2. Поняття, структура та категорії моральної свідомості

Моралі не існує поза свідомістю та відносинами.

Говорячи, про структуру моралі, можна виокремити такі її компоненти:

• моральну свідомість (основні норми, принципи, мотиви, цін­нісні орієнтації, категорії: добро, зло, обов’язок, відповіда­ль­ність, справедливість, сенс життя, ставлення до смерті, щастя, моральна самосвідомість людини, честь, гідність, со­вість, со­ром);

• моральну діяльність (свобода дії, вибору, волі; вчинок; спів­відношення мети і засобів діяльності, мотиву та результату дії);

• моральні відносини (моральна сутність спілкування між лю­дьми; відкритість-замкненість; монологічність-діалогічність; то­лера­н­тність, повага, співчуття, любов, етикет та культура спілку­вання) [5, c.104].

Свідомість – вища, інтегральна форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у процесі тру­дової діяльності та постійного спі­лкування з іншими людьми [6].

Свідомість має суспільний характер, оскільки її носій, лю­дина, є істотою суспільною. Свідомість є вищим рівнем функціо­нування психіки.

До характеристик свідомості відносяться: здатність акуму­лювати знан­ня про навколиш­ній світ (на основі пізнавальних процесів); виокремлення суб’єкта і об’єкта («Я» і «Не-Я»); забез­печення цілеспрямо­ва­ної ді­яльності людини (свідомість формує мету діяльності, зважує мо­тиви, вносить ко­рек­тиви); наявність у складі свідомості певного ставлення до кого-небудь/чого-небудь (проявляється в по­чут­тях).

Моральна свідомість – людська свідомість взагалі, з влас­тивими їй внут­рі­шніми механізмами, смисловим та ціннісним змістом; свідомість у стані ос­ми­слення і розв’язання суто мора­льних проблем, споряджена для цього відпо­ві­д­ним концептуаль­ним і категоріальним апаратом.

Допоки моральна свідомість не втілюється у дії та вчинки людей, що наявно репрезентують ті чи інші моральні уявлення, цінності та інший зміст мора­льної свідомості, ми не говоримо про неї як таку. Моральна свідомість не має се­нсу у «безпо­віт­ря­ному просторі» суб’єкт-об’єктної взаємодії, поза людськими ак­туальними стосунками. Коли людські стосунки усвідомлені, ті­льки тоді вони ста­ють фактом особистісної і суспільної мо­раль­ної свідомості [5].

До структури моральної свідомості належать (мал.2.):

• моральні норми («не вбивай», «не вкради», «не кажи не­пра­вду», «поважай ба­тьків», «повертай борги») – елементарні фор­ми моральної вимоги; певний взірець поведінки, який відобра­жає усталені потреби людського співжиття і відно­син та має обо­в’яз­ковий характер.

Моральна свідомість

Моральні норми

Моральні принципи

Моральні мотиви

Ціннісні орієнтації

Святині

Мал. 2. Структура моральної свідомості

Моральні норми можуть бути загальними (фундаментальни­ми) та ситуа­тивними, поверховими (зовнішня культура поведін­ки, правила етикету).

До рис норм відносяться: імперативність (обов’язковість); здатність до універсалізації (окрему норму можна підвести під універса­ль­ну); ієрархічний характер [5, c.107-108].

• моральні принципи (принцип справедливості, працелюбст­ва, гуманізму, патріотизму та ін.) характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складо­вими її морального характеру.

Принципи надають людині моральної раціональності, пе­редбачуваності її поведінки. Їм не властива категорична обов’язковість. Принципи можна при­щеплювати силою власно­го прик­ла­ду, але не через спонукання чи примус.

Б.С.Батищев (1932-1990), російський філософ, писав: «…най­згубніше для моралі – це людина, озброєна принципами» [5, c.110];

• моральні мотиви. Людина може бути обізнана з моральни­ми нормами і мати моральні принципи, та, водночас, і пальцем не во­рухнути для практичного їх втілення у життя. Для цього необ­хідні мотиви, зацікавленість суб’єкта в певній дії, відповідь на питання «чому» власне, він її вчинив. Моральна вартість вчи­нку/дії не зав­ж­ди відповідає моральній вартості мотиву, що ле­жить у їх ос­нові;

• ціннісні орієнтації. Мотивація відповідає на питання «чо­му?», «для чого?» людина діє. Ціннісні орієнтації – «заради чо­го?» вона діє, чому вона присвячує свою діяльність. Наявність цінностей у людини формує довгостроковий план поведінки та діяльності.

Ставлення до цінностей є свідомим. Моральні цінності – орієнтири для людської свідомості. Обираючи вищі цінності, і діючи у відповідності з ними, людина утверджує свідоме став­ле­ння до норм і принципів моралі, духовну цін­ність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості.

Цінності (цінності справжнього, високого мистецтва, цін­ності історії й культури) визначають сенс існування людини, творять і відроджують її.

У найзагальнішому плані, можна виділити два види цінностей:

- цінності, сенс яких визначається наявними потребами та ін­те­ресами люди­ни/цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості;

- цінності, які надають смисл існуванню самої людини/цінності, які творять і відроджують людину в певній принципово новій якості (вищі цінності, культу­рні, смисложиттєві, самоцінності та ін.);

• святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком ре­ального, хоча й надприродного буття, що ієрархічно пере­ви­щує людську особистість. Ігнорування святині трактується як гріх.

До категорій моральної свідомості відносять категорії добра, зла, обо­в’язку, відповідальності, справедливості, гуман­ності, щастя та ін.

Усі категорії моральної свідомості можна поділити на об’­єктивні (добро, моральний обов’язок, відповідальність, справед­ливість) та суб’єктивні (щастя).

Добро – вища цінність моральної свідомості, те, чого мора­льність вима­гає від людини. Зло – антидобро, антиблаго.

М.Бубер говорив: «Зло не може творитися всією душею, а добро навпаки» [1, c.151].

Обов’язок – моральне усвідомлення належного, яке постає перед люди­ною як її нагальне практичне завдання. Формула мо­рального обов’язку – фор­мула «золотої середини».

Відповідальність характеризує суб’єкта з точки зору вико­нання ним зав­дання, вимоги обов’язку.

Справедливість фіксує той належний порядок людського співжиття, стан справ загалом, який і має бути вста­новлений вна­слідок відпові­да­льного виконання людьми свого обов’язку. Як го­ворив Лао-цзи, справедли­вість зникає після втрати людяності.

Гуманність часто вища за справедливість, хоча не може бу­ти реалізована без неї. Гуманною є людина, світогляд котрої ґрунтується на ставленні до людини як до найвищої цінності, на захисті права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей

Щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокої радості [6, с.992]. Арістіпп Кіренський ототожнював щастя з насолодою, втіхою [5, c.209]. Вл.Таркевич (1886-1980), польський філософ визначив чотири підходи до розуміння щастя [7, с.42]: щастя – щаслива доля, успіх, талан; щастя – внутрішній психологічний стан інтенсивної радості, захоплення, блаженст­ва; щастя – володіння вищими благами життя; щастя – суб’єк­тивна моральна реакція на володіння благами, що находить вияв у певному задоволенні від життя загалом; «повне і тривале вдо­волення від життя в цілому» [5, c.209].

Основні чинники людського щастя [5, c. 216-219]: задо­во­лення людських по­треб; осми­с­ле­ність власного буття, відчуття недаремності власного життя, на­явно­с­ті в ньому за­га­льного смислу, мети, яка його організовує; цілісність буття. Розпоро­ше­ний стан ду­ші протилежний людському щас­тю. Генріх Гейне го­ворив: «…коли світ розколюєть­ся, тріщина проходить через сер­це поета». Щастя – атрибут цілісності лю­дини. Тому слід взяти собі за правило таке: намагатися бути собою в кожній окремій ситуації свого існування; повнота буття; гармонія з собою і нав­колишнім світом. Ні кожна ок­ремо, ні всі разом цінності, якщо вони не погоджені з собою, щастя не приносять. Рівно­вага цін­ностей та їх погодженість – шлях до щастя.