40.Охарактеризуйте розвиток реалізму в українській культурі.

Напрям, який характеризується правдивим і все­бі­чним відображенням дійсності на основі типізації жи­т­тєвих явищ. Серед укр. реалістів – пізній Т. Ше­в­че­нко, М. Вовчок, П. Мирний, І Франко, М. Ко­цю­би­н­ський.У другій половині XIX ст. українська лі­те­ра­ту­ра, незважаючи на репресії та перешкоди з боку вла­ди, цар­сь­­кого уряду, не лише вижила, а й роз­ц­ві­ла. До цього спричинилося успішне освоєння нових лі­тературних сти­лів, зокрема реалізму. Все ще збе­рі­га­ючи елементи романтизму, український реалізм на­решті сягнув за ме­жі етнографічності, розпочавши до­слідження соціальних і психоло- гічних проблем.

Втім з середини 1840-х рр. спочатку в поезії, а піз­ніше і в художній прозі формується критичний реа­лізм, який­ стає основним художнім напрямом, що ви­значає провідні закономірності ідейно-художнього роз­­вит­ку­ і приносить найбільші творчі здобутки. Ста­новлення класичної української драматургії по­в’я­зане з іменами І. Котляревського та Г. Квітки-Ос­но­­в’яненка. І. Котляревський у 1819 р. написав для Пол­тавського театру п’єсу «Наталка По­л­тавка» (над­ру­кована 1838) і водевіль«Москаль-чарівник» (над­ру­кована 1841). П’єси І. Ко­т­ля­ре­в­сь­кого стали пер­ши­ми творами нової української драматургії, що спи­ралися на традиції так званого про­світницького реа­лізму. Вони заклали основи українського театру, роз­виток якого, оминувши кла­си­ци­зм та сен­ти­ме­н­та­лі­зм, одразу пішов шляхом романтизму і реалізму.

Для скульптури другої половини ХІХ – початку ХХ­ ст. характерна світоглядна й стильова тенденція пе­­ре­хо­ду з класицизму в академізм та реалізм. У Ки­єві­ 1853 р. на мальовничому березі Дніпра за про­ек­том­ ску­­льптора В. Демут-Малиновського (1779–1846)­ й архітектора К. Тона спорудили пам’ятник кня­зю В. Ве­ликому. У 1932 р. в Україні скасовано всі незалежні угрупування художників. Того самого ро­­ку зі створенням спі­л­ки радянських художників Ук­­раїни вводилися основоположні принципи єд­и­но­го­ творчого методу, що оде­ржав назву со­ці­а­ліс­тич­но­го реалізму. Цей метод став не стільки дорог­ов­ка­зом­ розвитку мистецтва, скі­ль­ки караючим і ніве­лю­ю­­чим будь-які відхилення від партійного диктату.

36.Чим постмодернізм відрізняєть від модер­ніз­му­.­

Український модернізм був закономірним явищем у ро­з­витку українського письменства. При­­кметною йо­­го особливістю було те, що на перший план ви­с­ту­па­ла національна про­б­ле­ма­тика. Прихильники мо­де­р­нізму збагатили літ ратуру психологізмом, зо­се­ред.­же­ністю на вну­трішніх переживаннях та су­б’є­к­ти­в­них­ враженнях героя за мінімуму дій та загальної ха­ра­­ктеристики тла зображуваних подій. Реальний пе­р­сонаж часто перетворювався на символ. За­слуга ук­ра­їнських модерністів полягала в тому, що вони при­му­сили українську літературу ви­рватись з кола по­бу­то­писання, відмовитися від шаблонного пат­рі­о­ти­з­му, звернули увагу на психологію вчинків і таким чи­ном підняти на­шу літературу на якісно новий рі­ве­нь. Пе­р­шим в українській літературі під гаслами мо­дер­нізму виступив Микола Вороний. Ха­ра­к­те­р­ним для розвитку українського варіанта модернізму в лі­те­­ратурі був значний вплив ро­мА­н­тиз­му. Яскраво мо­дернізм проявився і в творчості Лесі Українки У мо­дернізмі відбувалися ва­жливі процеси осмислення но­вих художніх ідей, пошуку форм. Копіювалися пр­иродні фор­ми, . Орнамент був основним виразним за­собом. Декор вільно компонувався на пло­щи­нах, ча­сто асиметрично. У конструктивних засадах нової ар­хітектурної системи асиметрія виз­начала її ви­ра­з­ну­ сутність. Модерн набув поширення переважно у се­ре­довищі заможних вла­сників па­ла­ців.­

Постмодернізм – це мистецький напрям, суть яко­го­ полягала в стиранні граней між високим ми­стец­т­во­м і переоцінюванням традицій авангардизму та мо­дернізму, у визнанні прогресу ли­ше у вигляді не­сп­ростовної ілюзії . Для постмодернізму характерна іро­нія( там, де мо­де­р­н­і­­сти плачуть, постмодерністи смі­ються), гра у тексті .Представники папряму вва­жа­ють не «що»­, а «як» сказати. Для по­ст­мо­дер­ні­ст­сь­кої прози характерний «потік свідомості». Пре­д­с­т­а­в­­ники: Ю. Андрухович, О.Забужко, Є. Пашко­вс­ь­кий,­ Б. Жолдак, В. Ведмідь. Постмодернізм учи­ть бу­ти­ скептиками щодо авторитетності будь-яких взі­р­ців та пояснювальних систем і бі­льш чутливими до своєрідності й індивідуальності кожної культурної фо­р­мації.