122. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

1. Особи, перелічені у п. 1-3 частини першої ст. 63 КЗпП, не можуть залучатися до надурочних робіт навіть за наявності їх н оди. В силу частини другої ст. 63 КЗпП не можуть залучатися до надурочних робіт навіть при наявності згоди працівника також батьки, опікуни, що виховують дітей у віці до трьох років матері (батьків), в тому числі у разі тривалого перебування матері у лікувальній установі (ст. 186-1 КЗпП).

2. Такі категорії працівників можуть залучатися до надурочних; робіт лише за їх згодою:

1) жінки, що мають дітей у віці від трьох до чотирнадцяти років чи дитину-інваліда. Це формулювання частини третьої ст. 63 КЗпП важко тлумачити, оскільки словосполучення "діти у віці під трьох до чотирнадцяти років" вжите у множиш, а словосполучення "дитину-інваліда" — у однині. Але в кінці цього формулювання дається посилання на ст. 177 КЗпП, у якій обидва названі словосполучення вживаються у множині. Таким чином, частинатретя ст. 63 КЗпП з урахуванням ст. 177 КЗпП має тлумачитися як така, що допускає залучення до надурочних робіт, лише за згодою, жінки, що мас хоч би одну дитину у віці від трьох до чотирнадцяти років чи дитину-інваліда;

2) викладене вище правило поширюється на батьків, що виковують дитину зазначеного віку без матері чи тих, хто має дитину-інваліда, а також на опікунів (піклувальників);

3) інваліди. Додатковою умовою для залучення інвалідів являється відсутність обмеження надурочної роботи у медичній рекомендації, що дана такому працівникові;

4) громадяни похилого віку (такими відповідно до ст. 10 "Про основнізасади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" визначаються чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старше, а також особи, котрим до досягнення загального пенсійного віку залишилось не більше її штора року). При наявності погодження такі працівники можуть залучатися до надурочних робіт, якщо немає протипоказань за станом здоров'я (частина третя ст. 13 того ж Закону).

123. Категорії працівників, для яких встановлюється неповний робочий час.

За угодою мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийняттi на роботу, так i згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагiтної жiнки, жiнки, яка має дитину вiком до чотирнадцяти рокiв або дитину-iнвалiда, в тому числi таку, що знаходиться пiд її опiкуванням, або здiйснює догляд за хворим членом сiм'ї вiдповiдно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата працi в цих випадках провадиться пропорцiонально вiдпрацьованому часу або залежно вiд виробiтку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працiвникiв.

Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу розміром оплати праці. За відпрацьований нормальний чи скорочений робочий час працівнику при почасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівнику виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу). Тому на практиці частіше говорять не про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на “півставки", "чверть ставки", хоч правильніше було б говорити про прийняття на роботу на умовах роботи упродовж половини чи чверті встановленої тривалості робочого часу. Ми зазначили тут неповний робочий час тривалістю половина чи чверть встановленої тривалості робочого часу лише тому, що така тривалість неповного робочого часу зустрічається найбільш часто. Немає законодавчих перешкод для прийняття на роботу з умовою про роботу неповний робочий час будь-якої іншої тривалості (якщо тільки не порушуються зазначені вище верхні межі). Неповний робочий час може дорівнювати одній, п'яти, шести, десяти чи іншій кількості годин на тиждень. Він може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

Як виняток із загального правила частини першої ст. 56 КЗпП, що передбачає встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору, деяким категоріям працівників надане суб'єктивне право на встановлення неповного робочого часу. Це — вагітні жінки, жінки, що мають дитину у віці до 14 років чи дитину-інваліда (у тому числі таку, що знаходиться під опікою жінки), а також жінки, що здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. Власник зобов'язаний на прохання таких працівників встановити неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Ст. 186-1 КЗпП поширює цю пільгу на батьків, виховуючих дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальній установі), а також на опікунів (піклувальників).

Власник зобов'язаний на прохання працівника, що має право нанеповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йому мас бути встановлений або неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, або неповний робочий день при неповному робочому тижні.

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком. У останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на підприємстві, в установі, організації провадяться зміни в організації виробництва і праці, і з додержанням процедури, передбаченої частиною третьою ст. 32 Кодексу законів про працю. Це стосується і працівників, що мають право на неповний робочий час у момент його встановлення, але втратили його на момент заміни неповного робочого часу повним.