105. Зміст винних дій працівника, за наявності якого втрачається до нього довіра

Юридичною підставою для звільнення працівника за пунктом 2 статті 41 КЗпП України є скоєння працівником винних вчинків. При цьому форма вини (умисел або необережність) значення не має. У даному випадку вину можна охарактеризувати як легковажне ставлення особи до своїх протиправних дій чи бездіяльності та протиправних наслідків. Вина є складовим елементом правопорушення. Умисел як форма вини характеризується тим, що особа, яка вчиняє порушення трудового законодавства, передбачає або свідомо допускає його наслідки. Необережність як форма вини пов’язана з легковажним ставленням особи до відповідних наслідків та їх передбачення.

3. Щодо обов’язку доведення вини.

У разі виникнення трудового спору між працівником та власником саме останній зобов’язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Потрібно зазначити, що законодавство про працю питання про розподіл тягаря доведення вини прямо вирішує тільки стосовно матеріальної відповідальності, як це передбачено статтею 138 КЗпП України. Лише спираючись на судову практику, можна зробити висновок, що саме власника визнають зобов’язаним доводити наявність вини працівника, зокрема при розгляді трудових спорів про поновлення на роботі. Враховуючи це, наприклад, сам факт недостачі грошових чи товарних цінностей, одержаних працівником під звіт, не є достатньою підставою для звільнення працівника у зв’язку з втратою довір’я. Аналіз судової практики свідчить, що саме власник має довести наявність у діях працівника конкретних порушень, вину працівника в таких порушеннях (наприклад, порушення норм законодавства, якими регламентовано порядок прийняття і відпуску товарних цінностей).

4. Щодо зв’язку правопорушення, зумовленого корисливими мотивами, і трудових обов’язків працівника.

У разі вчинення працівником правопорушення, визначеного в пункті 2 статті 41 КЗпП України, суд, як правило, визнає за власником або уповноваженим ним органом право звільнити працівника за цією підставою навіть у тому випадку, коли працівник скоїв корисливе правопорушення, не пов’язане з виконанням ним трудових обов’язків. Згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 при встановленні в передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їхньою роботою.

5. Звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП України не є дисциплінарним стягненням.

Звільнення власником або уповноваженим ним органом працівника у зв’язку із втратою довір’я не є заходом дисциплінарного стягнення, і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. При цьому згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника та інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.