41. Кондиціювання повітря

Кондиціонування повітря— створення і підтримка параметрів повітряного середовища (температури, відносної вологості, складу, швидкості руху і тиску повітря), найсприятливіших для роботи персоналу, обладнання і приладів. У більш вузькому значенні під кондиціонуванням повітря розуміють відведення зайвого тепла (теплонадлишків) з приміщень, з метою забезпечення теплового комфорту.

Загалом системи кондиціонування повітря умовно діляться на дві групи: системи житлового та громадьського кондиціонування, та системи промислового кондиціонування. Системи житлового та громадьського кондиціонування мають на меті створити умови для теплового комфорту та високої працездатності для людей. Споруди, у яких застосовується ці системи, можна поділити на:

Індивідуальні житлові будинки

Багатоповерхові житлові будинки

Комерційна нерухомість

Громадські будинки

Робочі місця на промислових підприємствах

Спортивні споруди

Промислове кондиціонування підтримує задані параметри повітряного середовища необхідні для протікання технологічних процесів, роботи обладнання та приладів. Промислове кондиціонування повітря, зазвичай необхідне для наступних випадків:

Приміщення в медичних установах - операційні, відділення реанімації.

Чисті кімнати .

Розведення деяких видів тварин та рослин

Текстильне виробництво

Дослідницікі центри, лабораторії

Атомні електростанції

Гірництво

42.Природне освітлення, його значення для працюючих

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому.

Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу) Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи у приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям.

Природному освітленні властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають такі чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як зсередини, так і ззовні приміщення.

Гігієнічна оцінка природного освітлення проводиться задопомогою описового, геометричного та світлотехнічного методів.

Описовий метод передбачає визначення поверху, на якому знаходиться приміщення, кількості вікон та їх орієнтації і розмірів, типу скла, ступеня його забруднення, ширини простінків, наявності на вікнах та за ними предметів, що затінюють, характер і кольору пофарбування стін, стелі й меблів.

Геометричний метод заснований на визначенні величин світлового коефіцієнта, коефіцієнта заглиблення, проекції небосхилу, куш падіння та отвору.

Світловий коефіцієнт — являє собою відношення площі поверхні всіх вікон, що засклена, до площі підлоги. Для навчальних приміщень світловий коефіцієнт повинен дорівнювати 1:4-1:5; для лікарняних палат — 1:5-1:6; для житлових приміщень —1:8.

Коефіцієнт заглиблення—це відношення відстані від вікна до протилежної стіни до відстані від верхнього краю вікна до підлоги. Величина коефіцієнта заглиблення повинна бути не більше, ніж 2.

Проекція небосхилу — являє собою частину небосхилу, яку можна побачити через вікно з робочого місця, найбільш віддаленого від вікна.

Світлотехнічний метод пов’язаний з необхідністю визначення та гігієнічної оцінки величини коефіцієнта природної освітленості.

Коефіцієнт природної освітленості — це відсоткове відношення освітленості горизонтальної поверхні всередині приміщення до освітленості розсіяним світлом подібної горизонтальної поверхні під відкритим небом.