3. Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічність у роботі практичного психолога

Спілкування, будучи суб’єкт-суб’єктною взаємодією, перед­бачає певний душевний настрій людини, моральну готовність брати у ньому участь. Звичай­но, до справжнього спілкування ми готові не завжди.

Вже сам вступ до спілкування є своєрідним моральним кро­ком людської особистості. Інколи нам цей крок дається легко і ми його й не помічаємо. Ін­ко­ли вступ до спілкування стає для нас святом, радістю. Інколи ж ми змушуємо себе прислухатися та розмовляти з іншим…

Одна з вимог гармонійного спілкування – відкритість.

Відкритість – здатність до спілкування, до прийняття у свій внутрішній світ «надлишкових» щодо нього цінностей і смислів інших «Я», буття загалом і до відповідної цьому перебудови власної суб’єктивності.

Протилежним закритості є поняття замкненості.

Замкненість – відсутність здатності до спілкування, вик­лю­чна зосередже­ність на внутрі­шніх цінностях і проблемах у своє­му цілісному життєвому аспекті [10, c.307].

Не варто абсолютизувати те чи інше поняття. За різних об­ставин люди є відкритими та замкненими.

Відкритість вимагає деякої внутрішньої пластичності від психолога (здат­ність, сприймаючи проблеми інших, водночас за­лишатися самим собою, збері­гати та поновлювати гармонію між власним «Я» і тим, що прийняте до нього), інте­лігентності. Від­чу­ва­ти чужі потреби як власні можна лише доти, доки не втра­чені відчуття і свідомість «власного» як такого.

Іншими характеристиками суб’єкта спілкування є діалогіч­ність та моно логічність.

Діалогізм та діалогічність – здат­ність суб’єкта сприймати і враховувати право­мір­ність, внутрішню обґрунтова­ність не лише власної думки, а й ін­ших способів міркування і висловлювань, що їх втілюють. «Діа­логічний суб’єкт» чує не тільки себе, він входить у послі­довність мислення свого партнера по спілкуван­ню, зважає на його під­ста­ви, його внутрішню логіку і цим ра­ди­кально відрізняється від суб’єкта монологіч­ного, для якого іс­нує лише одна логіка, один смисл, один голос – його власний [10, с.324].

Монологічне спілкування – поширена форма спілкування, яка припускає позиційну нерівноправність партнерів. Моноло­гічне спілкування – це «суб’єкт-об’єктне» спілкування.

До монологічного спілкування відноситься:

– імператив – авторитарна, директивна форма впливу на парт­нера, з метою досягнення контролю над його поведінкою і вну­трішніми установками, змушення до пе­вних дій чи рішень. Осо­бливість імперативу – в тому, що кінцева мета спілкування («Бу­деш робити так, як я скажу») не завуальована. Засоби впливу у процесі подібного спілкування: накази, вказівки, розпорядження, вимоги, покарання, заохочення;

– маніпуляція – найпоширеніший вид людського спілкування; вплив на партнера.

Маніпуляція – це умисне і приховане спонукання іншої лю­дини до переживання певних станів, прийняття рішень і ви­ко­нання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей.

Важлива відмінність маніпулятивного стилю поведінки по­лягає в закритості цілей від об’єкта маніпуляції. Розкриття мети веде до руйнування маніпуляції, і спілкування переходить в агресивний чи асертивний стиль.

До рис маніпуляції відносяться:

• усвідомленість маніпулятором своїх цілей та засобів;

• прихованість цілей маніпулятора;

• прихованість засобів маніпулятора;

• прийняття адресатом на себе відповідальності за те, що відбувається [13].

Психолог не має права маніпулювати клієнтом, з метою отри­мання власної вигоди, звернення до них певних клієнтів, а також діяти таким чином, щоб опинитися монополістами у своїй галузі, але заради досягнення певних результатів своєї роботи, дотриму­ю­чись при цьому принципу «Не нашкодь», він може використову­вати деякі маніпулятивні техніки.