39. Роль жертви у ґенезі злочину.

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Тому його психологічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваче­ного. Почуття потерпілого можуть бути пов' язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

У механізмі злочину існують взаємозв'язок злочинця і жертви (по­терпілого), певна вибірковість з боку винного. Психологія конфлікту «злочинець — жертва» може набувати різних форм. Причому жертва злочину до злочинної події відрізняється тією чи іншою поведінкою. Залежно від ролі потерпілого (жертви) у ході реалізації злочинного наміру розрізняють декілька видів типової поведінки з боку жертви злочину: позитивну, нейтральну, провокуючу.

Позитивна поведінка — це поведінка, спрямована на запобігання конфліктній ситуації, припинення злочину і затримання злочинця (соці­ально позитивна поведінка). Нейтральною називається поведінка, що не сприяє вчиненню злочину, але і не перешкоджає цьому (байдужа поведін­ка). Провокуюча поведінка — це така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю та інтенсивністю). Така поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування зло­чинного наміру. Провокуючу поведінку іноді називають негативною.

Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця не­гативних емоційних станів (агресивність, гнів, озлоблення та ін.), що зумовлюють вчинення вбивств, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. Так, систематичні приниження та образи можуть викликати гнів, унаслідок чого кривднику можуть бути заподіяні тілесні ушкодження. Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність стосунків, демонстрація сексуальної приступності та ін.) при зґвалтуваннях.

Вчення про жертву злочину називається віктимологією (від лат. victima — жива істота, принесена в жертву богу, жертва; і грец. ^буо^ — слово, вчення). У віктимології виділяють індивідуальну, видову та групову віктимність.

Віктимність визначається як підвищена здатність людини через низку духовних і фізичних властивостей, а також соціальну роль чи статус ставати за певних обставин жертвою злочину.

Важливе значення має вирізнення видів віктимності: 1) віктимо-генна деформація — сукупність соціально-психологічних особливостей особи, пов' язаних із особливостями її соціалізації; 2) професійна ві-ктимність (обумовлена виконанням деяких соціальних функцій, напри­клад, інкасатор, таксист, міліціонер та ін.); 3) вікова віктимність (як біологічна властивість); 4) віктимність «патологія» (як наслідок пато­логічного стану особи — тяжкий соматичний розлад, фізична недуга чи психічне захворювання).

40. Мотивація злочинної поведінки неповнолітніх.

Злочин і злочинця необхідно розглядати в діалектичній єдності. Без цього неможливо розібратися в джерелах злочинного діяння, виявити механізм його вчинення. Адже злочинна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, має дві основні групи ознак. Суб'єктивні — мотиви, мета, намір людини та об'єктивні — фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілитися в небезпечні для суспільства дії, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім вчиняє злочин. Рішучість особистості вчинити злочин називається наміром. Вчинити злочин навмисно — значить усвідомлювати характер свого вчинку, передбачати його суспільну небезпечність, наслідки та свідомо допускати їх. Характер наміру, таким чином, значною мірою свідчить про те, як злочинець ставився до вчиненого ним злочину.

При цьому намір розрізняється, насамперед, за ступенем обдуманості злочину: чи виник він раптово, чи готувався заздалегідь, задовго до вчинення злочину; чи є він наслідком зненацька сформованих обставин або спеціально вибраних умов. Адже для оцінки того, наскільки морально запущена та суспільно небезпечна особистість, необхідно визначити, як вона прийшла до рішення вчинити злочин. Звичайно, заздалегідь виниклий намір говорить про більшу небезпеку злочину та злочинця в порівнянні з наміром, який виникає раптово в якості емоційного відношення до тих або інших несподіваних обставин.

В залежності від особливостей наміру серед неповнолітніх правопорушників закону можливо виділити три основні їх групи. Перші — ті, у кого намір вчинити правопорушення та злочин виник раптово. Другі — ті, хто заздалегідь обміркував протизаконну дію, готувався до її здійснення. Треті — ті, хто іноді знали заздалегідь про вчинення злочину, а іноді намір у них виникав раптово.

Для першої групи характерно те, що противоправний намір тут цілком можна розглядати як своєрідну суспільно небезпечну реакцію па сформовані обставини. Неповнолітній зазвичай не обмірковує заздалегідь злочинну дію, шляхи та засоби досягнення злочинного результату. Більше того, іноді навіть за кілька хвилин до вчинення злочину він і не задумується про нього. Рішучість вчинити так, а не інакше нерідко виявляється зненацька для молодої людини і швидко реалізується у вчинку та діях. Саме тому можна говорити про намір неповнолітнього як про таку форму провини, яка виникає в залежності від ситуації, тобто як реакція на непередбачену ситуацію.

Для другої групи характерний злочинний намір, який виникає в поверхневому і суперечливому усвідомленні суспільної шкоди. Це виражається в тому, що більшість підлітків та юнаків, зважуючись на вчинення злочину, усвідомлюють лише фактичну сторону свого діяння (тобто самі дії та предмет зазіхання). При цьому вони не вміють оцінювати соціального значення свого вчинку — його шкідливості для інтересів суспільства.

Для третьої групи особливість злочинного наміру проявляється в його спрямованості. Вона виражається в бажанні досягнення злочинних наслідків та визначається метою злочину9 тобто результатом. Специфіка його полягає насамперед у тому, що підлітки або юнаки досить часто не мають чіткого уявлення про мету злочинного діяння. "Так захотілося", "не знаю, як вийшло", "інші робили, і я теж" — за допомогою такого роду відповідей вони нерідко пояснюють причини злочину. Специфіка виражається й у тому, що серед підлітків та юнаків, на відміну від дорослих людей, досить розповсюджені с протиріччя між метою діяння та засобами його досягнення. Так, у злочинах неповнолітніх нерідкі випадки, коли спрямованість наміру, його ціль не є антигромадськими. Злочинне діяння в наявності, але ціль його сама по собі аж ніяк не злочинна — захист достоїнства товариша і свого власного, бажання надати допомогу іншій особі, прагнення утвердити себе в очах однолітків і т. ін. Специфіка спрямованості наміру неповнолітніх визначається тим, що психологічним джерелом цієї спрямованості та цілей діяння є вікова мотивація, тобто сукупність конкретних збудників (мотивів), якими визначається поведінка молодої людини.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

У тих випадках, коли неповнолітній чітко уявляє власну мотивацію до злочину, нерідко виявляється, що серйозний вплив на нього мають протиріччя між рівнем домагань неповнолітніх і можливостями їхнього задоволення. Підліток та юнак часто мають завищені домагання насамперед матеріального порядку: мати якусь річ, мати кишенькові гроші, гарний і модний одяг і т. ін. Будучи не задоволеними, ці домагання можуть обумовлювати формування корисливих за своєю сутністю спонукань, які втілюються в злочинних зазіханнях на державну та особисту власність.

Якщо ж спробувати звести в групи найбільш важливі мотиви злочину неповнолітніх, то виявиться, що для більшості з них характерні:

— прагнення (у тому числі шляхом порушення закону) продемонструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

— безглузда рішучість вчинити виражається в необдуманому суспільно небезпечному діянні;

— корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити правові заборони.

Таким чином, спонукають молоду людину до злочинної дії не He-усвідомлена неповага до закону, не відсутність зайнятої антигромадської позиції, не ідейне переконання, а інше... На першому місці для неї — перекручений, неправильно зрозумілий авторитет серед однолітків, що значить для правопорушника в тій або іншій ситуації більше, ніж інтереси суспільства та його членів. Порушує закон той, хто в стані сп'яніння, перебуваючи під впливом групи, не вміє правильно оцінити виникле спонукання, виявляється нездатним осмислити його та в результаті втрачає почуття відповідальності за свої вчинки.

Як бачимо, психологічне джерело злочину неглибоке. Але якими б поверховими й елементарними не здавалися злочинні наміри, вони все-таки настільки сильні, що в змозі диктувати неповнолітньому умови протиправної поведінки. Вони настільки стійкі, що цілком можуть визначати досить тривалу рішучість злочинної дії. Вони настільки діючі, що в різних ситуаціях здатні втілитися в різноманітні злочинні діяння. При всій наївно-дитячій мотивації ці спонукання антигромадські за своїм змістом і визначають як незначні, так і небезпечні для суспільства тяжкі злочини.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18-літнього віку. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерними є наявність підвищеного навіювання і схильність до фантазування. Несприятливе найближче побутове оточення і відсутність достат­нього життєвого досвіду спричиняють формування перекручених уявлень про такі моральні поняття, як дружба, товариськість, сміли­вість, скромність тощо. Часто підліток бере участь у вчиненні злочину через помилкову товариськість, боязнь зарекомендувати себе боягузом, не виявити рішучість, сміливість. Неповнолітнім цього віку притаманний негативізм як заперечення чужих авторитетів (особливо у періоди вікових криз). Підліток може заперечувати авторитет батьків, педагогів, усіх, хто має «владу», ігно­рувати вимоги, що ставляться до нього. Психології неповнолітніх притаманне явище конформізму. Конформність — це піддатливість людини реальному чи уявному тиску групи. Яскравий прояв конформності неповнолітніх виявляється під час вчинення ними групових злочинів.