у виносках чи у вступній частині.

в) Шляхом спеціального цитування відзначаються неопубліковані й опубліко­вані ма­теріали, які мали безпосередній вплив на дослідже­ння чи публікацію.

г) Психолог, який складає збірник і редагує для видання роботи інших авторів, видає матеріали симпозіуму чи збірника робіт під за­головком сим­позіуму чи коміте­ту та зі своїм ім’ям як голови симпо­зіуму чи редак­тора серед імен інших учасників.

Принцип 18. Відповідальність перед організацією. Психолог пова­жає права і ре­пу­тацію інституту чи організації, з якою він пов’язаний.

а) Матеріали, підготовлені психологом як частина його постійної робо­ти під спеціа­ль­ним керівництвом його організації, є власністю цієї орга­ні­зації. Ці матеріали надаються психологу для використання чи публікації у відповідності з правилами ви­дачі дозволів, на­данням прав та іншими по­ряд­ками, встановленими його організацією.

б) Інші матеріали, які мають другорядне відношення до діяльнос­ті ус­танови і за які психолог несе індивідуальну відповідальність, пу­блі­ку­ють­ся з відмовою уста­нови від якої-небудь відповідальності за них.

Принцип 19. Діяльність по просуванню. Психолог, пов’язаний зі створенням чи по­ширенням психологічних приборів, книг та ін­ших видів продукції, призначених для ко­мерційного продажу, відпо­відає за за­без­пе­чення того, щоб ці прибори, книги та інші види про­дукції підносилися професійним і фактичним шляхом.

а) Вимоги по відношенню до виконання, користі та результатів науко­во обґру­нто­ву­ю­ться.

б) Психолог не використовує професійні журнали для комерцій­ної екс­плуата­ції пси­хологічної продукції, а психолог-редактор захи­щає їх від та­кого невірного ви­користання.

в) Психолог, який має фінансові інтереси, при продажу чи вико­рис­та­н­ні пси­хо­логічної продукції чуттєвий до можливого конфлікту з інтересами про­сування цієї продукції і уни­кає компромісу зі своєю професійною від­повідальністю та цілями.

Колтунович Тетяна Анатоліївна

Навчальне видання

Етичний кодекс психолога

Навчальний посібник

Літературний редактор

О.В.Лупул

1 Vision nulle (з лат.) – коли людина не помічає, що не бачить частини зорового поля, vision noire (з лат.) – коли людина помічає, що не бачить частини зорового поля. Ці поняття використовуються в області психології сприймання і характеризують порушення зору.

2 Конформність (з лат. conformis – подібний, схожий) – схильність до поведінки, яка ґрунтується на пасивному наслідуванні тих зразків, які задаються соціальною, най часті­ше малою, групою.

3 Плацебо (з лат. placebo – сподобаюсь) – препарат, який є фармакологічно інертним по відношенню до того патологічного стану, з приводу якого він призначається під ви­гля­дом ліків, але такий, що імітує ці ліки (за процедурою вживання, запахом, смаком і т.д.)

4 Психопрофілактика – своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особис­тості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуа­ці­ям тощо.

5 Психодіагностика – наука та практика, пов’язана з розробкою різних методів роз­пізна­вання індивідуально-психологічних особливостей людини і постанов­кою з допомогою цих методів психологічного діагнозу.

6 Психокорекція – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів, з метою усунення відхилень у психофізи­чному та індивідуальному розвитку і пове­дінці, схильності до за­лежностей та правопорушень, подолання різ­них форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи.

7 Психоконсультування – це вид психологічної допомоги, орієнтований на по­долання проблем психологічного характеру.

8 Психотерапія – це метод психологічного лікування для полегшення емоцій­но­го стресу, сприяння у вирішенні психологічних проблем, внутрішніх і міжосо­бистісних конфліктів, допомоги в зміні тих особистісних особли­востей і спо­со­бів поведінки, які перешко­джа­ють реалізації внутрішнього потенціалу в плід­ній роботі й взаєми­нах, що задовольняють.

9 Валідність – властивість методик вимірювати саме те, на що вони заявлені, відпо­відаль­ність психологічних показників особливостям поведінки людини.

10 Адаптованість – адекватність методики до умов її застосування.

11 Презумпція – закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів. Наприклад, презумпція невинності – людину вважають невинною, доки не мають доказів

12 Суб’єкт – людина як носій певних фізичних та психіч­них якостей, здатна до пі­зна­ння оточуючого світу й ціле­спрямованої діяльності. Суб’єктивний – такий, що відображає думки, пережи­ва­ння та ін. тільки даного суб’єкта.

13 Парадигма – сукупність філософських, загальнотеоретичних та метатеоре­тичних ос­нов науки; приклад, показовий випадок концепції чи теоретичного підходу

14 Конгруентність (від англ. congruence – відповідність) – відповідність, адекватність емоційних, експресивних поведінкових та ін. засобів у відповідній ситуації.

15 Референція (від лат. referre – повідомляти) – відношення між предметом та його ім’ям; одна з найваж­ливіших передумов для оцінки висловлювання як істинного чи хибного.

16 Дефініція (від лат. definitio – межа, границя, визначення) – коротке логічне визначення якого-небудь поняття, яке відображає суттєві ознаки предмета чи явища; фіксує основні ознаки, які складають зміст якого-небудь поняття чи мовного вислову.

17 Мо́дус (від лат. modus – міра, спосіб) – образ, спосіб, вид. У логіці застосовується для позначення різновидів форм умовиводів.

18 Імператив (з лат. imperativus – владний) – веління, настійна вимога, наказ, який не допускає вибору.

19 Самоактуалізація – прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку особистісних можливостей. У межах гуманістичної теорії самоактуалізацію визнають головним мотивом особис­тості на противагу біологічному і ситуативному детермінізму фрейдизму й біхевіоризму.

20 Соціальна перцепція (від лат. socialis – суспільний та perteptio – сприйняття) – феномен сприйняття; виражається впливом на процес сприймання індивідом різних перцептивних стимулів соціальних чи особистісних факторів, до яких можуть відноситись мотивація, установки, очікування, вплив групи та ін.

21 Ідентифікація – уподібнення себе іншій людині, ототожнення себе з іншим індивідом чи групою. Ототожнення може бути: усвідомленим та неусвідомле­ним; повним і част­ко­вим.

22 Емпатія (від грецьк. «patho» – глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «еm» означає спрямований (скерований) усередину) – емоційний відгук на потреби іншого. Набувається у процесі со­ціа­лізації. Ви­ди емпатії: адекватна; неадекватна.. Емпатію вивчали такі авторитетні дослідники, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андреєва, Г.Перепечина та ін. Вони одностайні в тому, що емпатія проявляється насамперед у спілкуванні. Єдиного визначення даного поняття в наукових розвідках немає. Г.Перепечина підкреслює, що найчастіше повторюються чотири дефініції емпатії: 1) розуміння почуттів, потреб інших; 2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва; 3) аффективний зв’язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи; 4) властивість (риса) психотерапевта.

23 Егоцентризм – зосередження індивіда тільки на власних інтересах і пере­живаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб’єкта взаємодії та самодостат­ню особистість.

24 Рефлексія – реалізується як внутрішнє уявлення людей про думку тих, з ким вона кон­тактує.

25 Стереотипізація – процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів.

26 Установка – попередньо сформована готовність сприймати партнера під пев­ним кутом зору.

27 Атракція – привабливість партнера по спілкуванню.

28 Реципієнт (з грецьк. receptor – той, що приймає) – людина, яка отримує та перетворює вплив.

29 Еклектичний (з грецьк. eklektikos – той, що вибирає) – такий, в якому поєднані різнорідні, органічно несумісні елементи.

30 Вербальна комунікація (з лат. verbalis – усний) – комуні­ка­ція індивіда, яка ґрунтується на використанні ним лінгвістичних конструкцій для взаємодії з іншими людьми.

31 Невербальна комунікація – форма спілкування з метою сигналізування про характер взаємодії та емоційні стани людей, які спілкуються. Для людини – додаткове джерело інформації до вербальної комунікації.

32 Говоріння – вміння промовляти, виголошувати інформацію, конструювати речення; ко­дування інформації; психологічний компонент вербальної ко­мунікації; метод втілення у систему знаків певного смислу, механізм мовлення, побудови ви­словлювань.

33 Слухання – психологічний компонент вербальної комунікації, метод де­кодування і спри­й­мання інформації

34 Нерефлексивне (умовно-пасивне) слухання – мінімальне втручання у мову співрозмов­ни­ка.

35 Рефлексивне (активне слухання) – регулярне використання зворотного зв’язку для досяг­нення більшої точності в розумінні партнера. Таке слухання допомагає з’я­сувати розуміння почутого для подальшої його критики, уточнення чи розвитку бесіди.

36 Інформаційні – збір необхідних даних.

37 Контрольні – перевір­ка того, чи стежить клієнт за думкою психолога.

38 Орієнтувальні – чи дотримується клієнт попередньої своєї думки.

39 Підтверджуючі – щоб досягти схвалення.

40 Ознайом­лювальні – для ознайомлення з думкою, цілями клієнта.

41 Зустрічні – спричинюють звуження розмови, приводять клієнта до згоди (рідко вико­ристовуються психологом).

42 Альтернативні – надають можливість вибору.

43 Спрямовуючі – «повертають» клієнта до потрібної теми.

44 Провокаційні – з метою встановлення справжніх намірів, думок клієнта.

45 З’ясування – звернення до клієнта за уточненнями.

46 Перефразування – полягає у фор­мулюванні почутої інформації своїми сло­вами, особ­ливо, коли вона здається незрозу­мілою.

47 Відображення почуттів – акцентує увагу на емоційному стані клієнта, його ставленні до змісту бесіди.

48 Резюмування – підсумовування бесіди, організація окре­мих її фрагментів в єдиний змістовий контекст.

49 Сповідь – адресована психологу-консультанту детальна, щира, емоційно насичена розповідь клієнта про себе та свою проблему.

50 Комунікативні бар’єри (від франц. barrière – перешкода)– психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

51 Динаміка конфлікту – процес розвитку конфлікту під впливом діючих на нього умов та факторів, що включає в себе прихований та відкритий періоди перебігу.

52 Управління конфліктом – це цілеспрямований вплив на динаміку конфлікту в інтере­сах розвитку або руйну­вання тієї соціальної системи, до якої цей конф­лікт відноситься.

53 Прогнозування конфлікту – один з видів діяльності конфліктолога, спрямо­ваний на ви­явлення причин даного конфлікту в потенційному розвитку.

54 Попередження конфлікту – вид діяльності конфліктолога, спрямований на недопу­щен­ня виникнення конфлі­кту.

55 Регулювання конфлікту – вид діяльності конфліктолога, спрямований на по­слаблення і обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку вбік роз­в’язан­ня.

56 Розв’язання конфліктів – це вибір, який повинна зробити людина по усунен­ню причин, які спричинили конф­лікт, або змінні мети поведінки учасників конфлікту.

57 Медіатор (від лат. mediator – посередник) – посередник у врегулюванні конфлікту.

58 Опонент (від лат. opponens – той, що заперечує) – протилежна сторона, що заперечує об’єкт у суперечці, конфлікті, дискусії, має свої погляди, переконання, аргументи, які протилежні, відмінні від основних чи вихідних.

59 Медіація (від лат. mediatio – посередництво) – процес посередництва.

60 Методика – науково обґрунтований та такий, що підтвердив себе на практиці, конкре­тний спосіб діяльності, спрямований на до­сягнення певної мети – наукової, діагностую­чої, форму­ючої і т.д.; процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, опе­ра­цій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

61 Імпліцитний (від англ. implicit) – невиражений.

62 Експліцитний (від лат. explecatio – тлумачення, пояснення) – явно, відкрито виражений.

63 Депривація – емоційно-інформаційний голод. Наприклад, самотність, зорова, дотикова депривація. Психічна депривація – психічний стан, який виникає в результаті певних умов, в яких суб’єкту не випадає можливості для задоволення ряду його основних психосоціальних потреб у достатній мірі та протягом тривалого часу. Пофесійна депривація – стан хронічноо незадоволення потреби індивіда у професійній діяльності.

64 Обсерваційні ситуації (від лат. observatio – спостерігаю) – ситуації для здійснення спо­сте­режень. Обсервація – ізоляція в спеціально пристосованому для цього приміщенні осіб.

65 Евтаназія – умертвіння з допомогою спеціальних знеболювальних засобів.

66 Валідність означає, що тест чи інша методика вимірює те, для визначення чого ця методика складена, створена. Наприклад, прогностична валідність – це ступінь точності передбачення тестом деяких майбутніх критеріально-орієнтованих вимірів.

67 Реноме (з франц. renommèe) – репутація, стала думка про когось, щось.

0