1) Створення сприятливої психологічної атмосфери для спо­віді клієнта;

2) вербальна підтримка того, що говорить і що робить клієнт під час сповіді. Звичайно, є ситуації, коли клієнт під час сповіді горить те, з чим психолог не згідний (наприклад, не цілком об­ґрунтовані претензії до психолога-консультанта, к консультації, яка проводиться, до обстановки і т.д.). У цьому випадку психо­лог-консультант не повинен відкрито перечити клієнту, тим бі­льше – починати з ним сперечатися. Краще визнати прямо чи опосередковано, відкрито чи мовчки право клієнта на критику, запропонувати йому відкласти спірні питання і обговорити їх в кінці консультації.

У цьому випадку до клієнта можна звернутися з такими сло­вами: «Цілком можливо, що ви, по суті, праві, і я готовий з вами обговорити те, що вас хвилює. Але давайте разом подумаємо, як це краще зробити. Якщо ми зараз перервемо консультацію і пе­рейдемо до обговорення спірних питань, то не зможемо знайти спосіб рішення основної проблеми, яка вас хвилює. У цьому ви­падку я навряд чи зможу вам реально допомогти, оскільки наш час обмежений і буде витрачений на дискусію, яка не має пря­мо­го відношення до вашої проблеми. Я пропоную зробити по-ін­шому на час відкласти обговорення спірних моментів, пов’яза­них з проведенням консультації, і продовжити роботу по зазда­легідь наміченому плану. Потім ми знайдемо додатковий час і домовимось, коли і де ми обговоримо і вирішимо всі питання, які вас хвилюють».

Якщо ж клієнт наполягає на негайному обговоренні питань і, більше того, вимагає, щоб поставлені ним питання були вирі­шені тут і тепер, то консультант-психолог може поступити од­ним із наступних способів:

- перервати на час консультування і постаратися якнайшвидше вирішити спірні питання;

- відкласти психологічну консультацію і перенести її на інший, більш підходящий, час, коли всі спірні питання будуть вирішені;

- взагалі відмовитися від подальшого проведення психологічної консультації, ввічливо вибачитись перед клієнтом, пояснивши йому, чому консультацію довелося перервати і чому поставлені ним питання не можуть бути вирішені, а претензії – задоволені.

У тому випадку, якщо клієнт говорить психологу дещо таке, що прямо не стосується до умов проведення консультації, але пов’язане з суттю проблеми, яка обговорюється, консультант може переключитися на розмову з питання, піднятого клієнтом, якщо йому, звичайно, є що сказати з цього приводу.

У процесі сповіді не бажано, щоб психолог-консультант ви­ра­жав свою незгоду з клієнтом у чому-небудь. Краще не перечи­ти клієнту, а вчинити таким чином: відмітивши про себе і для се­бе той пункт в діях та висловлюваннях клієнта, який вимагає об­говорення і заперечення, продовжувати далі уважно і до­бро­зич­ливо слухати до кінця сповідь клієнта. До обговорення спірних питань краще по­вернутися після того, як консультація буде за­вершена і прийняте рішення з основної проблеми, яка хвилює клієнта.

3) «дзеркалізація» – прийом полягає у помітному для клієнта повторенні його висловлювань і рухів; «дзеркалізувати», зо­кре­ма, можна жести, міміку, пантоміміку, інтонацію, наголос, паузи в мовленні клієнта і т.д.

Дзеркалізація особливо важлива в ті моменти проведення сповіді, коли клієнт кидає миттєві погляди на консультанта, роз­повідаючи про себе і про свою проблему.

4) «перифраза» – коротка, поточна репліка психолога-консуль­танта, яку він промовляє під час сповіді клієнта і яка призначена для пояснення, уточнення смислу того, що говорить клієнт.

У випадку застосування перифрази психолог, слухаючи клі­єнта, під час природних пауз, які виникають у мові клієнта, ко­ротко, своїми словами, у вигляді тверджень чи питань повторює те, що сказав клієнт, і, в свою чергу, чекаю від клієнта підтер­дження чи спростування правильності його розуміння.

Перифразу можна починати, наприклад, словами: «От­же,...», «Ви сказали...», «Чи правильно я вас зрозумів, ви сказали...».

Можна просто повторити останні слова, вимовлені клієн­том, але у питальній формі, очікуючи, відповідно, від нього під­твердження чи спростування правильності сказаних слів.

5) «узагальнення» – прийом, який зовнішньо нагадує перифраз­зу, але відноситься не до того останнього, що сказав клієнт, а до цілого висловлення, яке складається з кількох суджень чи ре­чень. На відміну від перифрази, яка буквально повторює остан­ню думку клієнта, узагальнення – вільна, але достатньо точна передача його думки в узагальненій формі.

Узагальнення можна починати з таких слів: «Отже, якщо узагальнити і в короткій формі висловити те, що ви сказали, то чи можна це зробити так…?», «Якщо зробити короткий висно­вок тому, що ви сказали, то чи можна це передати так...?», «Як­що я вас правильно зрозумів, то смисл сказаного вами зводиться до наступного… Чи так це?»

6) прийом емоційної підтримки клієнта, коли психолог-консу­ль­тант уважно вислуховує клієнта, слідкує за його думкою, на­ма­га­ю­чись в потрібні моменти сповіді, в той час, коли клієнт звертає на нього увагу, зовнішню виражати підтримку того, що говорить клі­єнт, в тому числі демонструвати позитивні емоції, які підкріплю­ють слова та дії клієнта. Наприклад, вираження клієнту співчуття, співпереживання, задоволення тим, що він говорить.

7) прийом постановки перед клієнтом стимулюючих його мис­лення питань типу «Що?» «Як?» «Яким чином?» «Навіщо?» «Чому?». Він переважно використовується тоді, коли консультан­ту необхідно що-небудь прояснить для себе в думках клієнта, а також тоді, коли сам клієнт відчуває певні труднощі в тому, що і як говорити далі.

8) оволодіння і використання в розмові з клієнтом особли­вос­тей його мови – прийом психологічного консультування, який полягає в тому, що консультант уважно слухаючи клієнта, нама­га­ється уловити особливості стилю його мови, звертаючи увагу на слова, фрази, вирази і звороти, які часто використовує клієнт. Ви­значивши та засвоївши це, психолог-консультант через дея­кий час сам починає свідомо користуватися тими ж мовними прийо­мами у спілкуванні з клієнтом, тобто непомітно для клієнта почи­нає відтворювати особливості його мови.

В результаті між психологом та клієнтом виникає психоло­гічна спільність і більше взаєморозуміння, ніж було спочатку.

Важливо не переборщити у використанні цього прийому, щоб у клієнта не виникло враження, що психолог-консультант передражнює його.

У процесі інтерпретації сповіді психолог-консультант пови­нен дотримуватися таких правил:

- не спішити з висновками. Бажано після закінчення сповіді клі­єнта зробити паузу в спілкуванні з ним на 10-15 хвилин, запо­внивши її якою-небудь справою, яка дозволяє відволіктися від слухання, поміркувати, зробити висновки (наприклад, чаював­н­ня). Така перерва необхідна не тільки психологу, але й клієнтку (він зможе відійти від сповіді, заспокоїтися, психологічно на­ла­штуватися на вислуховування консультанта і на конструктивний діалог з ним). Перерва може дати можливість психологу зібрати­ся з думками і задати, якщо потрібно, додаткові питання клієнту;

- прослідкувати за тим, щоб при інтерпретації сповіді клієнта не були упущені які-небудь суттєві деталі та подробиці, щоб серед тих фактів, на осевої яких будуть зроблені висновки про проб­ле­му клієнта і про спосіб її рішення, не виявилося таких, які супе­речать, не узгоджуються один з одним;

- слідкувати за тим, щоб інтерпретація фактів, яка пропонується, не виявилася односторонньою, тобто щоб у ній не було явної пе­реваги якої-небудь одної теорії чи інтерпретації перед іншими;

- будь-яка сповідь, якою б вона не була по змісту, не може мати одну, єдино можливу інтерпретацію. Разом з тим, інтерпретацій, які пропонуються, не повинно бути занадто багато, оскільки їх складно буде узгодити одну з одною і в них можна буде просто заплутатися;

- пропонуючи клієнту свою інтерпретацію проблеми, психолог-консультант повинен все-таки в кінці дати одне, але не єдине (у теоретичному плані) трактування даної проблеми;

- повідомляти висновки (а не теорію, на якій вони ґрунтуються) слід у простій, доступній, а не наукоподібній формі.

При формулюванні порад та рекомендацій психологу-кон­сультанту слід дотримуватися таких правил [11]:

Правило 1. При формулюванні порад і рекомендацій щодо практичного вирішення проблеми клієнта слід пропонувати йому не один-єдиний варіант, а одразу кілька (дві-три), по мож­ливості – різних порад та рекомендацій.

Наприклад, порада психолога-консультанта клієнту може припускати наявність у останнього багато вільного часу, якого на­справді у клієнта може і не виявитися.

Усі способи, поради повинні враховувати реальні умови жи­ття клієнта, його можливості, індивідуальні психологічні особ­ливості. Кількість запропонованих варіантів рішення проблеми повинно бути таким, щоб клієнт був спроможний вибрати з них те, що цілком влаштовує і повністю йому підходить. Тому пси­хологу слід ще до того як почати пропонувати практичні реко­мендації, добре пізнати клієнта як особистість.

Правило 2. Психологу-консультанту слід пропонувати клі­єнту не тільки поради як такі, але й власні оцінки цих порад з точки зору легкості чи складності їх виконані при вирішенні проблем, що виникли.

Приймаючи кінцеве самостійне рішення, клієнт повинен ус­відомлювати, що якщо він надасть перевагу одному зі способів поведінки, то в результаті отримає яку-небудь вигоду і щось точ­но упустить.

Правило 3. Клієнту необхідно надати можливість самостій­но вибрати той спосіб поведінки, який він вважає для себе най­кращим.

Психолог-консультант, надаючи клієнту можливість здій­снити самостійний вибір, повинен висловити і свою точку зору.

Правило 4. По закінченню консультації дуже важливо забез­печити клієнта дієвими способами самостійного контролю ус­пі­шності практичний дій, які він використовує, по вирішенню проблеми.

Правило 5. Надання клієнту додаткової можливості отри­ма­ння від психолога-консультанта необхідних порад і рекомен­да­цій уже в процесі практичного рішення проблеми.

Правило 6. Перш ніж закінчити роботу і надати клієнту мо­ж­ливість діяти самостійно, психолог-консультант зобов’яза­ний пе­реконатися в тому що клієнт дійсно все зрозумів прави­ль­но, при­йняв і без сумнівів і коливань готовий діяти у потрібному напрямі.

Для цього психолог-консультант пропонує клієнту таку се­рію питань:

- Чи все для вас зрозуміло і переконливо?

- Розкажіть про те, як ви збираєтесь діяти далі.

Для того, щоб виключити помилки у процесі психологіч­но­го консультування, психологу слід дотримуватися таких правил:

• не будувати жодних гіпотез про суть проблеми до тих пір, по­ки психолог достатньо не буде знати про особистість та життя клієнта;

• не слід давати клієнту жодних практичних рекомендацій до тих пір, поки не будуть оцінені його індивідуальні поведінкові особливості і поки достовірно не буде встановлена можливість практичної реалізації клієнтом рекомендацій консультанта;

• психолог-консультант не повинен розглядати клієнта як об’єкт вивчення чи якимсь чином намагатися маніпулювати чи експе­риментувати з ним;

• психолог-консультант не повинен розглядати клієнта так, як, наприклад, слідчий розглядає свого підслідного, тобто намага­ється його «розколоти» чи «переграти»;

• у психологічному консультуванні за рідким винятком не пови­нно бути місця особистим спогадам і власній сповіді психолога-кон­су­льтанта перед клієнтом, тобто психолог-консультант і клі­єнт у про­цесі консультування не повинні мінятися своїми ролями;

• психологу-консультанту не слід прагнути розуміти клієнта ті­льки по аналогії з собою. Його завдання – намагатися зрозуміти клієнта зсередини, як своєрідну, унікальну особистість, яка від­різняється від нього самого;

• свої судження про клієнта та його проблему психологу слід да­вати у вигляді гіпотез, припущень, а не в безапеляційно-ствер­джувальній формі. Клієнт повинен мати змогу їх підтвердити чи заперечити;

• чим менше професійного досвіду у психолога-консультанта, тим більше часу він повинен приділяти уважному вислуховуван­ню сповіді клієнта і тим уважніше формулювати свої висновки;

• навіть достатньо досвідченому консультанту корисно під час бе­сіди з клієнтом робити записи/відеозаписи, щоб потім повер­нутися до них і спокійно, не поспішаючи, поро змірковувати над ними.

Слід запам’ятати, що психолог-консультант – це не порад­ник. Його головне завдання – допомогти клієнту навчитися при­ймати відповідальні рішення самостійно.

Завершальний етап психологічного консультування вклю­чає в себе такі моменти: підведення підсумків консультації (ко­ротке повторення її результатів, суті проблеми, її інтерпретації і вироблених рекомендацій по її вирішенню) та розставання з клі­єнтом. За бажанням клієнта ці рекомендації можуть бути запро­поновані йому не тільки в усній, але й у письмовій формі.

При розставанні консультант переважно просить клієнта, щоб він регулярно повідомляв його пор те, як йому вдається ви­конувати отримані рекомендації і яким є результат їх прак­тич­ного виконання.

Важливо, щоб клієнт покинув консультацію в хорошому на­строї, з впевненістю в тому, що його проблема в результаті реа­лізації отриманих рекомендацій буде успішно вирішена.

Безумовно, впевненість в цьому, прощаючись з клієнтом перш за все повинен продемонструвати сам психолог. Йому, крім цього, слід провести клієнта до виходу з приміщення пси­хологічної консультації. Хороше завершальне враження на клі­єнта переважно справляє ситуація, в якій психолог-консультант, прощаючись з ним, дарить що-небудь напам’ять, наприклад, свою візитку чи який-небудь сувенір, який нагадуватиме про спільну роботу в психологічній консультації.

Дуже важливими є останні слова, які вимовляє психолог-кон­сультант в той момент, коли прощається з клієнтом. У цій си­туа­ції варто використовувати такі фрази:

- Я цілком задоволений нашою зустріччю.

- Ми з вами приємно провели час.

- Мені було цікаво з вами спілкуватися.

- Добре, що ми про все домовились.

- Чудово, що ми знайшли спільну мову.

- Я задоволений тим, що ми з вами досягли взаєморозуміння.

- Дякую, що ви прислухались до моїх порад.

- Дякую за те, що ви погодились зустрітися та поговорити зі мною.

- Дякую за отримане задоволення від спілкування з вами.

- Не можу більше вас затримувати.

- До побачення.

- До зустрічі!

- Всього доброго!

- Всього хорошого!

- Будьте здорові!

- Щасливо!

- Всього!

- Ми ще з вами побачимось!

- Я з вами не прощаюсь!

- Не забувайте нас!

- Приходьте!

- Заходьте!

- Не зникайте, дайте про себе знати! [11].

Отже, мовний етикет психолога є важливим інструментом його професійної діяльності, а культура спілкування психолога передбачає вміння вико­рис­товувати різ­номанітні засоби й методи впливу на клієнта, адекват­но сприймати та розуміти його, нала­го­джувати ефек­тив­ну взаємо­дію, орієнтуватися на партнера як на рівно­правного суб’­єкта спіл­кування.