82. Припинення трудового договору у разі закінчення його строку. Визначення дати закінчення строкового трудового договору

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, цією нормою передбачена можливість надання за бажанням працівника невикористаної відпустки при його звільненні у зв'язку із закінченням строку трудового договору, а не обов'язок роботодавця, як у частині першій вищезазначеної статті.

Пунктом 1 частини другої статі 11 Закону України "Про відпустки" передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.

Проте настання обставин, зазначених у пунктах 1 - 4 частини другої статті 11 Закону України "Про відпустки", не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. Навіть при продовженні відпустки у зв'язку з перебуванням на лікарняному невикористана частина щорічної відпустки по закінченні зазначених обставин не використовується працівником самостійно, вона має бути надана. Ця частина відпустки надається шляхом видання роботодавцем наказу на підставі листка тимчасової непрацездатності працівника та його заяви.

Слід зазначити, що звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України.

Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.

Якщо в останній день строку дії трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин (стаття 391 КЗпП України).

83. Припинення трудового договору у зв’язку із призовом на військову службу. Документи, необхідні для оформлення припинення трудових відносин

Підставою для звільнення в цьому випадку є повістка військомату, документ військового навчального закладу, або документ про направлення на альтернативну службу. Це питання регулюється наступними нормативними актами: ЗУ «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92; ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91; ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» від 1212.91.

При звільненні за цією підставою працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше двомісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).

Відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу. Цілком очевидно, що за таких обставин ані роботодавець, ані працівник не є ініціаторами припинення трудових відносин, проте вони все ж таки вимушені їх розірвати, адже призов працівника на військову службу — це фактично вимога Міністерства оборони України (в особі військового комісаріату) про припинення трудового договору з відповідним працівником.

Звичайно, коло працівників, з якими військові комісаріати вправі вимагати розірвати трудовий договір, чітко визначене у законодавстві України — ними можуть бути лише ті особи, які проходитимуть саме військову службу (окрім випадків направлення на проходження альтернативної служби). А згідно з частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232) до видів військової служби належать:

- строкова військова служба;

- військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу;

- військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети чи кафедри військової підготовки;

- військова служба за контрактом чи за призовом осіб офіцерського складу.

Найпоширенішою ж підставою для звільнення за пунктом 3 статті 36 КЗпП і досі залишається призов осіб на строкову військову службу, на яку в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, що до дня відправлення у військові частини досягли 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (ч. 1 ст. 15 Закону № 2232). Призов громадян на строкову військову службу провадиться двічі на рік на підставі Указу Президента України, в якому визначаються і строки проведення призовів на наступний рік. Відповідний Указ Президента має бути опубліковано в засобах масової інформації не пізніше як за місяць до закінчення поточного року. Як-от, у статті 1 Указу Президента України від 29 жовтня 2009 року № 879/2009 строками проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу у 2010 році традиційно визначено квітень — травень та жовтень — листопад.

Аналогічною підставою для припинення трудового договору на вимогу третіх осіб є також направлення працівника на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КЗпП). Утім, ця підстава припинення трудового договору застосовується набагато рідше, оскільки право на заміну строкової військової служби альтернативною громадяни України мають, відповідно до статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-XII, лише у разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.