3. Етичні проблеми у викладацькій діяльності психолога

Сучасне викладання – це не тільки передача студентам у педа­гогічно опрацьованій формі дозованої частини науково-практичної інформації, але й постійне демонстрування мір­ку­вань з приводу цієї інформації, демонстрація можливостей нау­кового методу при аналізі та рішенні психологічних проблем. Тільки за такого викла­дання, як говорить Пряжніков М.С., сту­дент буде розуміти, навіщо необхідні наукові знання, методи, і в нього почне розвиватися справжня навчально-професійна моти­вація. Крім того, справжня освіта припускає не стільки форму­вання знаменитих «професійних знань, умінь та навичок – зу­нів», але й формування на їх основі особистості професіонала-психолога. У цьому процесі виникає чи­мало проблем, у тому числі й етичних.

М.С.Пряжніков наголошує на таких етичних проблемах у викладацькій діяльності психолога [9]:

1) Проблема самоствердження викладача у студентській аудиторії

Самоствердження – прагнення людини до досягнення та під­тримки певного суспільного статусу, яке часто виступає як домі­ну­юча потреба. Це прагнення може проявлятися як в реальних дося­гненнях в тій чи іншій галузі, так і у відстоюванні своєї значимості перед іншими тільки шляхом словесних заяв [8, с.513].

Звичайно, самостверджуватися викладачеві необхідно.

Виникає два питання: «як?» і «за чий рахунок?».

Викладач може самостверджуватися такими способами:

- як творча особистість, як майстер педагогічного процесу, яко­го поважають та люблять студенти. Таке самоствердження не є проблемою, остання починається тоді, коли воно перетво­рю­єть­ся в самоціль, тобто коли любов та повагу намагаються досягну­ти не за рахунок своїх оригінальних суджень, а за рахунок де­шевих прийомів: «зваблювання» аудиторій, «залякування», «пі­дігравання» ще не сформованим смакам і науковим (а частіше – псевдонауковим) пристрастям студентів. Наприклад, замість то­го, щоб знайомити студентів з уже доведеними даними, викла­дач обходить ці «нудні» теми й одразу звертається до попу­ляр­них (вірніше, популістських), які не мають нічого спільного з серйозною наукою;

- організовуючи «дуже суворі» екзамени та заліки. На думку та­кого викладача-екзаменатора, іспити/заліки повинні сприяти підвищенню якості знань і статусу викладача в очах студентів. При цьому давно помічена цікава закономірність: чим солід­ні­ший вчений, тим меншою мірою він дозволяє собі такі варіанти самоствердження [9]…

2) Проблема комерціалізації викладання психології

Комерціалізація психологічної освіти має позитивні та нега­тивні моменти:

• по-перше, це можливість для талановитих випускників шкіл, які мають гуманітарну спрямованість, отримати психологічну освіту, обминаючи складні вступні іспити на більшість факуль­тетів психології у державних вузах;

• по-друге, це можливість для викладачів мати додатковий заро­біток, читаючи лекції в недержавних вузах;

• по-третє, є окремі приклади достатньо серйозних комерційних психологічних вузів, факультетів чи спецвідділів, де намагають­ся готувати справжніх спеціалістів-психологів, а не просто «ро­бити чималі гроші» на підготовці психологів.

На жаль, досвід 90-х рр. виявив достатньо багато негатив­них моментів, пов’язаних з комерційною підготовкою психоло­гів [9]:

- часто викладачі, які прагнуть підвищити свої «рейтинги» йдуть на поводу в студентів, наприклад, намагаються уникати тем, які можуть бути «надто складними для сприймання» чи тем, які мо­жуть просто «не сподобатися студентам» (особливо тем, які сто­суються етичних аспектів майбутньої роботи);

- залежність від методистів, які організовуючи заняття і підбира­ючи команди викладачів, нерідко роблять це за своїми симпа­тія­ми до них, а не за діловими та професійними якостями. Іноді до­ходить до того, що критерієм включення викладача в команду є здатність балагурити за вечірнім столом і співати пісні чи Олега­нтно цілувати ручки таким методистам… На жаль, розуміючі та­кий стан став студенти, часто не можуть змінити ситуацію, оскі­льки реально бояться таких методистів і викладачів;

- іноді викладачі, відчуваючи свою безкарність, починають бу­квально вимагати зі студентів грошей і подарунків, погрожуючи їм «суворим іспитом», який буде «дуже складно здати, якщо…»;

- часто викладачі, прагнучи хоча б трохи заробити грошей на до­даток до офіційної зарплати, беруть на себе досить велике пого­динне навантаження, яке може доходити до 45-50 аудиторних і лекційних годин в тиждень. Це призводить не тільки до фізич­но­го і психічного виснаження, у багатьох викладачів просто не ви­стачає сил для того, щоб виконувати серйозні наукові до­слідже­ння, писати підручники, немає часу для повноцінного нефом­ма­льного спілкування зі студентами та аспірантами і т.д.;

- нерідко у багатьох недержавних вузах відсутня навчально-ме­тодична база (бібліотеки, сучасне обладнання і т.д.), тому сту­денти не мають реальних можливостей для повноцінної самос­тійної роботи – найважливішої умови справжньої вузівської ос­віти та ін.

Усе сказане вище не означає, що комерційна психологічна освіта повністю порочна. Вона має право на існування, тільки потребує серйозного вдосконалення.