Принципи проектування офісних приміщень Аналіз потенційних небезпек (техногенних, природних)

Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів.

Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією.

Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди – катастрофічною.

Катастрофа (грец.) – переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася.

Аварія – це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача.

У положенні про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях проводиться розподіл аварій на дві категорії.

До 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п’ять, більше чоловік або з’явилася загроза для життя і здоров’я робітників підприємства або населення, яке знаходиться поблизу об’єкта, або виникла зупинка, або вийшло з ладу підприємство на добу або більше.

До 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п’яти чоловік або виникла загроза для життя і здоров’я робітників цеху, дільниці, або виникла зупинка, або вийшли з ладу підприємство, дільниця на добу і більше.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.

Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли.

В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

– за походженням (природна, техногенна, екологічна);

– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний.

Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає ступінь небезпеки або ризик.

Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Величина ризику визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний період часу.

Питання 4. Вимоги безпеки технологічних процесів.

Безпека виробничих процесів забезпечується: вибором технологічного процесу, а також прийомів, режимів роботи і порядку обслуговування виробничого обладнання; вибором виробничих приміщень та площадок; вибором вихідних матеріалів, заготовок чи напівфабрикатів, а також способів їх зберігання та транспортування (в тому числі готової продукції і відходів виробництва); вибором виробничого обладнання і його розміщення; розподілення функцій між людиною та обладнанням в цілях обмеження важкості праці.

Велике значення для забезпечення безпеки має професіональний відбір та навчання працюючих безпечним прийомам праці, правильне використання ними засобів захисту.

Виробничі процеси не повинні представляти безпеки для навколишнього середовища, повинні бути пожежо- і вибухобезпечними .

Всі ці вимоги до виробничого процесу закладаються при їх проектуванні і реалізуються при організації та проведені технологічних процесів. При цьому вони повинні передбачати наступне:

*усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, що надають шкідливу дію: *заміну технологічних процесів та операцій, що пов’язані із виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями при яких вказані фактори відсутні чи мають меншу інтенсивність; *заміна шкідливих та пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні; *комплексну механізацію, автоматизацію, використання дистанційного управління технологічними процесами та операціями при наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів; *герметизацію обладнання; *використання систем контролю та управління технологічним процесом , що забезпечує захист працюючих та аварійне відключення виробничого обладнання; *своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів; *своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, що являються джерелом небезпечних та шкідливих виробничих факторів; *використання засобів колективного захисту працюючих; *раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинаміки, а також обмеження важкості праці. Вимоги безпеки до технологічного процесу включають в нормативно-технічну і технологічну документацію.

Розглянемо основні вимоги безпеки до технологічних процесів.

Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами. В хімічній промисловості більшість технологічних процесів виключають безпосередній контакт працюючих з перероблюючими матеріалами. Забезпечення цієї вимоги безпеки досягається веденням технологічних процесів в герметично закритій апаратурі, відділенням працівників від шкідливих речовин, капсуляцією обладнання, що виділяє в повітря робочої зони шкідливі речовини.

Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами при ведені технологічних процесів досягається також при дистанційному управлінні процесами, використання засобів механізації на стадіях загрузки, вигрузки та транспортування вихідним матеріалів, проміжних продуктів та готової продукції. Заміна небезпечних та шкідливих технологічних операцій на менш небезпечні. Для підвищення безпеки передбачається заміна найбільш небезпечних операцій на менш небезпечні. Безпечність операцій транспортування шкідливих та пожежонебезпечних речовин можна підвищити переводячи тверді речовини (аміачну селітру, сірку, їдкий натр та ін.) в розчини, суспензії, розплави для передачі їх з однієї технологічної операції на іншу по трубопроводам. Безпека виробничих процесів суттєво підвищується при зміні технологічних прийомів роботи: при заміні сухого розмолу твердих речовин мокрими; при транспортуванні сипучих продуктів пневмотранспортом; при зміні агрегатного стану перероблюючих продуктів(замість сухих токсичних речовин використовують їх розчини або у вигляді пасти). Заміна шкідливих та пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні. При проектуванні нових технологічних процесів повинно бути передбачено виключення із них високотоксичних сполук або заміна їх менш токсичними продуктами. Для анілінокрасочної промисловості, наприклад, характерно дослідження синтезуючих фарбників і проміжних продуктів ( вже на стадії лабораторних досліджень) на концерогенність. При наявності таких властивостей незалежно від якості синтезованих сполук подальша розробка їх припиняється, в промислове виробництво вони не допускаються. Для зниження пожежовибухонебезпечності речовин, що використовуються у виробництві, водять різноманітні інертні добавки та флегматизуючи речовини. Механізація, автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами. Ця вимога забезпечення безпеки технологічних процесів грає важливу роль у корінному поліпшені умов праці працівників на хімічних виробництвах. Механізація технологічних процесів дозволяє замінити операції, що виконуються вручну , машинами та механізмами, тим самим зменшуючи небезпеку, що з ними пов’язана. Механізація шкідливих та небезпечних технологічних процесів звільняє працівника від виконання тяжких, монотонних операцій, зменшуючи час контакту із шкідливими та небезпечними речовинами. Найбільш перспективна в хімічній промисловості механізація таких опре цій, як загрузка в апарати та машини та вигрузка з них сировини і готової продукції; видалення і транспортування відходів; затарювання та складування ; відбір проб та проведення різноманітних замірів в апаратах та ємкостях. Автоматизація технологічних процесів – більш висока ступінь забезпечення безпечних умов праці на виробництві. Автоматизація виробничих процесів, являючись одним із самих прогресивних напрямків нової техніки, має не лише велике екологічне та соціальне значення, але і грає суттєву роль в забезпеченні безпеки технологічних процесів. В автоматизованому виробництві значно зменшується кількість виділяючого в повітря виробничого приміщення шкідливих та пожежонебезпечних парів, газів та пилу. Автоматизація дає можливість управляти також такими технологічними процесами , які внаслідок їх шкідливості , небезпеки чи недоступності виключають безпосереднє обслуговування людиною. Для автоматизації виробничих процесів використовують засоби автоматичного контролю і сигналізації, захисту і блокіровки, управління та регулювання. Дистанційне управління не лише полегшує працю людини, але і виводить його із небезпечної зони якщо ця зона не може бути ізольована. В хімічній промисловості найбільш широко використовується п’ять систем дистанційного управління: механічне, пневматичне, гідравлічне, електричне та комбіноване. Герметизація обладнання. Герметизація обладнання – одне із основних умов забезпечення безпеки технологічних процесів. Особливе місце вона має при переробці токсичних чи пожежо-вибухонебезпечних середовищ, такі як витік в навколишнє середовище може привести до професійного отруєння, пожежі, вибуху. Найбільш частими причинами порушення герметичності являється нещільність в з’єднаннях деталей обладнання. Усунення чи зменшення ступені нещільності досягається використанням ущільнювачів. Вибір тих чи інших ущільнювачів визначається потрібним ступенем герметизації і умовами експлуатації обладнання, в тому числі тиску середовища, температурним режимом , швидкостями руху та ін.

Лекція 3: питання 5

Працівники, направлені у відрядження повинні дотримуватися норм Інструкції з охорони праці для від*їзджаючих у службові відрядження. Типова інструкція включає такі основні положення:

1. Загальні вимоги безпеки

1.1. Працівники організації відряджаються в інші організації в одиночному порядку або в складі груп. У складі груп, від двох чоловік і більше, керівник організації в наказі чи розпорядженні про відрядження призначає старшого групи, який відповідає за дотримання трудової і виробничої дисципліни в групі, за організацію і якість виконання дорученого завдання чи роботи, раціональне використання робочого часу, виконання вимог даної інструкції.

1.2. Роботодавець відповідно до даної інструкції зобов'язаний визначити засоби, способи і контрольний час зв'язку з організацією.

1.3. Працівник, що направляється у службове відрядження, зобов'язаний знати, що в усі час прямування до місця відрядження і назад і в усі час знаходження в сторонніх організаціях він вважається виконуючим службові обов'язки і що на нього поширюються вимоги Правил внутрішнього трудового розпорядку.

1.4. Не допускається направлення у службове відрядження одного водія на одному автомобілі при тривалості відрядження більше однієї робочої зміни.

2. Вимоги охорони праці перед відбуттям працівника в службове відрядження

2.1. Перед направленням у службове відрядження працівник зобов'язаний:

- Отримати відрядне завдання в особи уповноваженого видавати дозволи на відрядження працівників;

- Пройти цільовий інструктаж у особи уповноваженої проводити цільовий інструктаж при направленні працівників у відрядження.

- Переконатися в наявності документів що засвідчують особу працівника і в наявності у нього адреси, телефонів відповідальних працівників організації. 3. Вимоги охорони праці при знаходженні в службовому відрядженні

3.1. місцевої відрядженні

3.1.1. Місцевої відрядженням вважається виконання завдань організації в сторонніх організаціях, що знаходяться в межах того ж населеного пункту, протягом не більше одного робочого дня.

3.1.2. Перебуваючи на дорогах і вулицях населеного пункту, відряджений працівник зобов'язаний дотримуватися вимог Правил дорожнього руху відносяться до пішоходів:

- Пішоходи повинні рухатися по тротуарах або пішохідних доріжках, а при їхній відсутності - по узбіччях;

- При відсутності тротуарів, пішохідних доріжок або узбіч, а також у разі неможливості рухатися по них, пішоходи можуть рухатися по велосипедній доріжці або йти в один ряд по краю проїзної частини

- Поза населеними пунктами при русі по проїзній частині пішоходи повинні йти назустріч руху транспортних засобів;

3.1.3. Пішоходи повинні перетинати проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі по підземних і надземних, а у разі відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів або узбіч.

При відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя дозволяється переходити дорогу під прямим кутом до краю проїзної частини на ділянках без розділової смуги й огороджень там, де вона добре проглядається в обидві сторони.

3.1.4. У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або пішохідного світлофора, а при його відсутності транспортного світлофора.

3.1.5. Водії та пішоходи повинні виконувати вимоги сигналів і розпорядження регулювальника, навіть якщо вони суперечать сигналам світлофора, вимогам дорожніх знаків чи дорожньої розмітки.

3.1.6. На нерегульованих пішохідних переходах пішоходи можуть виходити на проїзну частину лише після того, як оцінять відстань до транспортних засобів, їх швидкість і переконаються, що перехід буде для них безпечний.

3.1.7. Вийшовши на проїзну частину, пішоходи не повинні чи затримуватися зупинятися, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки руху. Пішоходи, що не встигли закінчити перехід, повинні зупинитися на лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Продовжувати перехід, можна лише переконавшись у безпеці подальшого руху і з урахуванням сигналу світлофора.

- Переконатися в наявності посвідчення особи, посвідчення водія, реєстраційних документів на транспортний засіб, подорожнього листа і документів на вантаж, що перевозиться;

- Переконатися, що автомобіль укомплектований інструментом, запасним колесом, буксирним тросом, домкратом, колісними упорами, вогнегасником, знаком аварійної зупинки, ліхтарем, аптечкою першої допомоги;

- Пройти передрейсовий медичний огляд і отримати відмітку в дорожньому листі про допуск до рейсу;

3.4.3. При направленні в службове відрядження на транспорті підприємства працівник зобов'язаний:

- Перевірити вписана чи в шляховий лист його прізвище;

- При поїздці на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим ними;

- Посадку та висадку виробляти з боку чи тротуару узбіччя і тільки після повної зупинки транспортного засобу. Якщо посадка і висадка неможливі з боку тротуару чи узбіччя, вони можуть здійснюватися з боку проїзної частини за умови, що це буде безпечно і не створить перешкод іншим учасникам руху.

3.4.4. Під час прямування у відрядження на транспортному засобі організації працівникові забороняється:

- Відволікати водія від керування транспортним засобом під час його руху;

- При русі автомобіля висовуватися з вікна салону, виставляти руки і жестикулювати;

- Відкривати двері транспортного засобу під час його руху.

3.4.5. По прибуттю в організацію відряджання старший групи і водій зобов'язані:

- Доповісти керівництву організації про цілі і терміни відрядження;

- Пред'явити посвідчення про перевірку знань з охорони праці;

- З'ясувати місце і умови постановки на стоянку транспортного засобу;

- Пройти вступний інструктаж з охорони праці, ознайомитися з Правилами внутрішнього трудового розпорядку організації перебування, специфічними особливостями роботи;

- При необхідності пройти первинний інструктаж з охорони праці на робочому місці.

4. Вимоги охорони праці в аварійних ситуаціях

4.1. Працівник, що знаходиться у службовому відрядженні, повинен знати, що він має право на безкоштовну медичну допомогу, рятувальні роботи та іншу екстрену допомогу при будь-яких нещасних випадках, дорожньо-транспортних пригодах від організацій і посадових осіб, на яких законом покладено обов'язок, надавати таку допомогу.

4.2. При отриманні відрядженим працівником травми старший групи або адміністрація приймаючої організації зобов'язані:

- Повідомити по телефону, факсом або телеграмою в організацію відрядило працівника: прізвище, ім'я, по батькові потерпілого, діагноз і ступінь тяжкості травми, обставини нещасного випадку, адресу організації та телефони керівників організації;

- При підтвердженні повноважень від керівництва своєї організації взяти участь у роботі комісії з розслідування обставин і причин нещасного випадку.

- По закінченні розслідування нещасного випадку з відрядженим старший групи повинен отримати у керівництва організації два примірники акта за формою Н-1, копію матеріалів розслідування і доставити їх роботодавцю.

5. Вимоги охорони праці при поверненні зі службового відрядження

5.1. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний з'явитися до безпосереднього керівника, доповісти про виконання завдання і повернення з відрядження, повідомити про всі події.

5.2. Водій після повернення зі службового відрядження зобов'язаний:

- Поставити автомобіль на встановлене місце стоянки;

- Пред'явити автомобіль для технічного огляду відповідальному за технічний стан автомобіля;

- Повідомити відповідальному за технічний стан автомобіля про всі мали місце дорожньо-транспортних пригодах;

- Написати письмове пояснення про що відбулися під час відрядження нещасних випадках і дорожньо-транспортних пригодах;

- Заповнити дорожній лист і здати його диспетчеру або іншій відповідальній особі.

Лекція 4: питання 1