117. Поняття та види часу відпочинку

Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпо-чинку, але як і щодо робочого часу таке визначення вироблене на-укою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час від-починку робочому часові, то тим самим весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівни-ка, що перебуває у трудових відносинах. Саме так він і визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків, і має право використовувати його на власний розсуд.

Основними видами часу відпочинку є:

- перерви протягом робочого дня (для відпочинку й харчування);

- щоденний відпочинок (перерви між робочими днями та зміна-ми);

- щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

- святкові і неробочі дні;

- щорічні відпустки.Тема 5. Робочий час і час відпочинку

Перерва протягом робочого дня. За чинним законодавством працівникам надається перерва для відпочинку і харчування три-валістю не більше двох годин. Ця перерва не включається до робо-чого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Але на тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймати їжу протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за по-годженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті.

Час початку роботи і закінчення перерви встановлюється пра-вилами внутрішнього трудового розпорядку. Закон передбачає, що така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, як прави-ло, через чотири години після початку роботи. На практиці трива-лість перерви коливається переважно в межах від 30 хвилин до одні-єї години. Якщо встановити перерву менше 30 хвилин,

Законодавством встановлені інші види перерв для працівників протягом робочого дня: для годування дитини віком до 1,5 року; для обігрівання тим, хто в холодну пору року працює на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях; перерви для відпочинку працівникам, які працюють на вантажно-розвантажувальних роботах; перерви на роботах зі шкідливими умовами праці. Однак всі ці перерви не можна назвати часом відпочинку, оскільки вони надаються за цільовим призначенням переважно як компенсація за умови праці або з іншою метою і найголовніше те, що ці перерви включаються до робочого часу. Трудове право України

До щоденного відпочинку включаються також і перерви між змінами. Відповідно до ст. 59 КЗпП України тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (разом з перервою для відпочинку і хар-чування).

Наступний вид часу відпочинку — це щотижневий відпочинок, тобто вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна трива-лість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин.

До щотижневого відпочинку належать також вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному — один вихідний день. Законом визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, уста-нови, організації за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто ним може бути субота або по-неділок. Однак останнім часом з метою більш раціонального вико-ристання електроенергії та інших енергоносіїв, особливо в зимову пору року, окремі підприємства другий вихідний день зміщують на будь-який інший день тижня. Місцеві органи державної виконав-чої влади здійснюють при цьому безпосереднє коригування друго-го вихідного дня на підприємствах регіону. Аналогічно надаються вихідні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зу-пинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а та-кож на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з рухом транспорту. Тут вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджу-ється роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана у загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються міс-цевими радами. Але на практиці ця норма рідко дотримується через її невідповідність вимогам часу та законодавству про місцеве само-врядування.

Забезпечуючи працівникам реалізацію їх права на відпочинок, трудове законодавство забороняє залучати їх до роботи у вихідні дні. І лише у визначених випадках з дозволу виборного органу пер-винної профспілкової організації підприємства окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні. Виняткові випадки, при яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, по-даються у ст. 71 КЗпП України:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків,

- для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

- для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна ро-бота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Перелік екстраординарних випадків, коли допускається залучення працівників до роботи у вихідні дні, має вичерпний характер і розширеному тлумаченню не підлягає. Хоч на практиці нерідко тра-

пляються випадки залучення до роботи працівників у вихідні дні з мотивуванням «у зв'язку з виробничою необхідністю». Більше того, наказ або розпорядження про роботу у вихідні дні не завжди погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, що є грубим порушенням чинного законодавства.

Переважно таке погодження зводилось або ж до одноособового дозволу голови виборного органу первинної проф-спілкової організації, або до «дозволу», отриманого від цього органу авансом на всі необхідні випадки можливого залучення працівників до роботи у вихідні дні. Доцільніше було б запровадити в цій частиніТрудове право України договірне регулювання роботи у вихідний день. При цьому гарантії захисту трудових прав працівника зростають і посилюється дотри-мання норм, що регулюють роботу у вихідні дні.

Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або ж надан-ням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному роз-мірі. Тут, як бачимо, договірне регулювання успішно реалізується.

Крім основних вихідних днів, можуть надаватися і додаткові ви-хідні дні за наявності певних обставин, зокрема після кожного дня здачі крові та (або) її компонентів донору надається додатковий день відпочинку.

Ще одним видом часу відпочинку є святкові і неробочі дні. У та-кій своїй назві цей вид часу відпочинку існує з 1991 p., коли Верхо-вна Рада України, йдучи назустріч побажанням громадськості, вста-новила, що робота не проводиться в дні великих релігійних свят

За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон-фесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускається проведення робіт, при-пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безпе-рервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викли-кані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні компенсується або оплатою у подвійному розмірі, або наданням іншого дня відпочинку.

У трудовому законодавстві України отримало своє легальне за-кріплення ще одне правило, яке існує у багатьох країнах світу. Воно стосується того випадку, коли відповідний святковий день припа-дає за календарем на один з вихідних днів. Тепер ст. 67 КЗпП перед-бачено, що в разі, якщо святковий день припадає на один з вихідних, то вихідний день автоматично зміщується на наступний день після святкового дня. При цьому зберігаються гарантії для працівників на встановлену кількість вихідних і святкових днів у календарному році.