2. Етичні принципи у роботі психолога

Сучасний рівень науки і практики та їх зростаючий вплив на соціальні та еко­номічні процеси вимагають спеціального регла­ментування дій психологів, як у процесі дослідницької роботи, так і в ході реалізації їх рекомендацій.

Підвищення ефективності роботи психологів у різних галу­зях, виключення випадків дискредитації психології вимагають введення в практику етичних при­н­ципів і правил роботи пси­хо­лога. Це означає, що сьогодні рівень про­фе­сі­о­на­лізму психолога визначається не тільки його теоретичною, мето­до­ло­гічною та методичною підготовкою, але й здатністю будувати свою дія­ль­ність з врахуванням етичних норм, принципів, стандартів.

Принципи – ті керівні положення, якими психолог керуєть­ся у своїй роботі.

У своїй роботі психолог керується принципами, спільними для всіх професійних етик: повага до особистості, захист прав людини, почуття відповідальності, чесність та щирість по відношенню до клієнта, обачливість у застосуванні інструментів та процедур, про­фе­сій­на компетентність, твердість у досягненні мети втручання і його наукової основи.

Етичні принципи роботи психолога формують умови за яких збері­га­ю­ть­ся і посилюються його професіоналізм, гуман­ність дій, повага людей, з яки­ми він працює.

Загальновизнаної системи етичних принципів, яких слід до­тримуватися психологу, на сьогоднішній день немає, хоча спро­би створення таких сис­тем були і не одноразово (В.М. Кон­д­ра­тов, 1990; Є.О.Климов, 1986; Є.Мелібруда, 1986; Л.А.Петров­сь­ка, 1982; Пряжніков М.С., 1994; Профе­сі­й­ний ко­декс етики для психологів, ФРН, 1990; Професійний кодекс ети­ки для пси­хо­ло­гів, Мадрид, 1987, Етичний кодекс психолога, Україна, 1990).

Етичні принципи покликані забезпечити:

- вирішення професійних завдань у відповідності з етичними нормами;

- захист людей, з якими психологи вступають у професійну вза­є­модію: студентів, педагогів, супервізорів, учасників дослі­джень та ін осіб, з якими працює психолог;

- збереження довіри між психологом та клієнтом;

- закріплення авторитету психолога, психологічної служби серед учнів, батьків, громадськості.

Умовно етичні принципи можна виділити в два рівні [6, c.316-322]:

1. очевидні етичні принципи («банальні», самоочевидні) – принципи типу «не кричи на клієнта», «не бий клієнта», «не про­води консультацію в нетверезому ста­ні», «не вбивай клієнта» і т.д. Такого роду правила є само собою зрозумілими, але, на жаль, і їх іноді порушують.

Наприклад, психолог-консультант невиправдано ображає клі­єнта, доводячи його до істерики, чи використовує зовсім неа­дек­ва­тні методи роботи (у профконсультації під виглядом інно­вацій один доволі «солідний спеціаліст» за­стосовував метод голковколю­вання, та ще й в затемненій кімнаті при свічках і з напівоголеним тілом збен­теженого підлітка) [6].

Тому виділення очевидного рівня все ж таки є правомірним.

2. традиційні етичні принципи сформульовані на основі ко­дексів професійної етики, загальнолюдських цінностей, норм моралі, узагальнення результатів різних етичних систем і т.д.

До традиційного рівня відносяться такі етичні принципи у роботі психолога:

1. принцип ненанесення шкоди досліджуваному/клієнту («Не нашкодь!») вимагає від психолога такої організації робо­ти, щоб ні її процес, ні її результати не наносили шкоди дослі­джуваному, його здоров’ю, стану чи соціальному положенню. Виконання принципу регламентують правила стосунків психо­лога з досліджуваним/клієнтом, замовником і вибору адекватних методів дослідження та консультування.

Цей принцип застосовується до багатьох напрямів прак­тичної психології. Він швидше відноситься до очевидного рівня, як такий, який розуміється сам собою. Для профконсультанта та­кий принцип можна було б перефразувати «зроби краще».

Чимало практикуючих психологів вважають принцип «Не нашкодь!» головним законом у своїй роботі;

2. принцип компетентності психолога вимагає від психолога братися за вирі­шення тільки тих питань, з якими він професійно обізнаний, для рішення яких він володіє практичними методами роботи та наділений відповідними правами й пов­новаженнями для виконання психокорекційних чи інших впливів («роби, що знаєш, що вмієш і на що маєш право»). Виконання принципу за­безе­чу­єть­ся пра­вилами, які регламентують відносини психо­ло­га з замовни­ком, досліджуваним/клієнтом, результатами до­слідження;

3. принцип неупередженості психолога не допускає ставлен­ня до досліджуваного/клієнта, формулювання висновків і здій­снення дій психологічного характеру, які суперечать науковим даним, які б суб’єктивні враження досліджував­ний/клієнт не ви­кликав своїм ви­глядом, юридичним чи соціальним положенням, яким би по­зитив­ним чи негативним не було ставлення замовника до досліджувано­го. Принцип дотримується, якщо виконуються прави­ла, які регла­менту­ють вплив на результати дослідження особис­тості самого дослі­джуваного/клієнта, психолога і замовника;

4. принцип конфіденційності діяльності психолога вимагає того, щоб мате­рі­ал, отриманий психологом у процесі його робо­ти з досліджуваним/клієнтом на основі довірливих стосунків, не підлягав свідомому чи випадковому розголо­су поза по­годжени­ми умовами та був представлений таким чином, щоб не міг ском­промету­вати ні досліджуваного/клієнта, ні замовника, ні психо­лога, ні пси­хологічну нау­ку. Принцип виконується у тому ви­пад­ку, якщо відповідними пра­вилами регламе­нтуються процес об­міну інформацією психологічного харак­теру між замовником і психологом, між замовником і досліджуваним.

Цей принцип не слід розуміти буквально. Наприклад, в умо­вах роботи профконсультанта в школі все ж таки доводиться повідом­ля­ти деякі результати своєї роботи (найзагальнішого плану) адмі­ніс­т­рації, яка теж має право знати, що саме ро­бить психолог-кон­су­ль­тант з довіреними їй (адміністрації) уч­нями. Але кате­горично заборо­няється повідомляти відомості про школярів, які можуть нанести їм хоча б яку-небудь шкоду, навіть тоді, коли самі шко­ля­рі бу­дуть заяв­ляти, що їм «все рів­но, що про них будуть розповідати».

Щоб розібратися в тому, що може принести шкоду клієнту, а що ні, необхідний досвід та професійне «чуття»;

5. принцип поінформованої згоди вимагає, щоб психолог, за­мовник і до­слі­джуваний/клієнт були повідомлені про етичні принципи та правила психологіч­ної діяльності, цілі, засоби і мож­ливі результати психологічної діяльності та приймали в ній доб­ровільну участь. За винятком випадків, передбачених поло­женнями Етичного кодексу та юридичних документів.

Серед етичних правил у роботі психолога визначимо такі:

1. Не оцінюй! Зрозуміло, що взагалі без оцінок працювати практично неможливо. Тому варто цей принцип уточнити таким чином: «Не начіпляй ярликів!». Суть його в тому, щоб психолог не висловлював оцінок, особливо негативних, вголос. Краще так організу­вати роботу, щоб на якому-небудь її етапі сам клієнт, який «прозрів», почав розповідати про свої недоліки.

2. Приймай людину такою, якою вона є! У К.Роджерса цей принцип звучить так: «Безумовне позитивне прийняття». Мається на увазі визнання з бо­ку психолога права клієнта на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу пси­холога, психотерапевта (Петровська Л.А., 1986). При цьому клі­єнт може володіти дійсно огидними якостями і «безумовне при­йняття» такого клієнта виглядало б самообманом. Слово «прий­мати» має різні значення: погодитись з чим-небудь, віднестися до чого-небудь позитивно; сприйняти, але це не завжди означає признати, визнати, позитивно поставитись. Наприклад, ми гово­римо «зрозуміти негідника» і це зовсім не означає, що ми пози­тивно сприймаємо все те, що він вчинив. Тому, щоб уникнути непорозумінь, дане правило можна переформулювати так: «Зро­зумій кожного клієнта, який тобі довірився».

В.Франкл, засновник логотерапії, вважає, що слід допомага­ти людині у «самотрансценденції», тобто забезпечувати для неї умови «виходу за рамки самої себе», а не просто залишатися та­кою, якою вона вже є… Уся його йоготерапія орієнто­вана на принцип «бути-могти».

В.Франкл писав: «Якщо ми будемо приймати людей такими, яки­ми вони є, ми зробимо їх гіршими. Якщо ми будемо поводи­тися з ними як з тими, ким вони хочуть бути, то ми приведемо їх ту­ди, куди їх слід привести» [6].

3. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професій­ну творчість і самостійний вибір методів роботи! Критика ко­лег та дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно та конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики – до­помогти своєму колезі з поки що недосконалої нової мето­дики (чи психолого-педагогічного прийому) зробити що-небудь ефек­тивне та цікаве. Але на таке не кожен спроможний, оскільки в цьо­му випадку необхідно в собі подолати заздрість по відно­ше­нню до того, хто «осмілився творити», а також вийти за межі іс­ну­ю­чих стереотипів роботи і навіть у слабкій поки що ідеї зу­мі­ти по­бачити перспективні моменти.

4. Не з’ясовуй стосунків з колегами по роботі в при­сут­ності клієнтів, учнів/студентів»! Таке з’ясування стосунків мо­же призвести до зниження довіри клієнтів/досліджуваних, учнів до психолога: якщо психолог сам допускає по відношенню до себе таку образу, тоді як він може, наприклад, консультувати.

5. Дотримуйся міри взаємної відвертості з клієнтом! Психологу слід завжди пам’ятати, що у кожної людини може за­лишатися невелика схованка душі, недоступна для жодної лю­ди­ни у цім світі. Не слід змушувати клієнта розповідати най­со­кро­венніші таємниці його життя. Психологу, в свою чергу, слід збе­рігати деяку дистанцію з клієнтом, оскільки, можна втратити його повагу та довіру.

6. Не забирай у клієнта право самому відповідати за свої вчинки! Найважливіша мета психологічної допомоги – не прос­то вирішення конкретної проблеми клієнта, а прагнення сформу­вати в нього здатність та почуття від­по­ві­дальності за свою долю.

Лише в тому випадку, коли клієнт не готовий до такої від­по­відальності, чи психолог усвідомлює, що він сам не готовий до­помогти в цьому клієнту, психологу доведеться взяти основну відповідальність за прийняте рішення на себе. Але ця «відпові­дальність» реально не замінить відповідальності самої людини за своє життя.

7. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допома­га­ти клієнту спочатку самостійно формулювати ті чи інші по­ложення та висновки! Цей принцип може проявлятися хоча б в тому, що психолог повинен миттєво замов­кати щоразу, коли клієнт хоче що-небудь сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив», а клієнт хоче сказати «яку-небудь дур­ницю».

8. Не дезінформуй клієнта! Іноді психолог для «збережен­ня честі мундиру» чи задля «підтримки свого іміджу» говорить про те, чого сам не знає, чи боїться зізнатися у раніше сказаній неправді… Це може призвести до прийняття клієнтом невірних рішень та ускладнити його життя.

Схожі правила (принципи) виділяються у різних етичних сис­темах, кодек­сах. Наприклад, в «Етичному стандарті психологів» Мадрид, Іспанія, пункт 36 висвітлює таке: «Якщо умови експе­ри­мен­ту вимагають дезінформації чи обма­ну досліджуваного, психо­лог повинен переконатися в тому, що це не призведе до якої-небудь шкоди для учас­ни­ків дослідження, і в будь-якому випадку ек­спе­ри­ментальний характер і не­обхідність обману по­винні бути розкриті по закі­нченню експеримента­льної про­гра­ми» [3].

Але слід пам’ятати і про те, що у психологічному консуль­ту­ванні часто виникають ситуації, коли «щира правда» (напри­клад, правда, сказана прямо у вічі) можуть сильно травмувати клієнта й ускладнити для нього життєву ситуацію. У такому ви­падку відмова від дезінформації клієнта вступає у деяке проти­рі­ччя з принципом «Не нашкодь!» чи з принципом «Не оцінюй клі­єнта!».

Дане правило перегукується з іншим «Не обма­нюй клієн­та!». Цікаво, що далеко не всі мислителі відкидали «необхідну брехню».

Наприклад, відомий німецький філософ епохи Просвітницт­ва, Х.Вольф, вважав, що якщо людину змушують брехати об­стави­ни і така брехня не наносить шкоди іншій люди­ні, то вона цілком ви­правдана.

А.Шопенгауер називав наполегливе заперечення необхідної брехні «жалюгідною латкою на одязі убогої моралі».

В.В.Знаков зазначає, що задовільне вирішення проблеми правди та брехні на сьогодні «навряд чи можливе» і це питання є одним із актуальних для пси­хології.

Але психологу-практику все ж таки доводиться вирішувати подібні зав­дання у своїй роботі, і головною умовою правильного рішення тут є не які-не­будь однозначні рекомендації, а розви­ну­та професійна совість, яка ґрунтується на досвіді та загальному розумінні ситуації психологом.

9. Дотримуйся принципу добровільності участі клієнта у психологіч­них процедурах! Дане правило вихо­дить з поваги до особистісного достоїнства, прав і свобод, про­голошених та гаран­тованих Конституцією й іншими докумен­тами.

Робота з клієнтом допускається тільки після його згоди.

Наприклад, повна реалізація цього принципу в умовах школи мо­же призвести до то­го, що більшість учнів не будуть приходити на психо­ло­гічні та профорієнтацій­ні заняття. Дане правило/прин­цип не­обхідно в цьому випадку об’єднати з принципом обов’яз­ковості, особ­ливо при про­ве­денні профконсультацій, особистіс­них опитуваль­ників, ігрових та психо­терапевтичних форм ро­бо­ти. Для самих шко­лярів менше буде мук щодо того, куди можна не ходити, а де слід бу­ти обов’язково.

При консультуванні/дослідженні дорослих клієнтів/дослі­джу­ваних правило добровільності повиненно реалізовуватися більш повно (за винятком випадків обов’язкового проходження співне­сі­ди з профконсультантом, де у клієнта та­кож залишається право до­б­ро­ві­льно вибирати ту чи іншу міру відвертості та гли­бини роз­гляду своїх проблем з психологом; судмедекспертизи).

10. Поважай себе як людину та як спеціаліста! Часто до­водиться чути: «головний засіб роботи психолога – його власна особистість». Але особистість – це вища цінність, вона не по­ви­нна виступати засобом. Бути засобом для до­сягнення яких-не­будь цілей особистість може тільки при викривленому розумі­нні ринкових відносин, коли все, що завгодно (особистість, кохання, дружба), може бути товаром, засобом для збагачення чи для отримання яких-небудь благ. Е.Фромм характеризує особистість ринкового типу фразою «Я те, що Вам потрібно». Психологу слід її трохи перефразувати: «Моя особистість буде та­кою, якою вона потрібна для вирішення Ваших проблем, але не такою, якою во­на потрібна мені для власного розвитку».

Якщо психолог-спеціаліст ставиться до самого себе як до засобу, то чи зможе він повноцінно допомага­ти іншим людям? Засобами у ро­боті психолога повинні виступа­ти психологічні методики, внутрішні засоби його професійної діяльності: знання, досвід, вербальні та невербальні засоби спіл­кування тощо. Слід пам’ятати, що поважаючи себе, ми почина­є­мо краще розуміти та поважати своїх клієнтів.

11. Будь неупередженим по відношенню до клієнта! Яке б суб’єктивне враження клієнт не справив на психолога своїм зов­нішнім виглядом, юридичним чи соціальним статусом, пси­холог повинен уникати будь-якого упередженого ставлення до нього.

12. Застосовуй тільки безпечні методи та методики у ро­боті з клієн­том/досліджуваним! У своїй роботі психолог пови­нен застосовувати тільки безпечні, не шкідливі для здоров’я клі­єнта/дослі­джуваного методи роботи.

13. Попереджай можливі неправильні дії замовника! Психолог інформує досліджуваного/клієнта про характер інфор­мації, яка може бути передана замовнику і тільки після згоди клієнта/досліджуваного психолог передає таку інформацію.

14. Співпрацюй із замовником! Психолог зобов’язаний повідомити за­мовника про реальні можливості сучасної психо­логічної науки в галузі постав­лених замовником питань, про ме­жі своєї компетентності та своїх можливос­тей.

15. Спілкуйся з досліджуваним/клієнтом на професій­ному рівні! Дане правило вимагає від психолога воло­діння ме­тодами психодіагностичної бесіди, спостереження, пси­хологіч­ного впливу на такому рівні, щоб він, з одного боку, до­зволяв ефективно вирішувати поставлене завдання, а з іншого – підтри­мував у досліджуваного/клієнта почуття задоволення від спіл­ку­вання з психологом.

16. Обґрунтовуй результати досліджень! При формулю­ванні результатів дослідження психолог використовує терміни та поняття, прийнятні у психологічній науці.

17. Використовуй адекватні методики! Методики, які використовує у своїй роботі психолог, повинні бути адекват­ни­ми меті дослідження, віку, статі, освіті, стану досліджуваного, умовам експерименту і т.д.

18. Результати дослідження повинні відповідати вимо­зі науковості! У результатах дослідження повинно бути тільки те, що на сто відсотків отримає будь-який інший дослідник такої ж спеціалізації та кваліфікації, якщо він повторно здійснить ін­терпретацію первинних даних, які пропонує психолог.

19. Дані психологічного характеру, які передаються за­мовнику, повинні бути виважені! Психолог передає замовнику результати дослідження у термінах і поняттях, відомих замовни­ку, у формі конкретних рекомендацій. Він не дає жодних ві­домо­стей, які могли б погіршити положення досліджуваного чи замовника.

20. Кодуй дані про клієнтів/досліджуваних! Усім мате­рі­алам психологічного характеру слід присвоїти відповідний код/ шифр, відомий тільки психологу.

21. Контрольовано зберігай відомості психологічного характеру! Психолог повинен попередньо узгодити з замовни­ком список осіб, які матимуть до­ступ до матеріалів, що характе­ризують досліджуваного, місце та умови зберігання, мету вико­ристання та строки знищення.

22. Коректно використовуй дані психологічного харак­теру! Дані психологічного характеру про досліджуваного не по­винні підлягати відкритому обговоренню, передачі чи повідом­ленню будь-кому іншому, окрім форм та ці­лей, рекомендова­них психологом.

Порушення принципів, правил розцінюють як неправильні дії психо­ло­гів, які можуть призвести до не найкращих наслідків як длякліжнта, так і для психолога та психологічної науки.