3. Моральна референція особистості

Моральні цінності та норми здатні впливати на людей, якщо вони втілю­ються у конкретній людській особі, образі мистецтва.

Невід’ємною проблемою моральної свідомості є проблема морального іде­алу та референції¹⁵, тобто віднесення власної по­ве­дінки до тих чи інших уна­оч­нених, персоніфікованих форм реа­лізації людьми певних моральних ціннос­тей. Моральний ідеал нікому не можна накинути, нав’язати. Змушувати іншого до ви­знання тих чи інших моральних ідеалів – аморально.

Ідеали – складова спрямованості особистості.

Ідеал (з лат. idealis, грецьк. ίδέα – образ, ідея, з франц. ideal – ідея, першообраз) – уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу; найвища мета, до якої прагнуть люди [6, с.353]; вища цінність; найкращий, завершений стан того чи іншого явища, зразок особистих якостей, здібностей; вища норма моральної особистості; досконалість у стосунках між людьми та ін.

Ідеал виступає у всіх галузях суспільного життя: соціальній, політичній, моральній, естетичній та ін.

Людина не може жити без ідеалів. Вони як дороговкази на її шляху. На жаль, сьогодні у багатьох людей переважають не мора­льні, а матеріальні ідеали, затуманюючи все моральне, духовне, вічне, чисте.

Моральний ідеал – це су­купність форм моральної референ­ції особистості.

Виділяють три форми моральної референції [5, c.204-207]:

1. міфологізація людського життя або міфологічна життє­твор­чість: людина прагне втілити, повторити у своєму житті деякий об­раз, що видається їй носієм абсолютної моральної цін­ності. Напри­клад, наслідування улюблених героїв лі­тератури та мистецтва;

2. ставлення до ідеалу: людина відтворює певні моральні по­зитивні якості в індивідуальній неповторній формі, а не бук­ва­ль­но копіює життєву реальність згаданого образу;

3. орієнтація на співрозмовника: ідеальний моральний зміст не сприймається як предмет відтворення, як безпосередня готова відповідь на проблеми власно­го життя, а розкривається у своїй «ін­шості» як точка зору, в діалогічній напрузі, при якій особа творчо й самостійно осмислює власне буття, визначає свої моральні ціннос­ті. Людина самостійно формує свій ідеал.

Не 1.4. Проблема загальнолюдських цінностей у психології План:

1. Поняття цінностей та ціннісних орієнтацій у психології. Класи­фі­кація цінностей.

2. Підходи до розуміння загальнолюдських цінностей.

3. Головний етичний орієнтир психолога-практика.

Основні терміни та поняття: цінності, ціннісні орієнтації, головний етичний орі­єн­тир психолога-практика.

Література:

1. Бойко В.Ю. Типология ценностных позиций и состояние кризисного со­зна­ния // Цен­но­сти социальных групп и кризис общества. Сб.научн.тр. – М.: ИФАИ, 1991. – С.59-73.

2. Вачков И.В. Введение в профессию «психолог»: Учеб. пособие /В.И.Вачков, И.Б.Гри­нш­пун, Н.С.Пряжников; Под ред. И.Б.Гриншпуна. – 3-е изд., стер. – М. – Издательс­тво Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2004. – 464с.

3. Хартия прав человека: Всеобщая Декларация прав человека (Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948г.)

4. Матвеева С.Я. Модернизация общества и конфликт ценностей // http://www.liber tari­um.ru/ libertarium/1_lib_matv1

5. Осадько О.Ю. Взаємозв’язок самооцінки і ціннісних орієнтацій особистості // Про­б­ле­ми загальної та педагогічної психології. –2004.–Т.6. – В.1. – С.240-245.

6. Светличный А.Л. Ценностно-смысловая сфера личности и особенности её конфлікт­но­сти: Дис…канд.психол.наук. – Харьков, 1997. – 160с.

7. Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т.В., Коврига Л.П. – Харків: Син­тес, 2002. – 672с.