1. Сутність і структура світогляду. Мировоззрение - это общая система взглядов человека на мир и на осознание своего места в этом мире. Структура: - с точки зрения содержания: а) миропонимание; б) мировосприятие; в) мироотношение. 1. Познавательный компонент; 2. Нормативно-целостный компонент; 3. Эмоционально-волевой компонент; 4. Практический компонент. - с точки зрения носителей: а) индивидуальное; б) групповое. - с точки зрения исторической эпохи: а) архаическое; б) античное; в) средневековое; г) ренессансное; д) советское; е) нового времени. - в зависимости от формирования уровня функционирования: а) жизненно-практические; б) рационально-теоретические.

Исторические типы: - мифология; - религия; - философия.

2. Міфологія і релігія як типи світогляду. Мифология mifos - сказание, рассказ. - такое мировоззрение, которое основано не на теоретических доводах и рассуждениях, а на художественно-эмоциональном восприятии или общественных иллюзиях. В мифе нет ничего не познанного. Религия Religio - набожность, святыня. religare - связывать, соединять. - в отличии от мифа религия конкретным образом противопоставляет земное и сакральное. Религиозное мировоззрение основано на вере в сверхъестественные силы и их главенствующую роль в мире и жизни людей. Главное в религии - ритуальная деятельность (ритуал). В религии разум играет подчиненную роль.

3. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування. Phileo - люблю.

sophia - мудрость.

Слово "философ" впервые употребил Древнегреческий философ и математик Пифагор; закрепляется оно благодаря Платону. Филосо́фия — дисциплина, изучающая наиболее общие существенные характеристики и фундаментальные принципы реальности (бытия) и познания, бытия человека, отношения человека и мира. Предмет философии включает в себя как изучение всеобщих законов развития мира и общества, так и изучение самого процесса познания и мышления, а также изучение нравственных категорий и ценностей. К числу основных философских вопросов, например, относятся вопросы «Что первично — материя или

сознание?», «Познаваем ли мир?», «Существует ли Бог?», «Что такое истина?», «Что такое хорошо?» и другие.

4. Історико-філософський процес. "Основне питання філософії": різноманіття підходів. Историко-философский процесс характеризуется существованием множества философских учений, школ, течений и направлений. Первичной исходной единицей историко-философского процесса является философское учение того или иного мыслителя. Философское учение - это система определенных, логически связанных друг с другом воззрений. Философские школы - это совокупность философских учений, объединенных какими-либо идейными базовыми принципами. Совокупность модификаций одних и тех же принципов, развиваемых различными, нередко конкурирующими школами, принято называть течениями. Наиболее крупные и значительные образования в историко-философском процессе именуются философскими направлениями. Философское направление представляет собой совокупность философских течений (а следовательно, учений и школ), которые при всем расхождении друг с другом отстаивают некоторые общие, имеющие принципиальное значение, положения (материализм и идеализм, эмпиризм и рационализм и др.). Движущей силой историко-философского процесса является столкновение философских подходов, борьба идей, принципов и личностей. При этом, с развитием историко-философского процесса меняется предмет философского размышления и способ разрешения философских проблем. Основной вопрос философии — метафилософская и историко-философская концепция в философии марксизма, согласно которой основной проблемой философии на протяжении всей её истории является вопрос об отношении сознания к материи, мышления к бытию, духа к природе.

Варианты вопроса: «Что первично, дух или материя?» «Что является первопричиной всего сущего?» Фалес Фалес полагал, что все рождается из воды; все возникает из воды и в неё превращается. Начало элементов, сущих вещей — вода; начало и конец Вселенной — вода. Платон Платон думал, что существует мир идей и мир теней. Люди живут в мире теней (по представлениям Платона — в пещере, куда абсолютно не проникают идеи, находящиеся снаружи), лишь изредка находя идею. Философ же — тот, кто видит оба мира и может о них поведать. Аристотель У Аристотеля не удаётся выделить явную постановку основного вопроса философии, соответственно, она реконструируется через какое-то количество опосредованных звеньев. Это обычно объясняется тем, что его позиция по общепринятой классификации является промежуточной между материализмом и идеализмом. Для философии Аристотеля основной вопрос философии реконструируется через вопросы: Существует ли самостоятельная нематериальная причина? Существуют ли неподвижные и вечные сущности? Как соотносятся нематериальные сверхприродные сущности и физические существенные.

5. Філософія і наука. Вопрос о соотношении философии и науки подразумевает решение 2-х основных проблем: 1) Соотношение философии и науки в системе человеческого познания. 2) Ответ на вопрос: является ли философия наукой, или может быть она шире или принципиально иная. Наука - сфера человеческой деятельности, функцией которой является выработка и теоретическая систематизация объективных знаний о действительности, и при этом является не только деятельностью по получению нового знания, но и результатом этой деятельности. Цели науки - объяснение, описание и предсказание процессов и явлений действительности, составляющих предмет ее изучения на основе открываемых ею законов. 1) В Древней Греции - философия рассматривалась как всеобъемлющая наука. Аристотель говорит о философии как о «госпоже наук». Так как уровень теоретической зрелости отдельных наук был достаточно мал. 2) Затем науки стали выделяться из философии, но она оставалась органом, соединяющим результаты деятельности остальных наук, а также осуществляла прогнозирующие функции. 3) В XIX - XX вв. дискуссии по вопросу о соотношении философии и науки породили формулировки 2-х крайних позиций по этому вопросу. а) с одной стороны, в силу развития науки, научный способ познания был объявлен господствующим произошла абсолютизация стиля и общего метода точных наук. Наука была объявлена высшей культурной ценностью и социально-гуманитарная и мировоззренческая проблематика стали отрицаться как не имеющие познавательного значения. Зрелая наука считалась сама по себе философией - такая позиция носила название - сциентизм; б) на другом полюсе трактовки соотношения философии и науки находится позиция антисциентизма. Антисциентисты говорят о принципиальной ограниченности науки в решении коренных человеческих проблем. Наука воспринимается как враждебная человеку сила, которой отказано в положительном влиянии на культуру. 1) Философия выполняет по отношению к науке функцию мировоззренческой интерпретации, а так же функцию методологии познания. 2) Философия выполняет важные интегрирующие функции по отношению к отдельным отраслям науки (так же, как математика, логика, кибернетика и информатика). 3) Философия выполняет функции прогноза общих принципов и тенденций развития. 4) Философия систематизирует и осмысливает познавательные приемы. 5) Философия помогает обосновывать убеждения, подталкивает к переосмыслению отдельных позиций и помогает преобразовать стихийно сложившиеся у человека взгляды в более тщательно продуманное, обоснованное миропонимание. Философия может помочь в лучшей ориентации как какой-либо конкретной науке, так и воспринимать окружающее в целом во всей его полноте и сложности. Так что нельзя отрицать научность философского знания. Но надо признать, что оно выходит за рамки научного знания, и по сути своей является совершенно особой областью знания, стоящей как бы в центре среди других способов познания как одна из наиболее обобщающих.

6. Структура та функції філософського знання.

Філософія являє собою форму раціонально обґрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Тому філософське рішення питання про сущності світу і людини, про його відношення до світу явилося методологічною основою формування якісно нового світогляду. У цьому зв'язку важливим ставати питання про те, що ж являє собою філософія як феномен духовного життя суспільства. Таким чином, можна сказати, що предметом філософії є її об'єкт - відношення "людина-світ",- аналізований із погляду природи і сутності світу, природи і сутності людини, його місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, а також із погляду устрою світу, його загальної структури і стану, у якому він знаходиться. Два протилежних підходи до рішення питання про природу і сутність світу і людини позначили суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Визнання матеріального й ідеального як граничних основ буття світу і людини з неминучістю призвело до рішення питання про те, що ж є первинним - матерія або свідомість. Постановка і рішення цього питання склали першу сторону основного питання філософії. У залежності від того, як філософи відповідали на цей запитання, що вони вважали первинним, а що вторинним, вони розділилися на матеріалістів і ідеалістів. Так виникли матеріалізм і ідеалізм як два основних напрямки у філософії. Крім цих основних засобів рішення основного питання філософії є ще дуалізм, що визнає дух і природу, свідомість і матерію, мислення і буття двома самостійними початками. Це - специфічна спроба перебороти протилежність між матеріалізмом і ідеалізмом.

7. Зародження філософської думки. Східний та Західний типи культури і філософування.

Зародження філософії припадає на VI ст... до н.е. на території Китаю, Індії та Середземномор’я майже одночасно. Період у який виникає філософія – так звана епоха «Осьового часу», характерними рисами якої є: розвиток розуму та особистості, що прийшов на зміну міфологічному світогляді довіри до природи.

Сучасна наука виділяє 3 основні теорії  зарождение философии :

Міфогенна – виходить з того, що філософія сягає найдавніших шарів людської свідомості, успадковуючи від міфології усі головні світоглядні проблеми, підносить їх до вищого рівня усвідомлення та піддає раціоналізації.

Гносеогенна – полягає в якісній відмінності філософії та міфології, підкреслює наявність розриву між ними. Підгрунтям філософії вважається раціональне знання, яке є несумісним з міфологічними моделями світу.

Гносеоміфогенна – вказує на те, що існує 3 невід’ємних джерела виникнення філософії:

Типи філософування:

1.Релігійно-містичний тип філософування

2. Есеїсько-афористичний тип філософування 3. Художньо-образний тип філософування 4. Теоретичний тип філософування

8. Своєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм

Буддизм - релігія, яка проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення "вищого просвітління" - нірвани. Зародилося у Індії УІ-У ст. до н.е. В Ш ст. н.е. проголошений офіціальною релігією.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих "дашанах". Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. "Веда" (в перекладі з індійського "знання") - це збірник текстів на честь богів. В дашан астиків входили такі школи вчення, що визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: ведан, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, шиманса. В дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму джайнізму.