2. Зв’язок етики та психології. Проблема моральності у психології

Теоретичний фундамент дисципліни «Етичний кодекс пси­холога» складають: філософія, психологія, етика, юриспруден­ція, аксіологія та ін. Якщо говорити про міждисциплінарні зв’яз­ки, то вони очевидні та багатогранні. Дисципліна «Етичний ко­декс психолога» черпає відомості з різноманітних галузей психо­логічних, загальногуманітарних, соціологічних знань, збагачуючи водночас і їх своїми відкриттями.

Актуальним є зв’язок дисципліни з психологією, віковою психологією, диференціальною психологією, соціальною психо­логією, психологією праці, геронтопсихологією, спеціальною пси­хологією, психогігієною, психологією релігії, психологією сім’ї, психологією конфліктів, медичними науками: анатомією, фізіоло­гією, педіатрією; економічними та політичними науками, соціоло­гією, культуро- та етнологією, з математикою, історією та ін.

Доцільно детальніше розглянути зв’язок психології та ети­ки, дискусії про який серед авторитетних вітчизняних і зарубіж­них психологів про­довжуються по сьогоднішній день.

Розглянемо предмет вивчення даних дисциплін.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя у їх якісній та кількісній характеристиках. Психологія – наука, яка намагається вияснити, як виникають психічні явища, як з них складаються психічні стани, як фор­му­ються із них психічні процеси, як вони закріплюються у психіч­них властивостях, як це відображається у діях, поведінці та ді­яльності людини. Психологія – наука, яка вивчає факти, законо­мірності та механізми психіки. Психологія виявляє індивідуаль­ні, вікові особливості та закономірності розвитку і поведінки людей, що слугує передумовою для визначення способів і засо­бів виховання, навчання [4].

Психологія (від грецьк. psyche – душа та logos вчення) – наука, яка вивчає закономірності формування та розвитку психі­ки як особливої форми життєдіяльності [6, с.468].

Предметом вивчення етики є мораль, моральність як фор­ма суспільної свідомості, як одна із важливих сторін життє­діяль­ності людини, специфічне явище суспільного життя. Етика ви­значає місце моральності у системі інших суспільних відносин, аналізує її природу та внутрішню структуру, вивчає похо­дження та історичний розвиток моральності, теоретично обґрунтовує ту чи ін­шу її систему [7, с.17-18].

Етика як наука існує вже понад 23 століття. Термін «етика» («Ніко­махова етика», «Велика етика», «Евдемова етика») було вве­дено Аристотелем. Він же і виділив її в особливу дис­ципліну, по­містивши між вченням про душу (психологією) та вченням про дер­жаву (політикою): базуючись на першому, вона служить друго­му, оскільки її мета – формування доброчинного громадянина держави.

Більшість сучасних вітчизняних психологів вважають ціл­ком можливим існування «моральної психології» (Б.С.Братусь), В.В.Давидов стверджує, що психологія повинна бути «пов’язана з етикою», А.В.Брушлинський вважає, що «союз етики та психо­логії є доволі актуальним», В.В.Умріхін зазначає, що «психоло­гія невіддільна від етики», М.Г.Ярошевський стверджує, що «ду­мка про несумісність природничонаукового образу з ціннісно-моральним поглядом на сутність людини є неправомірною».

У той же час, ряд авторів (Н.Л.Мусхелішвілі, Ю.А.Шрей­дер, В.І.Слобод­чиков, Б.Г.Юдін) закликають до більш обережно­го розгляду зв’язку етики та психології.

З часів З.Фрейда етика та мораль розглядалися як тиск «над-Я» на осо­бистість, як деяка сублімація. Етика говорить про мис­тецтво жити достойно. Вона як хороший глушник в машини, який, усуваючи шум, очищаючи вихло­пи, забирає знач­ну міць мотора, але завдяки цьому глушнику ми не глохнемо від шуму і ще можемо дихати в місті. Завдяки обмеженням ети­ки ми зали­шаємось людьми і даємо можливість жити іншим. Знання етики допомагає пізнавати та ранжувати цінності [2].

Етика – філософськи оформлена совість, механізм нашого мучіння. Наго­рода за ці муки – яскравий погляд на світ, своє місце і своє (в тому числі професійне) призначення в ньому.

Сьогодні психолог починає діяти в нових контекстах, з од­ного боку, аналізується його необхідність, як спеціаліста, і роз­ширюються можливості, а з іншого – з’являються нові, невідомі попередньому досвіду проблеми: психолог не просто взаємодіє з досліджуваним, клієнтом, пацієнтом, підозрюваним і т.д., але й так чи інакше, впливає на нього. Тобто відбувається «втручан­ня» психолога у пси­хічне життя людини, що часто має не тільки позитивні, але й не­гативні наслідки.

Сфера психологічних практик поки що не дозріла до юридич­ного регулю­вання, але етична рефлексія тут особливо не обхід­на.

З моменту перебудови у психології людини відбулися певні зміни в обистісних моральних нормах, люди почали не­одно­знач­но ставитися до мо­ральних цінностей, що склалися сто­літтями. Для прикладу візьмемо таку цін­ність як чесність. Чесна людина – це та, котра знайшла гаманця і повернула його людині, котра його загубила. Згадайте ж більшість сьогоднішніх оголо­шень: «Пропала собака, тому, хто знайшов, – винагорода гаран­ту­єть­ся». І більшість людей сьогодні так і розуміють чесність. Вихо­дить, якщо кіллер взяв замовлен­ня і виконав його, – то він теж вчинив чесно по відношенню до замовника [2].

Інші питання, про які варто згадати, це питання про те, на­скі­льки ети­чними є психологічні експерименти, обман з боку експе­риментатора та чи при­множують знання моральність лю­ди­ни?

В.В.Знаков з цього приводу говорить таке: брехня та обман входять до те­хнології професіоналів-психологів, психотерапев­тів, тому що в половині екс­периментів досліджуваним вони да­ють зовсім не ту інструкцію, про яку самі думають. Наприклад, експерименти на конформність² стали б просто неможливими, якщо б досліджуваним говорили правду. Так само як і не є ети­ч­но «чистими» експери­менти по ефекту плацебо³. Оскільки, коли пацієнту повідомляють, що мо­же бути плацебо, то склада­ється вже зовсім інша ситуація; вся історія людства свідчить про те, що не­має жодного зв’язку між інтелектуальним та моральним розвит­ком. Тому немає надії на те, що розповівши про етику, хто-не­будь від цього стане вести себе більш етично [2].

Б.С.Братусь вважає, що звернення до етики – несхвальний, мало не заборонений прийом у психологічних міркуваннях. Ети­ку почали сприймати як нормативний кодекс (близький до циві­льного та кримінального кодексів), де постулюється, чого ро­би­ти не можна, навіть якщо дуже хочеться. Але більшість все ж та­ки це роблять – просто маскуючись, ховаючись в інші форми ро­боти, які не засуджуються суспільст­вом.

Крім того, як уже зазначалось, етика «заважає» досліджен­ням, простору дій. Н.М.Авдеєва наводить такий приклад: «…ме­ні слід дослідити, як людина буде реагувати на глобально нега­тивне ставлення до неї, а що потім буде з нею, як цей досвід на неї вплине – це вже мене не стосується. Якщо я як дослідник бу­ду турбуватися про ці наслідки, обмежувати себе з етичних мір­кувань – це буде заважати моєму науковому дослідженню. Тому, говорячи про етику, ми говоримо про деяку силу, яка повинна увійти в психологічну реальність, потіснити й обмежити її, по­сіяти сумніви в правомірність наших дій, стати нашим мучите­лем, дати право засобам виправдати чи дискредитувати постав­лені цілі. Мова йде про досить серйозні речі, і невипадково чи­мало колег-психологів так змінюються в обличчі, коли чують слова «етика», «моральність» [2].

Звичайно, не слід акцентувати увагу тільки на обмеженнях. Насправді, етика говорить про мистецтво жити достойно. Завдя­ки її обмеженням, ми залишаємося людьми і даємо можливість жити іншим.

Слід зазначити, що етика психологічного співтовариства на­пряму пов’язана з етикою суспільства. До питань етики психоло­гії можна підходити з точки зору юридичних норм, а можна – з точки зору духовно-моральних.

Ф.Г.Майльонова говорить, що «проблема етики в психології – це насамперед проблема рівнів рефлексії. І звідси – хто є суб’­єктом звернення? Само со­бою зрозуміло, це не ті, хто навіть не знає, що таке етика, не знає і не замислює­ться, що таке вибір, а ті, для кого це питання вже стоїть, хто цим займається, цим му­читься… Але я бачу етику не тільки як «механізм мучіння», а ще й як те, що рятує від цих мук, тому що від цих мук нікуди не дінешся, вони завжди будуть, були і є, тому що людина, особ­ливо людина, яка рефлексує, мислить, живе у ментальному світі постійно зіштовхується з ситуацією, коли їй необхідно вибира­ти: або що-небудь із рівновеликих цінностей, або найменше зло, або добро й добро: коли обране одне – інше знищується вибра­ним. Така ситуація найбільше мучить, в ній неможливо жити, якщо не вибирати» [2]. Вчена вважає, що цьому можна навчати.

Тому етика повинна допомогти в тому як вибирати, як ран­жу­вати цінності, що є більш цінним, а що менш цінне, що заради чого.