33. Особливості звільнення за п. 1 ст. 40 кЗпП України та за п. 1 ст. 36 кЗпП у контексті отримання в подальшому звільненим працівником статусу безробітного та допомоги по безробіттю

Потреба у застосуванні п. 1 ст. 36 КЗпП є, насамперед, при припиненні строкового трудового договору. За ініціативою власника такий трудовий договір може бути припинений лише за наявності підстав, передбачених в законі. Працівник також має право розірвати строковий трудовий договір лише за наявності підстав, передбачених ст. 39 КЗпП. Коли в жодної із сторін немає права на дострокове припинення трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП. Закон не перешкоджає тому, щоб за згодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши при цьому власника за два тижні. Якщо працівник просить звільнити його до закінчення двотижневого строку, власник може погодитись на це. Але в такому разі звільнення проводиться за власним бажанням, а не за згодою сторін, оскільки про це прямо сказано в п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9.

Особливості припинення трудового договору в разі наявності змін в організації виробництва й праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП)

Працівника можна звільнити з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП, якщо проводиться ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат працівників. Пункт 1 ст. 40 КЗпП використовується також для звільнення надлишкової кількості працівників, що виникла штучно. Наприклад, якщо при прийомі на роботу тимчасових, сезонних працівників, при прийомі на роботу за строковим трудовим договором умови про строковий характер не були відображені в наказі, то в такому разі трудовий договір слід вважати укладеним на невизначений строк. Працівники не можуть бути звільненими після закінчення відповідного строку за п. 2 ст. 36 КЗпП. Єдиний вихід – звільнити їх за п. 1 ст. 40 КЗпП.

Коротко зупинимося на поняттях «ліквідація» та «реорганізація підприємства».

Ліквідація – це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі права та обов'язки такої юридичної особи. Порядок ліквідації підприємства передбачений в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII. Ліквідація дає власнику право на звільнення працівників.

Реорганізація – це інша форма припинення юридичної особи. При реорганізації юридична особа також припиняє своє існування, але всі права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до новоствореної (іншої) юридичної особи.

Особливістю звільнення працівника за згодою сторін, а також у зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, полягає також в тому, що працівник після звільнення має законне право набути статусу безробітного й отримувати допомогу по безробіттю, про що поговоримо нижче.

Розглянемо наступну ситуацію. Працівниця М. передпенсійного віку (52 роки) звільнена з підприємства 11 липня 2006 року за п. 1 ст. 40 КЗпП (за скороченням штату). Користуючись своїм законним правом, вона бажає отримати статус безробітної й отримувати допомогу по безробіттю, у зв'язку з чим подала документи до районної служби зайнятості 14 липня 2006 року. У ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-XII (далі – Закон «Про зайнятість») передбачено гарантії для працівників, що втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці (в т. ч. у зв'язку зі скороченням штату).

Працівнику, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників, за умови його реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як такого, що шукає роботу, гарантується:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів – протягом 90 календарних днів і 50 процентів – протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законом строку осіб передпенсійного віку, які мають страховий стаж для чоловіків – 25 років, для жінок – 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, – стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Отже, чинне законодавство України прямо передбачає гарантії для звільнених працівників за ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Розглянемо ще одну ситуацію. Працівниця К. передпенсійного віку (52 роки) звільнена з підприємства 18 квітня 2006 року за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін). Користуючись своїм законним правом, вона також бажає отримати статус безробітної й отримувати допомогу по безробіттю, у зв'язку з чим подала документи до районної служби зайнятості 21 квітня 2006 року.

Пункт 2 вказаної вище статті містить положення, згідно з яким особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених ст. 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статтями 40, 41 і 45 КЗпП України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу.

З цього законодавчого положення, на нашу думку, можна зробити висновок, що всі інші особи, які були звільнені за іншими підставами (в нашому випадку, за п. 1 ст. 36 КЗпП – за згодою сторін) мають право на допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу, тобто в такому разі слід керуватися вимогами ст. 23 Закону № 1533, яка говорить, що застрахованим особам, зазначеним у ч. 1 ст. 22 Закону № 1533, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266, залежно від страхового стажу: до 2 років – 50 відсотків; від 2 до 6 років – 55 відсотків; від 6 до 10 років – 60 відсотків; понад 10 років – 70 відсотків.

Під страховим стажем мається на увазі період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів – 80 відсотків; у подальшому – 70 відсотків.

Методика обчислення суми допомоги по безробіттю

Розглянемо методику обчислення суми допомоги по безробіттю на прикладі.

Працівниця К. (52 роки) працювала на підприємстві 1 рік 4 місяці й була звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін). Середньомісячна заробітна плата її становила 500 грн. Отже, враховуючи положення ст. 23 Закону № 1533, працівниця К. має право отримувати 250 грн. допомоги по безробіттю, при цьому 250 грн. – протягом перших 90 календарних днів, наступних за звільненням, 200 грн. – протягом наступних 90 календарних днів, 175 грн. – у подальші періоди.