50. Сфера застосування контрактних трудових відносин

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у т. ч. матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, зокрема дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Оскільки згідно з цією статтею сфера застосування контракту визначається законами України, роботодавець може вимагати від працівника, який влаштовується на роботу чи працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту тільки в тому разі, якщо він належить до категорії працівників, які згідно із законами працюють за контрактом (таких законів налічується близько 30, серед них Закони України «Про залізничний транспорт», «Про освіту», «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» та ін.). Тобто, якщо чинним законодавством укладання контракту у відповідному випадку не передбачено, роботодавець і працівник укладати контракт не мають права, хоч би він укладався за повної згоди сторін.

Підставою для укладення контрактів з керівниками підприємств незалежно від форми власності є стаття 65 Господарського кодексу України (ГК).

Для керівників державних підприємств контракт є обов’язковою формою трудового договору, який укладається за Типовою формою контракту з керівником підприємства, що є в державній власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 р. № 597.

У разі укладання контрактів з керівниками підприємств недержавної форми власності зазначена Типова форма може використовуватися тільки як методичний матеріал.

Визначаючи сферу застосування контрактної форми трудового договору, нерідко посилаються на статтю 9 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XII. Проте слід зазначити, що з набуттям чинності з 1 січня 2004 року Господарським кодексом України цей Закон втратив силу. Замість нього зазначені відносини регулюються статтею 46 ГК, але вона не може бути прямою підставою для укладення контрактів, оскільки не розширює сферу їх застосування. Цією статтею лише встановлено, що під час укладання трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язується забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці, не нижчу від визначеної законом, та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України. Тобто стаття 46 ГК припускає можливість (а не право) роботодавця укладати відповідно до чинного законодавства або трудовий договір, або контракт, або угоду, а також встановлює обов’язок роботодавця забезпечити належні і безпечні умови праці тощо.

Укладений контракт є підставою для видання наказу про прийняття на роботу або зарахування на посаду з дня, встановленого угодою сторін. Отже, контракт набуває чинності або з моменту підписання його сторонами, або з моменту, визначеного в контракті. Контракт укладається лише в письмовій формі (п. 3 ст. 24 КЗпП) і оформлюється у двох примірниках (для кожної зі сторін), що мають однакову юридичну силу.