55. Переважне право на укладення трудового договору під час повторного прийняття на роботу

Статтею 42-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у ст.42 КЗпП, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Пунктом 1 ст. 40 Кодексу підставами для звільнення визначено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У разі звільнення працівника за власним бажанням (ст. 38 КЗпП), він не має переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу за ст. 42-1 КЗпП.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійнимзаробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи наданому підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальнихучбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України 'Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ( 3551-12 );

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

56. Обмеження при прийнятті на роботу

При прийнятті на роботу заборонено:

– вимагання від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, відомості про реєстрацію та документи, подання яких не передбачене законодавством (ст. 25 КЗпП);

– обмеження права чи встановлювати прямі або непрямі переваги залежно від статі, походження, соціального і майнового стану, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у профспілках, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (ч. 2 ст. 22 КЗпП);

– заборона брати участь у профспілковій діяльності, створювати профорганізації тощо. Це, між іншим, тягне за собою і кримінальну відповідальність (ст. 170 Кримінального кодексу України);

– приймати на роботу громадянина, якщо за медичним висновком запропонована робота протипоказана йому за станом здоров’я (ч. 6 ст. 24 КЗпП);

– доручати неповнолітнім роботу або приймати їх на посади із шкідливими умовами праці;

– заміна випробування строковим трудовим договором, це є грубим порушенням вимог ст. 26, 27 і 28 КЗпП і ст. 23 і 39-1 КЗпП;

– прийняття сумісниками керівників державних підприємств, їх заступників, керівників структурних підрозділів та їх заступників (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) (постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. N 245), а також державних службовців ( ЗаконУкраїни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII).

Говорячи про обмеження при прийнятті, варто згадати про:

– вік (наприклад, для неповнолітніх, державних службовців);

– наявність спорідненості (як це встановлено на підприємствах державної форми власності (ч. 2 ст. 25-1 КЗпП), у державних установах (ст. 12 ЗаконуУкраїни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII, постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. N 245 постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. N 245), та на деяких недержавних підприємствах (ч. 1 ст. 25-1 КЗпП));

– обмеження на роботу за сумісництвом для працівників державних підприємств (можуть запроваджуватися керівниками держпідприємств разом із виборними органами профспілок тільки щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаються на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва (постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. N 245)), а також для неповнолітніх і вагітних жінок.

Згідно зі ст. 3 КЗпП дотримання трудового законодавства є обов’язковим для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.