3. Головний «етичний парадокс» психології

Сучасна психологія неминуче зі­штовхується з етикою вже на рівні визначення свого предмета та ме­тоду (методологічному, який традиційно є «вільним» від етичних проблем). Протягом останніх років у психології суттєво підвищився інте­рес до проб­лем «суб’єктності» та «су­б’єктивності¹²» (Є.І.Ісаєв, В.І.Слобод­чи­ков, А.В.Петровський). Сам предмет психології все більше пов’язується з «суб’єктністю». Можна за­значити навіть деяку змі­ну парадигми¹³ у напрямі «від психіки суб’єкта – до суб’єкта психіки». Для розгляду нашої про­б­ле­ми виділимо дві характе­рис­ти­ки суб’єктності:

1. готовність до непередбачуваних, спонтанних дій, готов­ність зробити щось «про­сто так», а не «тому що»… (за О.Г.Ас­мо­ло­вим). У цьому випадку людину важ­ко прорахувати; важко сказа­ти про неї, що вона «коштує стільки-то й стіль­ки-то», тобто складно назначити їй «продажну ціну».

2. справжній суб’єкт здатний на рефлексію своїх відповід­них дій і всього свого жи­т­тя, тобто про особистість можна ска­зати, що вона є одночасно суб’єктом свого ща­стя ли­ше тоді, ко­ли вона здатна на постійні роздуми про саму себе і свої вчинки.

Рефлексія – «специфічна здатність людини, яка дозволяє їй зробити свої думки, емоційні стани, свої дії та ставлення, вза­галі всього себе, предметом спеціального аналізу й оцінки та прак­ти­ч­ного перетворення (аж до самопожертви в ім’я високих цілей)».

Е.Фромм, розумуючи про «суб’єкт діяльності», зазначав, що якщо людина не буде хо­ча б прагнути осмислити свої дії і зна­йти в них певний особистісний зміст, то то­ді не людина буде ви­конувати дію, а сама «дія буде звершуватися над нею» [1, c.283-284].

У якості предмета професійної діяльності психолога усе бі­льше виділяється саме суб’єктність. Тобто виникає парадоксаль­на ситуація: чим більше і краще ми пізнаємо суб’єктність даної людини, тим у більшій мірі ми позбавляємо її цієї суб’єктності, оскільки людина стає більш «зро­зумілою» і «передбачуваною», а наяв­ність поряд «усе розуміючого» і здатного «усе пояснити» пси­хо­лога робить для неї не обов’язковою рефлексію своїх вчи­н­ків. Більш відверто даний парадокс звучатиме так: «Психолог, який ефектив­но працює, повинен був би позбавити людину її психіки, оскільки бездоганне зна­­ння і розуміння клієнта, який йому дові­рився, створює чудову основу для ма­­ні­пуляції сві­до­містю даної людини» [1, c.284].

Звідси випливає, що і метод психології повинен стати мані­пулятивним. Ситуація ускладнюється тим, що багато «замов­ни­ків» і «спонсорів» тільки й мріють про те, щоб з допомогою пси­хологів не тільки «передбачати» ті чи інші ре­акції персоналу, але й «ефективно керувати» ним так, як це вигідно ке­рів­ництву. А оскільки психологам за такі «послуги» добре платять, то навряд чи вони відмовляться від можливості «підзаробити» і як це часто буває, «за­ма­ску­ють» свої маніпулятивні дослідження і впливи кра­сивими розмовами про «істин­ну конгруентність¹⁴», «особис­ті­сний ріст» і «самореалізацію». Крім цього, більшість клієнтів та­кож мріють про те, щоб «повністю довіритись» спе­ціа­ліс­ту, який краще, ніж вони самі, «знає, що до чого, і що по­трібно робити». Як тут не піти на­зустріч таким клієнтам? [1, c.285].

На щастя, повністю пізнати психіку іншої людини немож­ли­во. Крім того, спрацьовує відома закономірність: чим з вищим рівнем прояву психіч­ного (наприклад, з рівнем особис­то­с­ті) має справу психолог-професіонал, тим більшою мірою він зму­шений вибудовувати свої стосунки з клієнтом у режимі реально­го діа­логу, коли клієнт вже перестав буди звичайним об’єктом до­слі­дження чи впливів. І навпаки, чим простіший рівень прояву пси­хічного (наприклад, рівень психофізіологічних реак­цій), тим меншою мірою припускається реальна взаємодія психо­лога з клі­єнтом, оскільки клієнт багато чого просто не усвідом­лює у своїх реакціях і йому краще бути звичайним «досліджува­ним» чи «обсте­жуваним». Звичайно, позитивним є і той факт, що зі сто­ро­ни психоло­гів посилюється прагнення та розуміння необхідності спеціаль­но­го звернення до етичної пробле­матики, а також етична під­го­тов­ка студентів вузів, яка з кожним роком покра­щується. Пси­хо­лог-студент повинен сам увесь час намагатися співвідно­сити зна­ння, які отримує, з ціннісно-смисловими питаннями і суспіль­ними проблемами, постійно запитувати себе: «Наскільки дані знання допомагають мені краще зрозуміти оточуючий світ і своє місце в цьому світі?».