14) Проблема почуття власної гідності викладача

Це одна з найбільш гострих проблем викладацької діяльнос­ті. Складність питання в тому, що одним із показників гідності пра­цівника є громадська оцінка його праці, тобто реальна офі­ційна зарплата. Як би презирливо ми не ставилися до грошей, не можна забувати, що це один із найважливіших елементів людської куль­ту­ри, найміцніших засобів регуляції людських взаємостосунків [9].

Якщо психолог прагне сформувати ціннісно-смислове ядро в особистості, що самовизначається, то найкращим прикладом для наслідування буде демонстрування власної гідності. Але, як відомо, психологи та педагоги, які працюють в сфері освіти, мають жалю­гідне існування і демонструють, скоріше, приклад покірної смирен­ності з неповажним ставленням до себе. Природно, що приклад та­кої смиренності у більшості випадків не буде сприяти формуванню у підлітків почуття власної гідності. Швидше за все, підлітки бу­дуть звертатися до інших прикладів для наслідування.

Дехто може сказати, що головна нагорода для педагога та пси­холога – не гроші, а усвідомлення того, що вони виконують благо­родну справу, а також – любов та повага дітей. Для деяких педаго­гів і психологів цього, можливо, і достатньо. Але, як вже зазначало­ся, гроші – це важливий елемент культури, і поки, в основному, са­ме з допомогою грошей позначається цінність тієї чи іншої праці та цінність самої особистості працівника… Коли ущемлений у своїх правах педагог мовчить, то він, фактично, здійснює страшну угоду з совістю, ніби розплачуючись своєю гідністю за спокій та уявне благополуччя. Принцип «тільки б не було війни», тобто боротьби за свої права, підходить, скоріше, для рабів, а не для тих, хто зобо­в’язаний постійно демонструвати свою гідність…

15) Проблема використання нецензурних висловлювань та жаргонних слів у викладацькій діяльності

Висловлюватися нецензурно «не добре», і з цим, здається, не­має смислу сперечатися. Але хто зуміє точно визначити, де «нецен­зурне» висловлю­вання, де «жаргонне», а де – «простона­родне» чи «розмовне»? Наприклад, іноді «хороше слівце» виражає особис­тіс­ну заціка­вленість викладача і його своєрідну «довіру» до даної аудиторії. Часто «нецензурщина» є проявом, так званого, «профе­сійного епа­тажу», що нерідко зустрічається в середовищі творчих працівників. Ми не виправдовуємо невихованості деяких викла­дачів, які своїм прикладом підривають віру багатьох студентів в ідеали та образи «благородної» та «чистої» психології, розвію­ють «міф» про «справжнього вченого», якому чужі «низькі» лю­дські при­страсті та простонародні способи самовираження.

Але ось що говорить з цього приводу відомий вчений Г.Сельє: «Випадкова обмовка, жаргонне словечко чи граматична помилка, яка зустрічається в мові освіченої людини, не нашкодять лекції, а навпаки, нададуть їй живості та безпосередності» [11, с. 345]. Хоча ми не одноразово помічали, що сьогоднішні студенти-психологи набагато поважніше слухають тих викладачів, які проводять свої заняття в міру артистично і грамотно («благородно») вибудовуючи свою мову. Ймовірно, є у багатьох студентів потреба хоча б у зов­нішній культурі та вихованості в епоху вседозволеності та неп рис­тойності, які панують навколо.

Слід зазначити, що майбутньому психологу часто доведеть­ся зустрічатись в своїй роботі з невихованими людьми, тому слід себе до подібного морально готувати…