6. Див. Додаток пдф

7. Іноземні громадяни як суб'єкти трудового права України, особливості їх правового статусу

Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом щодо працевлаштування і трудової діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати в змішаних товариствах, посольствах, консульствах, представництвах тощо. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які перебувають в Україні тимчасово у приватних справах.

Як зазначалося, іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства України, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язуються з належністю до громадянства України.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України, на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами (ст. І)1. Відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 р. щодо цих іноземців, незалежно від того, постійно чи тимчасово вони працюють в Україні, нараховується і сплачується до Пенсійного фонду України збір на обов'язкове державне страхування на загальних підставах.

Трудоправовий статус іноземців допомагають визначити колізійні норми, які містяться у правових актах України. Так, відповідно до ст. 8 Кодексу законів про працю України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Ця ж колізійна прив'язка передбачена двосторонніми угодами про трудову діяльність і соціальний захист, укладених Україною та Росією, Молдовою, Білоруссю, Угодою про взаємне працевлаштування, укладеною з Польщею. Договори про правову допомогу з Польщею та Молдовою вказують, що сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за взаємною згодою законодавству. За відсутності такого вибору правовий статус сторін регулюється законодавством місця виконання роботи. Якщо ж робота вико' нується на території однієї держави, а головне підприємство знаходиться на території іншої, правовий статус особи регулюється законодавством держави місцезнаходження головного підприємства.

Питання, пов'язані з візовим режимом іноземних громадян та осіб без громадянства у зв'язку з їх працею в Україні, регулюють, зокрема, Правила оформлення візових документів для в'їзду в Україну, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. Вони визначають типи та види віз осіб, які в'їжджають в Україну з метою виконання роботи. Наприклад, співзасновникам СП, представникам компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультантам від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні надається ділова віза як правило на 6 місяців або на період, зазначений у документах, що є підставою для оформлення візи, але не більше ніж на 1 рік.

За нормами згаданого Порядку іноземцеві може бути надано дозвіл на працевлаштування в Україні, якщо: 1) він має намір займатися тут трудовою діяльністю; 2) в Україні (регі« оні) бракує працівників, спроможних виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 3) він направлений закордонним працедавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

З іншого боку, працедавці — підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й господарювання, а також іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян лише за наявності у них дозволу на використання такої праці, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці й соціальної політики України (далі — Державний центр зайнятості) або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації на певній посаді (за фахом) іноземцям, які бажають працювати в Україні.

Рішення про надання дозволу приймається на підставі заяви працедавця (у довільній формі) з обгрунтуванням необхідності використання праці іноземних громадян і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності.

Дозвіл на працевлаштування зазвичай видається на термін до 1 року. Цей строк може бути продовжений. Інші терміни встановлюються міжнародними договорами. Так, зазначена Угода з Польщею вказує, що дозвіл на працевлаштування видається на термін виконання робіт у певного працедавця. Тривалість роботи за контрактом не може перевищувати 12 місяців. В окремих обгрунтованих випадках Цей термін може бути продовжено до 18 місяців включно за заявою працедавця та за згодою цього працівника (статті 2, 3 Угоди).

За оформлення кожного дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії стягується плата, яка спрямовується на відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням, цієї роботи.

Працедавець протягом 3 робочих днів од початку роботи іноземця повідомляє відповідний центр зайнятості про цю дату. Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно з чинним законодавством України не вважаються поважними, працедавець протягом З робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У цьому разі іноземний громадянин підлягає негайному виселенню з України.

5. Іноземці можуть працювати в Україні на спільних підприємствах, займаючи різні посади, зокрема генерального директора чи голови правління, фахівців із певних спеціальностей. Трудові права іноземців регулюються законодавством

Трудовий статус іноземців — членів дипломатичного персоналу, співробітників адміністративно-технічного, обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв визначається законодавством держави, що надіслала їх в Україну.

На співробітників міжнародних урядових організацій поширюються норми актів цих організацій.

Окремі питання, пов'язані з трудовими правами іноземців в Україні, вирішуються на основі взаємності. Так, Конвенцією між Урядом України та Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень 1993 р. регулюються питання оподаткування загальної суми заробітної плати, директорського гонорару, пенсій (ренти) і т. д. Реторсії в Україні щодо іноземців у сфері трудових відносин не застосовувалися.