30.Поняття конфлікту і способи його подолання.

Конфлікт (з лат. conflictus – зіткнення) – особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами.

Конструктивна та деструктивна суть конфліктів

Деструктивний конфлікт переводить причини, що призвели до конфлікту, на “особистості”. Дана установка не веде до вирішення конфлікту, а навпаки, його загострює (зростає упередженість проти партнера, напруга у взаємостосунках, посилюються неприємні почуття та переживання, виникають стреси та ін.). Прикладом деструктивного конфлікту є сварка, коли кожна з конфліктуючих сторін висловлює свою негативну оцінку особистості опонента.

Конструктивний конфлікт базується не на “особистостях”, а на виявленні об’єктивних причин незгоди (різні точки зору на проблему, способи вирішення проблеми тощо). Даний підхід переводить процес проходження конфлікту від конфронтації до співробітництва. В основі співробітництва, з одного боку, лежить повага до себе, почуття власної гідності, чесність, намагання знайти справжню причину конфлікту, а з іншого, повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію. Дана поведінка в конфлікті приводить до більш глибокого розуміння проблеми, взаємодовіри, готовності зрозуміти один одного і, в подальшому, вирішенню (улагодженню) конфлікту.

Види конфліктів:

внутрішньоособистісні та зовнішньоособистісні (міжособистісні, конфлікти між особистістю та групою); прямі та непрямі; індивідуальні (внутрішньособистісні та зовнішньоособистісні) і групові.

Способи управління конфліктом (способи поведінки в конфлікті)

1.Ухилення від конфліктної взаємодії. 2.Згладжування конфлікту. 3.Реалізація принципу кота Леопольда “Давайте жити дружньо!” 4.Боротьба за перемогу в конфлікті.

Компроміс.

Співробітництво – базується на впевненості сторін конфлікту в тому, що розбіжності в поглядах є закономірними, і сторони визнають право кожного на особисту думку та готові зрозуміти один одного, що дає можливість аналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід.

Методика вирішення конфлікту:

1. “Зняти маски” (ревнивця, егоїста, диктатора, заздрісника, агресора тощо) і “стати самим собою”.

2. Виявити і усвідомити справжню причину конфлікту.

3. Відмовитися від принципу “перемога за будь-яку ціну”. В конфліктах не перемагають, їх улагоджують.

4. Знайти декілька можливих варіантів вирішення конфлікту.

5. Оцінити варіанти і вибрати кращий.

6. Переконати іншу сторону конфлікту у тому, що даний варіант є найоптимальніший (“говорити, щоб нас почули”, уміти “слухати” іншу сторону).

7. Усвідомлювати й оберігати цінність взаємовідносин.

Розв’язання проблеми під час конфлікту можна визначити як будь-які зусилля з метою розробити взаємоприйнятний спосіб улагодження конфлікту. Вирішення проблеми не обов’язково є останньою стадією конфлікту. Нерідко цей підхід використовується в першу чергу, особливо коли сторони цінують свої взаємовідносини і у них є усвідомлені загальні інтереси. В цьому разі проблеми розв’язуються відразу й ескалації не відбувається. Інші конфлікти проходять через іншу послідовність ситуацій і дій: спочатку робляться спроби вирішити проблему, а коли вони не вдаються, сторони переходять до протистояння, деякий час відбувається ескалація конфлікту, але врешті-решт досягається мертва крапка, й знову робляться спроби вирішити проблему.

У кращому разі розв’язання проблем має на увазі загальні зусилля зі знаходження взаємоприйнятного рішення. Сторони або їх представники ведуть переговори. Але через розходження інтересів повномасштабна дискусія з метою вирішення проблем не завжди є доцільною, тоді застосовується варіант з третьою стороною або посередниками. В усякому разі проблемою обов’язково треба займатися, щоб не допустити ескалації конфлікту: діяльність з вирішення проблем не становить загрози протидіючій стороні і психологічно несумісна з суворою тактикою протистояння. Робота з вирішення проблем впливає також на виявлення компромісів і можливостей для об’єднання, яке відповідає інтересам обох сторін. Можливими формами завершення конфлікту можуть бути:

припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;

припинення конфлікту силовими методами;

припинення конфлікту шляхом його симетричного вирішення, коли виграють або програють обидві сторони;

припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання, коли виграє одна сторона;

переростання конфлікту в інше протиборство;

поступове згасання конфлікту;

глухий кут.

Успішне розв’язання проблем веде до результатів, які можна згрупувати у три великі класи: 1) компроміси; 2) угода щодо процедури для визначення переможця; 3) інтегративні рішення.

Компроміс — це узгодження на основі взаємних поступок між представниками різних інтересів, думок, що стикаються між собою. Співробітництво, союз між різнорідними силами можливий лише у формі компромісів. Одна з головних умов компромісу — забезпечення неможливості ухилитися від його умов і право на практику таких відхилень, але без наміру дискредитувати партнера по компромісу. Це означає, що в основі компромісу мають лежати певні принципи або конкретно окреслені умови поведінки, без чого вимога додержання компромісних угод на практиці неможлива. Умовами поступок, аби вони стали основою компромісу, є а) впевненість у правоті в чомусь протилежної сторони; б) такий стан речей, коли непоступливість і відмова від співробітництва ведуть до ще більших втрат.

Найкращою формою подолання розбіжностей з питань узгодження у процесі підготовки компромісу є дискусія, відкритий обмін думками.

Існує три види узгоджень: 1) узгодження в результаті збігу думок сторін; 2) узгодження відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили; 3) узгодження, нав’язане одній зі сторін. Разом з тим, як свідчить практика, одностороннє нав’язування волі сильнішого суб’єкта слабшому не вичерпує сутності конфлікту, і він у будь-якій формі поновлюється. Особливо це стосується міжнародних (територіальних конфліктів. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої й стремління до повернення втрачених інтересів.

Інтегративне рішення таким чином інтегрує суперників, примиряє інтереси сторін конфлікту. З трьох можливих типів розв’язання проблем саме воно дає змогу отримати максимальну сумісну користь, вигоду, хоч і інтегративні рішення бувають не дуже успішними. Іноді альтернативні рішення основані на відомих альтернативах або передбачають пошуки нових можливостей, потребують творчості й уявлення. Такі рішення з’являються насамперед як результат творчого мислення. Їх можуть придумувати кожна зі сторін окремо, обидві сторони разом або третя сторона, яка виступає як посередник.Інтегративні рішення вигідні кожній зі сторін, тому їх треба добиватися.

В науці відомі і застосовуються на практиці основні способи усунення суперечностей, які лежать в основі конфлікту. Це зокрема:

усунення об’єкта конфлікту;

поділ об’єкта конфлікту між сторонами;

встановлення черговості або інших правил використання об’єкта;

розведення сторін конфлікту;

переміщення відносин в іншу площину, яка здатна виявити в них загальний інтерес, тощо.