4. Моральні виміри спілкування та їх значення у роботі практичного психолога

До моральних вимірів спілкування відносяться толерант­ність, повага, співчуття, милосердя, любов [10, c.328-358].

Повага – таке ставлення до людини, яке реалізує на прак­ти­ці (у діях, у поведінці) визнання людської гідності іншого.

Поважати – утверджувати ціннісний статус іншого. Близь­ким до поняття «повага» є поняття «пошана» та «самоповага». Високий рівень самоповаги лю­дини – це той бар’єр, проти якого безсиле будь-яке побутове чи адміністратив­не хамство.

Для психолога важливо поважати і самого себе, і клієнта.

Співчуття (емпатія, співпереживання) – екзистенційно-моральна пара­дигма входження у світ внутрішніх переживань іншого. Люди, здатні до спів­чу­ття, реагують на зміни у вну­тріш­ньому світі інших людей, «заражаються» їх самопочуттям.

Милосердя – діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому пот­ребу. Милосердя – висока етична цінність, вільне дарування іншому можливос­тей буття та самореалізації.

Складність милосердя в тому, що, допомагаючи іншому, слід бути та зали­шатися собою. Милосердя повинно поєдну­ва­тися з толерантністю та повагою. Здатність до милосердя – прояв морального здоров’я особис­тості.

Любов. М.Бубер говорив: «Любов – відповідальність Я за Ти».

Толерантність (від лат. tolero – несу, витримую, терплю) – «чин терпля­чої стриманості в присутності чого-небудь, що не полюбляється або не схвалю­ється… Вона передбачає існування того, що не вважається неприйнятним або злим». Е.Кренстон пи­ше: «Толерувати – значить спершу засудити, а потім ми­ритися… з тим, що засуджується» [10, c.331].

Бути толерантним – означає терпіти, витримувати іншого таким, яким він є, визнавати за ним право жити, мислити й чини­ти по-своєму [14, c.329-330].

Для того, щоб повноцінно спілкуватися, люди повинні вміти співіснувати один з одним, миритися з неминучими розбіжнос­тями поглядів, орієнтацій, сти­лів життя.

Вимоги толерантності, здавалося б, елементарні. «Тільки» то­лерантність нас в жодному відношенні цілком задовольнити не може: як правило, людям за­мало того, що їх тільки «терп­лять», і вони прагнуть до більш змістовних домі­нант спілкуван­ня. Абст­рактність толерантності пов’язана зі змістовою нерозви­неністю її етичних перспектив, з двозначністю її висновків щодо самого проце­су спілку­вання, суперечністю, пов’язаною з її прак­тичним застосуванням і ви­значенням принципових меж спіл­ку­вання.

Інтелігентність – певна моральна позиція, опозиційність всьо­му анти­гуманному, небайдужість до всього, що відбувається у сус­пільстві; розвинуте почуття обов’язку перед своїм народом, суспі­льством, яке лежить в осно­ві такої важливої якості як скромність.

Найстрашніший гріх для освіченої людини, та ще й з вищою гуманітар­ною освітою, – це соціальна, моральна байдужість, а для психолога – це перша ознака професійної неспроможності, адже він, за родом своєї діяльності, як раз і повинен допомагати людині самовизначатися у суспільстві та в складному цінні­сно-смисловому просторі культури.

Тому важливою проблемою для самих психологів є усвідом­ле­ння реаль­ної небезпеки стати «професійним дурнем», тобто ри­зик перетворитися в осві­чених спеціалістів, які розбираються в різних екзотичних концепціях особистіс­ного розвитку, знають багато розумних та таких, що важко вимовляються слів, і т.д., але не вмі­ють (чи бояться) використо­вувати все це для допомоги людині у справжньому особистіс­но­му та професійному само­визначенні.