9. Філософія стародавнього Китаю. Конфуціанство і даосизм.

Китайська школа думки уходить своїм корінням в глибину віків. Її історія нараховує більш ніж два з половиною тисячоліття, протягом яких формувалась традиція, яку називають «китайським мисленням». Вже в 221 р. до н.е., коли династія Цинь об`єднала Китай, в країні існували різні філософські течії, основними з них були школи конфуціанського і даосського напрямків.

Конфуціанство — комплекс давньокитайських, філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551— 4 79 до н. е.).

Дао - це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явиша і речі , і їхнє першоджерело, першооснова.

Конфуцій - побудував свою етику на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція - це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1.людяність(жень),2.справедливість і обовязок(і),3.ритуальність(лі),4.знання(чжи),5.довіра(сінь).

Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

10.Періоди та основні риси давньогрецької філософії.

Грецька антична філософія сформувалася в VII - VI ст. до нашої ери. Своїм характером і спрямованістю змісту, особливо методом філософствування вона відрізняється від древніх східних філософських систем і є, власне, першою в історії спробою раціонального збагнення навколишнього світу.

У розвитку античної філософії є чотири основних етапи:

-від формування власне грецького філософського мислення до перелому V - IV вв. до нашої ери - як правило, визначається як досократівський, а філософи, що працювали в цей час, - як досократики.

-приблизно з половини V ст. і істотна частина IV в. до нашої ери - визначається як класичний. Він характеризується впливом і діяльністю Сократа, Платона, Аристотеля.

-кінець IV - II ст. до нашої ери - у переважній більшості робіт визначається як елліністичний. На відміну від класичного періоду, коли виникли значні філософські системи, у цей час на арену виступає цілий ряд усіляких філософських напрямків і шкіл.

-I в. до нашої ери - V - VI ст. нашої ери - т.зв. римський період

11. Класичний період розвитку античної філософії.

Якщо в центрі увага досократичних шкіл був Космос, Всесвіт, то Сократ головну проблему філософії вбачає в пізнанні людини. 1 вся післясократівська філософія спрямована на вивчення людини, її життя. Тому-то вчення Сократа є вододілом у'розвитку античної філософської думки.

Крім Сократа, філософська думка класичного періоду розвитку античної філософії представлена філософськими системами Платона і Арістотеля.

Платон — творець першої в історії людства системи афективного ідеалізму. Свої твори Платон писав у формі філософського діалогу. У діалогах Платона викладено натурфілософію, вчен.ія про Космос, теорію пізнання та діалектику, розглядаються проблеми людини і суспільства.

За вченням Платона, людина існує заради держави, а не держава існує для людини. Людина, її воля та щастя, морально-етична досконалість віддаються в жертву держав. Мета держави — сприяти розквіту держави, її могутності.

Арістотель — найвидатніший філософ античності, учень Платона. Основні положення філософії Арістотеля найбільш повно викладені у праці «Метафізика». Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про ідеї, а також аналізуються питання про предмет філософії, її основні проблеми, категорії філософії.

Але в більш пізніх роботах Арістотель частково повернувся до признання платонівських ідей як першооснови світу. Кожна річ, за Арістотелем має матерію і форму. Саме форма перетворює можливість речі у її дійсність, бо матерія сама по собі інертна, пасивна. Розвиток природніх явищ — це безперервний процес оформлення матерії. Усе в світі підкоряється найвищій меті — кінцевій причині, яку Арістотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном всього —• це Світовий Розум.

Найдосконалішою істотою матеріального світу Арістотель вважає людину, в якій, як і у будь-якому предметі цього світу, слід бачити поєднання «матері» та «форми». «Матерія» людини — це її тіло, «форма» — її душа. Як «матерія» тіло — це можливість душі: Але й душа повинна мати як найвищий елемент, так і елемент нижчого ступеня. Найвищий елемент душі — розум. Це остання дійсність, вона виникає з найнижчих функцій душі як із можливості.