16. Північне відродження та ідеологія реформації

Гуманізм, який поставив у центр уваги людську індивідуальність, акти­вну і незалежну особистість, підготував церковну Реформацію. Якщо негати­вними рисами італійського гуманізму XV ст. стали свавілля, егоїзм і амораль­ність особистості, то північне Відродження XVI ст., навпаки, привело до су­ворого моралізму, аскетизму в суспільстві, до свідомого зречення людини від життєвих задоволень і надмірностей.

Реформація, яка виходить за межі Італії, стає загальноєвропейським явищем, масовим народним рухом. Попередниками реформаційного руху на Заході були Віклеф (Англія, XIV ст.), Гус (Чехія, XV ст.), Савонарола (Італія, XV ст.). Вплинула на реформаційний рух і творчість Еразма Роттердамського. Але власне церковна реформація починається з виникненням протестантизму, засновниками та ідеологами якого стали Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін і Томас Мюнцер.

Епоха Реформації - це другий період Відродження, який виникає у XVI ст. до XVI ст. у католицькому світі нагромадилось багато такого, що викликало протести віруючих, - розкіш церковних обрядів, непомірні податки на користь церкви, жорстока інквізиція, торгівля індульгенціями (відпущен­ням гріхів за певну платню

Реформація почалася у німецькій частині Швейцарії, де у 1516 році Цвінглі виступив проти торгівлі індульгенціями як найгрубішого порушення кодексу християнства. Він висунув 67 тез проти католицизму. Оскільки го­ловну опору папства він вбачав у неосвіченості парафіян, його вимогою стає загальна освіта. Цвінглі переклав Біблію німецькою мовою, з того часу вона ввійшла в історію як Швейцарська Біблія. Загинув Цвінглі в одній з битв між католиками і протестантами.

Майже одночасно з ним почав свою діяльність у південній частині Ні­меччини Мартін Лютер. У 1517 році він висуває 96 тез проти католицизму, показуючи різницю між покаянням як актом внутрішнього духовного досвіду людини і папським відпущенням гріхів через індульгенцію. Лютер виступав проти церкви як єдиного посередника між Богом і людиною. Лютер зробив свій переклад Біблії німецькою мовою, намагаючись писати простою народ­ною мовою, внаслідок чого у розділеній на численні діалекти Німеччині з'явилася єдина німецька мова. Майно католицької церкви Мартін Лютер віддавав на потреби народної освіти і на допомогу хворим, створюючи шко­ли і лікарні.

Реформація була тісно пов'язана з містичними середньовічними вчен­нями, які вона пристосувала до своїх ідей про внутрішнє, індивідуальне ста­влення до Бога. З найрадикальнішим викладенням містичного богослов'я ми зустрічаємось у релігійно-філософських поглядах Томаса Мюнцера. Особи­ста віра, вважав він, є єдиним шляхом людини до Христа і спасіння. Мюнцеру належить ідея необхідності встановлення такої «божої влади» на землі, яка б принесла соціальну рівність. Політична програма Томаса Мюнцера бу­ла близькою до ідеї комуністичної утопії.

17. Розвиток натурфілософських вчень в епоху відродження

Упродовж всієї епохи Відродження ми зустрічаємося з безмежною ві­рою у здатність людини проникнути в таємниці божественної природи. Саме з цього періоду закладаються основи наукового природознавства, яке спо­чатку набуло рис натурфілософських поглядів.

Натурфілософія (від лат. «натура» - природа і «філософія») є систе­мою умоглядних уявлень про природу, що розроблялася у філософських вченнях. Антисхоластична спрямованість філософії епохи Відродження при­водить до появи пантеїзму як провідної риси всіх натурфілософських вчень.

Пантеїзм (від гр. «пан» - усе, «теос» - Бог) - вчення про тотожність Бога і природи. Бог тут втрачає свій надприродний характер, зливається з природою, завдяки чому сама природа починає обожнюватися.

Одним із найвідоміших представників натурфілософії епохи Відро­дження був німецький кардинал католицької церкви, математик, уродженець містечка Куза в Німеччині Микола Кузанський . Своє вчення він ґрунтує на християнськи переробленому неоплатонізмі.

Центральною ідеєю філософії Кузанського є вчення про тотожність аб­солютного максимуму й абсолютного мінімуму. Це вчення стало передумо­вою обґрунтування нескінченності світу і створення геліоцентричної систе­ми, а також сприяло подальшому розвитку діалектичного методу пізнання.

Наступний крок у пізнанні нескінченності світу належить М. Коперни­ку, який створив геліоцентричну систему світу. Загалом, епоха Відродження - це час формування першого досвідного наукового знання про природу (з'являються теорії Коперника, Кеплера, Галілея, Бруно та ін.).

Джордано Бруно поєднує діалектичну ідею тотожності протилежностей Кузанського і геліоцентричну систему Коперника. Пантеїзм філософії природи Дж. Бруно є найрадикальнішим із усіх натурфілософських систем епохи Відродження. Бруно пориває не тільки зі схоластичними уявленнями про світ, але й з основами християнського світобачення.