5. Основні етичні норми та вимоги до особистості психолога

Особистісні якості спеціаліста-психолога мають першочер­гове значення для клієнтів. Чимало з них, які вважаються важли­вими у роботі, мають етичні та моральні компоненти і, відповід­но, розглядаються як достоїнства особистості. Неприйнятно го­ворити, щоб всі спеціалісти володіли цими якостями, оскільки дуже важливо, щоб ці особистісні якості, які глибоко вкоренили­ся у людині, випливали та розвивалися з її особистих зобов’я­зань, а не з вимог зов­нішніх авторитетів.

Виділяють такі особис­тісні якості, які рекомендується роз­вивати психологам: емпатія (з грецьк. empatheia – співпереживан­ня) – феномен спілкування, виражений здатністю людини до мимо­вільного переживання тих емоцій, які виникають в іншої людини в процесі спілкування з нею [6, с.694]; чесність – особисті зобов’яза­н­ня до відповідності між тим, що заявлено, і тим, що зроблено; ці­лісність – осо­бистісна прямота, чесність та адекватність; стійкість – здатність мати спра­ву зі скаргами клієнтів без того, щоб почува­ти се­бе особистісно приниженим; скромність – здатність точно оціню­ва­ти і визнавати свої сильні та слабкі сторони; компетентність – ефек­тивне застосування навичок та знань, необхідних для того, щоб ро­бити те, що вимагається; справедливість – послідовне застосу­ва­ння відповідних критеріїв для інформованих рішень та дій; мудрість – володіння вагомими судженнями, які збагачують практику; сміли­вість – здатність діяти, не дивлячись на відомі небезпеки, ризик та невизначеність [7].

І.В.Вачков виділяє такі особистісні риси, бажані для прак­ти­ч­ного психо­лога: концентрація на клієнті, бажання та мож­ли­вість йому допомогти; відкри­тість до відмінних від своїх влас­них по­гля­дів та суджень, гнучкість та терпля­чість; емпатійність, спри­йнят­ли­вість, здатність створювати атмосферу емоцій­ного комфор­ту; ав­тентичність поведінки (здатність демонструвати справжні емоції та пере­живання); ентузіазм та оптимізм, віра у здібності учасників гру­пи/клієнта до зміни та розвитку; врівно­важеність, терплячість до фрустрації та невизначеності, високий рівень само­регуляції; впев­не­ність у собі, позитивне са­мо­став­ле­н­ня, адекватна самооцін­ка, усвідо­млення власних конфліктних областей, потреб, мотивів; багата уява та інтуїція; високий рі­вень інтелекту [3].

Вимоги до психолога-спеціаліста (професіонала): наяв­ність теоретичної ба­зи (систематизованих та узагальнених знань про пси­хіку та пси­хологію); наявність документу про психоло­гічну освіту, який служить знаком професіоналізму; опір на ме­тод наукового пі­знання, який дозволяє психологу не тільки орі­єнтуватися у різно­ма­нітних наукових проблемах, але й уміти знаходити їх для себе там, де пересічна особистість їх просто не здатна по­бачити; вико­рис­та­н­ня спеціально розроблених у психо­логії засо­бів – методик. Ме­то­дики до­зво­ляють розширити можливості дослідника та прак­ти­ка. Спе­ціа­ліст у випадку необхідності компенсує мож­ливу від­сутність у се­бе таких талантів вдало вибраною методи­кою.

Для спеціаліста важливо:

- вибрати методи­ки, які будуть адекватними до поставлених зав­дань (орієнтуватимуться на пси­холого-педагогічні засоби роботи з різними групами клієнтів);

- особлива відповідальність (психолог-любитель бере всю відпо­ві­дальність на себе (багатьом людям це подобається, оскільки зні­мається відповідальність з них самих), завдання ж психолога-професіонала – поступове формування почуття відповідальності у самих клієнтів, яких він консультує; не всім це подобається, що суттєво утруд­нює роботу психолога);

- підтримка зв’язку зі своїми колегами, що дозволяє психологу бути в курсі всіх подій (сво­є­ча­сно дізнаватися про новинки пси­хології), обмінюватися досвідом завдяки діяльності професійних психологічних това­риств і через неформальні контакти, отри­му­вати морально-емо­ційну та змістовну професійну підтримку і допомогу у випадку невдач та труднощів. Всього цього по­збав­лений психолог-лю­би­тель;

- особливий професійний такт та слідування професійно-етич­ним нормам психолога-професіонала.

Завдання психолога:

- створити умови для самостійного вирішення клієнтом своїх жит­тєвих труднощів, а в ідеалі – навчити його взагалі обходи­ти­ся без психолога. «Важливо не про­сто нагодувати голодного ри­бою, важливо самого його нав­чити ловити рибу»;

- здатність до професійного розвитку та саморозвитку психоло­га-професіона­ла;

- розвинута про­фесійна психогігієна праці у пси­холога-спеціа­ліста. Психолог іноді за од­ну пів­то­ра­годинну кон­сультацію мо­же виснажитися так, що йому не­обхідно кілька го­дин для від­новлення своїх сил. На жаль, у самій психології, як і в медицині, на сьогоднішній день мало уваги приділяється пи­та­нням збере­ження психічного здоров’я пси­хологів, то­му сам пси­холог-про­фесіонал просто змушений бути психотерапевтом для самого се­бе, інакше ризик самому стати пацієнтом відповідних закладів дуже великий. Мова йде не тільки про психічне, але й фізичне здоров’я психолога. Підтримка хо­рошої фі­зи­чної форми робить психолога більш працездатним і стійким до різних стре­сових си­туацій, яких у його професійній діяльності трапляється чимало. Окрім то­го, часто для клі­єнта психолог виступає «моделлю оп­тимальної людини», на нього орі­єн­туються, від­повідно він по­ви­нен відчувати відповідальність і в цьому плані;

- обережне та кри­тичне ставлення до існуючих і таких, що тіль­ки зароджують­ся, но­вих методів. Мова йде про астрологію, хі­ро­мантію, діанетику та ін. Знати основи цих підходів потрібно, але психолог повинен пам’ятати про предмет психології та наукові критерії аналізу.

Протипоказання для роботи психологом: відсутність від­повідної освіти; ненависть до людей, прагнення «мстити» їм не­зрозуміло за що; відверте психічне нездоров’я. Зрозуміло, що психічно хворий «психолог» просто може виявитися небезпеч­ним для своїх клієнтів, особливо, коли він працює з дітьми та підлітками; невміння спілкуватися, нездатність вибудовувати з людьми стосунки на основі взаємної поваги; для студентів май­бутніх психологів – ледачість, безініціативність, пасивна устано­вка на те, що викладачі повинні постійно інтригувати та розва­жати студен­тів на своїх заняттях; авторитарність, дидактичність (в основі – стереотипи професійного мислення та мовні шабло­ни), домінантність (в основі – нездатність до емпатії), ін­ди­фе­ре­нтність (ніби «вимушена» професійна байдужість), консерва­тизм, агресія, соці­а­ль­не лицемірство (говорить ті речі, у які сам не вірить) та ін..

Видатний польський феноменолог Роман Інгарден, відомий науковому за­галу як засновник феноменологічної естетики, фор­мулює ряд необхідних умов, щоб яка-небудь дія або який-небудь факт мог­ли мати моральну цінність:

1. суб’єктом діяльності повинна бути свідома особа. Для того, щоб виникла мож­ли­вість існування моральної цінності, пове­дін­ка повинна бути позначена якою-небудь якістю (не ­обов’язково мора­льною);

2. особа повинна усвідомлювати, що несе відповідаль­ність за результат своєї ді­я­льності;

3. прийняття рішення щодо діяльності або ж до її зречення, як і сам перебіг ді­яльно­с­ті, повинні відбуватися в умовах, які забез­печують свободу вибору;

4. морально-ціннісна діяльність повинна випливати з душі (чистого суб’єкта);

5. дискусійною справою є необхідність безкорисності мораль­ного вчинку (без сумні­ву, це позитивно для реалізації справед­ливості);

6. вимагає дослідження і питання про носія цінності. Можливо, для одних ці­н­ностей необхідним носієм є акти волі, для інших – сам вчинок, ще для інших – суб’єкт діяльності. Не можна також відкидати можливість того, що існують такі цінно­сті, спільним носієм яких повинна бути визначена комбінація вищезгаданих трьох но­сіїв [9; 10].

Діяльність практичного психолога розглядається з чоти­рьох позицій: до­по­моги, сприяння, підтримки чи супроводу. Ви­хо­дя­чи з цих позицій, ми може­мо говорити про 5 основних на­прямів діяльності практичного психолога: психопрофілактика⁴, психо­діагностика⁵, психокорекція⁶, психоконсультування⁷, пси­хо­те­ра­пія⁸.

Г.С.Абрамова виділяє чотири типи завдань взаємодії клієнта з психологом (табл.1.1.). Робота практичного психолога полягає в тому, щоб переформулювати завдання перших трьох типів у завдання психологічні. Тільки тоді прак­ти­чний психолог буде здатним надати реальну допомогу клієнту [3, c.152-153].

Таблиця 1.1.