Не 1.3. Мораль як соціально-психологічний феномен

План:.

1. Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя мора­льності особистості.

2. Поняття, структура та категорії моральної свідомості.

3. Моральна референція особистості

Основні терміни та поняття: мораль, моральність, референція осо­бистості, кате­го­рії моральності,

Література:

1. Бубер М.Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры. – М., 1995. – С.151.

2. Вачков И.В. Введение в профессию «психолог»: Учеб. пособие /В.И.Вачков, И.Б.Гри­нш­пун, Н.С.Пряжников; Под ред. И.Б.Гриншпуна. – 3-е изд., стер. – М. – Издательс­тво Мо­с­ковского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2004. – 464с.

3. Влияние современной американской психологии на практическую психологию в Рос­сии. Сборник интервью / Под ред. М.Котэ, А.Г.Лидерса. – М.: Специ­а­ль­ное приложе­ние к «Журналу практического психолога», 1998.

4. Дружинин В.Н. Структура и логика психологического исследования. – М.: Инсти­тут психологии РАН, 1994. – С. 129-133.

5. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004. – 384с.

6. Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т.В., Коврига Л.П. – Харків: Син­тес, 2002. – 672с.

1. Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя мора­льності особистості

Мораль є тією частиною філософії, яку значно більше тлу­мачать,

але що­найменше виконують

А.Б.Княжнін

Проблема сучасного суспільства – падіння морального рівня людей – за­гальна причина багатьох соціальних проблем. Частко­во проблема моральності пов’язана з економічними трудно­ща­ми, але в будь-якому випадку психологія не може залишатися осторонь від процесів, які протікають у суспільстві та які не мо­жуть не зачіпати саме психологічне співтовариство.

Поняття моралі в нашій країні злегка заексплуатоване. Па­ді­ння збанкруті­лої соціалістичної системи потягнуло за собою не тільки кризу моралі, але й її де­вальвацію загалом. Жорс­то­ка та складна дійсність зламала та зіпсувала мораль багатьох лю­дей.

Альберт Швейцар, мислитель-гуманіст, вважав, що культу­ра, в якій де­градують засади етики, приречена на занепад [5, c.6].

Людина за будь-яких умов відчуває потребу в ціннісних орієнтаціях, оскі­льки вони зміцнюють духовні сили, збагачують життя сенсом, визначають дія­льну спрямованість її життя.

Мораль характеризується свободою та необхідністю. Є речі, які не може до­зволити собі порядна людина, так само як є й те, чого вона не може не роби­ти, доки залишається собою: ми по­винні виконувати свій обов’язок, протисто­я­ти нахабству і жорс­токості, бути чуйними, ввічливими, створювати навколо се­бе ат­мосферу приязні та відкритості.

Моральну позицію людини утворюють сукупність став­лень людини до світу, людей і до самої себе.

Таким чином, аналіз етичної складової особистості людини не може обій­тись без виділення двох утворень – моралі та мора­льності, які хоча й близькі, але все таки відрізняються своєю співвіднесеністю з внутрішнім (моральність) чи зовнішнім (мо­раль) світом. Сутність моралі полягає в оцінці людської пове­дін­ки ззовні, у дозволі чи забороні конкретних дій і вчинків зі сто­рони суспіль­ства. Саме тому мораль має своє вираження в мора­льному законі, нормах, які дозволяють конкретні форми поведін­ки. В існуванні моралі зацікавлене суспі­льство, тому воно так опікується мораллю своїх членів через певну нагороду за мора­льну поведінку, яка має цілком реальні форми: від похвали і пре­стижу до матеріальних та інших благ, чи, навпаки, через накла­дання санкцій за відхилен­ня від дозволеної моральними нор­ма­ми поведінки.

П.Ж.Прудон, французький соціолог, економіст, писав: «мо­раль – це не бе­зсилля в дії» [5, c.12].

Мораль – предмет етики, реальне явище, яке нею вивчаєть­ся. Відмінність між двома поняттями в тому, що етика має зна­чення науки, а мораль – реально­го явища. Мораль – певна фор­ма свідомості; сукупність усвідомлюваних людь­ми принципів, пра­вил, норм поведінки.

Мораль є результатом засвоєння (інтеріоризації) особистіс­тю зовнішніх регуляторів поведінки (норм, правил і загально­прийнятих цінностей), слідуван­ня яким дозволяє індивіду адек­ватно входити у дане співтовариство, будучи ме­ханізмом його адаптації до світу. Моральність людини виступає в якості меха­нізму прояву (екстеріоризації) її внутрішніх цінностей, сфор­мо­ваних у процесі особистісного розвитку і таких, що ґрунтуються на доброзичливому ставленні до людей, на визнанні людини як вищої цінності.

Мораль – загальноприйнятий у суспільстві модус/тип пове­дінки і ставле­ння одного індивіда до іншого. Останньою ін­стан­цією, яка контролює моральні норми, є совість конкретної лю­дини як суб’єкта моральної поведінки.

Совість – особиста форма морально-емоційного самоконт­ролю; це про­цес самооцінки людиною себе за певною ціннісною шкалою, яка базується на суспільно прийнятих критеріях добра і зла, справедливості та порядності [6].

Результатом такої оцінки у випадку аморального вчинку ви­ступає гостре відчуття провини, емоційно тривожне переживан­ня невідповідності своїх намірів, дій суспільно визначеним зраз­кам бажаної поведінки, які органічно уві­йшли в уявлення осо­бис­тос­ті про гідну самоповаги та поваги поведінку.

Морально зріла особистість використовує власні моральні знання і почут­тя як орієнтир в організації своїх дій, прагнучи діяти «по совісті».

Таким чином, совість як ціннісно-рефлективний елемент мора­льної свідо­мості особистості поряд з моральними ідеалами і знан­нями відіграє роль внутрішнього регулятора соціальної активності.

Можна виділити три види моральної саморегуляції:

• навмисну (довільна) – людина свідомо приймає рішення дія­ти відповідно до моральних вимог і, контролюючи власну пове­дінку, виконує цей намір, на­віть якщо він суперечить її безпо­се­реднім бажанням;

• мимовільну – людина чинить морально через те, що мораль­ні мотиви є си­льнішими порівняно з усіма іншими стимулято­рами її активності;

• безпосередню – не передбачає ані зовнішнього, ані внутріш­нього тиску на людину.

Виділяють два шляхи формування моральної саморегу­ляції:

І шлях характерний для ранніх стадій онтогенезу: формування моральних зви­чок відбувається через закріплення певних форм поведінки, розвиток моральних почуттів – у ході стихійного на­громадження морального досвіду (у цьому випадку не перед­ба­чається свідоме ставлення). Так закріплюються елементарні пра­вила та нор­ми: вітатися, поступатися місцем старшому та ін.;

ІІ шлях: моральна саморегуляція формується у ході самовихо­ва­ння (спочатку довільно, під особистим контролем на про­ти­ва­гу іншим бажанням, а потім без­посередньо). Свідомо засвоєні мо­ральні принципи, збагатившись відповідними пережи­ван­ня­ми, стають мотивами поведінки, тобто перетворюються в пере­кона­н­ня особистості, які складають ідеальне підґрунтя її совісті [5].

Ці шляхи перегукуються з запропонованою Л.Кольбергом теорією морального розвитку особистості, у якій кожна стадія зумовлюється певною інтелек­туальною спроможністю ди­тини, виділивши два рівні: домора­льний (мораль повинності, виму­шена мораль) та рівень «кон­венційної моралі».

Психологія як наука про людину не може проходити осто­ронь питань мо­ральності, суспільної моралі, добра і зла, обов’яз­ку і доброчинності. Досліджу­ючи природу людини, психологи зіштовхуються з такими феноменами, як мо­ральний вибір, мо­ра­льна, чи навпаки, аморальна поведінка, агресія і т.д.

До теми психологічного обґрунтування моральної поведін­ки зверталися С.Л.Рубінштейн, Ж.Піа­же, Е.Фромм, Л.Кольберг, але найчастіше моральні якості особистості не розглядалися як окрема, і разом з тим, власне психологічна категорія, яка вима­гає уваги, вивчення і розвитку. Тільки недавно з’явилася «мора­льна психологія» (Б.С.Братусь, А.Гармаєв), яка безпосередньо зверта­єть­ся до даної проблемати­ки з точки зору психології як науки.

Сьогодні існує проблема психологічної інтерпретації мора­ль­ної та амора­льної поведінки особистості. Тема мо­раль­ності дуже «незручна» і для будь-якого автора до­сить ри­зикована, неви­г­ра­ш­на, заплутана та громіздка. Вона досить заплу­тана та безоб’ємна. До того ж, вона ускладнюється тим, що у будь-якої людини є пра­во на своє розуміння моральності. І, звичайно, кожен вважає себе великим спеціалістом з даної проблеми. Тому розмірковувати про моральність можна тільки не претендуючи на «останню істину». Саме у проблемі моральності ідея різноваріантності стає найваж­ливішою умовою розмови як з професіоналами, так і з клієнтами.

Моральність має значення тоді, коли існуючих правових і мо­ральних норм недостатньо для гідної поведінки у складних ситуаці­ях, які припускають етичний вибір. Моральне питання – це таке пи­та­ння, яке ще не стало предметом загальної уваги, і саме його об­го­ворення часто припускає нерозуміння в аудиторії. Моральна проб­лема знаходиться тільки на стадії «визрівання» коли багато людей ніби здогадуються про її існування, але часто бояться навіть по­ду­мати про неї, а не те, щоб говорити вголос.

При трактуванні проблеми моральності психолога можна ви­ділити два ас­пекти:

1. ставлення психолога до клієнта, що як раз і відображається у різних етичних кодексах та положеннях;

2. ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про необхідне, гідне та справедливе.

У якості головного поняття більшість психологів розгляда­ють «почуття власної гідності», про яке ще Дж.Ролз го­во­рив як про «первинну цінність» людини. На його думку, почут­тя влас­ної гідності (самоповага) включає в себе: 1) відчуття людиною своєї власної значимості, тверде переконання в то­му, що її кон­цепція власного блага, життєвого плану заслуговує на ре­а­ліза­цію; 2) впевненість у вла­сних здібностях, можливостях, оскі­льки люди­на має можливо­сті виконати власні наміри.

На жаль, у сучасній Україні проблема людської гідності стоїть як ні­коли гостро. «Я» людини тут ніяк не охороняється. У такій ситуації, коли обмежується одне з найважливіших прав людини – право на почуття власної гідності, головним етичним зав­данням стає, як мінімум, постійне звернення до цієї проб­ле­ми, а в перспективі, по можливості, допомога людині у встанов­ленні цього найважливішого почуття.

Психолог Б.Беттельгейм (1903-1990) спостерігаючи за лю­дьми в умовах фашистського концтабору, де й сам був ув’яз­не­ний, зро­бив такий висновок: най­більш стійкими, здатними до ви­живання й до опору виявилися ті в’язні, кот­рі могли під­по­ряд­ку­вати своє існу­вання вільно обраним (а не нав’язаним ззов­ні) мо­ральним засадам, створити навколо себе своєрідну зону суверен­ної пове­дінки. Ті, хто прагнули тільки зберегти своє життя – ги­нули, або переходили на службу до табірного керівництва. Ті, хто ставив вище за життя сві­домість обо­в’язку, – зберігали сили для боротьби.

О.І.Титаренко пише: мораль – такий практично-оцінний спо­сіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює пове­ді­н­ку лю­дей з точки зору принци­пового протиставлення добра і зла [5, c.21].

На відміну від моралі, моральність має універсальний та бе­зумовний ха­рактер, і коріниться не в постанові суспільства, не є продуктом домовленості чи погодження. Моральність не ви­ра­жається у кінцевих, конкретних нормах і фор­мах поведінки. Во­на формується разом з особистістю індивіда, має відношення до його внутрішнього світу і невіддільна від його «Я». Моральна поведінка само­достатня, не орієнтується я на зовнішні стимули, не припускає яких-небудь зов­нішніх перешкод.

Моральність – втілення принципів, правил, норм у реаль­ній поведінці лю­дей та стосунках між ними.

До сфери моральності відносяться: проблеми обов’язку, сво­бо­ди, від­повідальності, глибокий світ внутрішніх суб’єктивних пере­живань, ідеалів, прагнень, питань добра і зла, сенсу життя, ставлен­ня до смерті, честі та гідності, сорому, совісті, любові, співчуття, проблеми людської діяльності, стосунків і т.д.

Неможливо бути людиною моральною, нехтуючи моральни­ми цінностя­ми власної культури і не поважаючи особливості ціннісного світу представни­ків інших людських спільнот.

Золоте правило моральності чи імператив взаємності зву­чить так: чого не любиш в інших, того й сам не роби.

Загальнолюдська мораль – система, що кристалізується в ході людської історії. Моральність не є явищем виключно соціа­льним, оскільки моральна гідність людини жодною соціальною мірою не може бути вичерпана; у мораль­ній сфері людини зна­ходимо про­тивагу й протидію соціальному тиску; соціаль­ний прогрес далеко не завжди збігається з моральним удоскона­лен­ням особи; нерідко за найважливіших соціальних обставин роз­кривається моральний вимір буття людини, особистість постає на повний зріст [5].

Звичайно, у царині моральності є чимало того, що перебуває у залежності від соціальних відносин і процесів їхньої історич­ної трансформації.

Моральність часто орієнтована на поведінку інших людей. Сфера соціаль­ної орієнтації та суспільної детермінованості ок­реслюють її соціальне буття і дають підґрунтя говорити про неї як про соціальний феномен. Суспільна функція мо­ралі полягає в ре­гу­ляції людської поведінки та міжособистісних стосунків.