1.Структура, зміст і мета курсу. Поняття про охорону праці.

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. Особливо тісно дисципліна „Основи охорони праці" пов'язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою.

Безпека життєдіяльності — це дисципліна, що вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Метою наукової' організації' праці є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.

Методологічною основою курсу „Основи охорони праці" є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення несприятливих виробничих факторів, створення безпечних та нешкідливих умов праці.

Курс „Основи охорони праці" складається з чотирьох розділів:

— правові та організаційні питання охорони праці;

— основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;

--- ОСНОВИ ТехНІКИ безпеки;

— пожежна безпека.

Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

2.Історія розвитку науки про охорону праці

Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається з почат-ком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням про-дуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров’я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, об-легшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її власні творіння ста-новлять загрозу для неї самої.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і, на жаль, залишається в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, гірнича справа. Тому вже з ча-сів Середньовіччя вчені надавали великого значення дослідженню умов праці у гірничій галузі. Георгій Агрикола першим зро-бив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоно-сов, який у 1742 р. у своїй науковій праці з основ мета-лургії та рудних справ проаналізував умови праці гірників, розглянув різні питання гігієни, безпеки та організації їх праці, відпочинку, обґру-нтував режими і принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматиз-му, професійних захворювань, кількості аварій, з’явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у 1847 р. О.М. Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджуваль-них заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних за-хворювань і запропоновано заходи, що мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

У 1915 р. академіком М.Д. Зелінським був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як С.І. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Ле-вицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Го-гіташвілі, А.С. Бєліков, А.М. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Багато вчених своїми розробками у різних галузях науки сприяли розвитку охорони праці: зокрема, академік С.І. Вавілов від-крив люмінесцентне освітлення, яке будучи за своїм спектром близьким до природного дало можливість краще з меншими затратами енергії но-рмувати освітлення приміщень; вченим-гігієністом Л.І. Медведєм роз-роблені методи зниження небезпечної дії пестицидів та інших хімічних речовин на людей і тварин; вчені інституту електрозварювання ім. Па-тона НАН України розробили і впровадили у виробництво різні способи електрозварювання з використанням промислових роботів та автомати-зованих пристроїв. Створенню роботів на виробництві надається велике значення, оскільки вони замінюють людей в особливо небезпечних умо-вах праці: космосі, під водою тощо.

На сьогодні у виробництві з метою запобігання травматизму, про-фесійних захворювань, аварій широко використовують технічні засоби безпеки праці, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними вченими.

3.Стан охорони праці на сучасному етапі в Україні.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці – це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств.Впродовж останніх 10 років в Україні намітилася позитивна тенденція до зниження рівня виробничого травматизму. Загальний травматизм зменшився в 4 рази, смертельний - в 2 рази.Проблема охорони праці є загальносвітовою, нею працюють всі члени міжнародної спільноти. За даними МОП, в світі щороку реєструється 270 млн. випадків виробничого травматизму та 160 млн. випадків професійних захворювань. У зв’язку з виробничою діяльністю помирає щороку 2 млн. осіб. Щорічно, за оцінками Міжнародного бюро праці, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання забирають життя приблизно 2млн.працівників и обходяться глобальній економіці в 1,25 трильйони доларів США.Загальносвітові втрати від професійних захворювань і травм зберігаються на неприпустимо високому рівні. За останні десятиріччя умови праці, особливо виробнича гігієна и техніка безпеки, істотно покращилися в багатьох країнах, однак в цілому світова ситуація в сфері охорони праці все ще залишається важкою.Глибокий вплив на трудове життя, на умови праці має глобалізація.

4.Основні законодавчі акти з охорони праці.

Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України "Про охорону праці"."Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці".

Законодавство України про охорону праці складається із: Закону "Про охорону праці", "Кодексу законів про працю України", Закону "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Закону України "Про пожежну безпеку", "Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97)" та інших нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини між різними суб'єктами права у сфері охорони праці

Закон України "Про охорону праці" визначає положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У "Кодексі законів про працю України" визначається правове регулювання охорони праці у главах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю", "Праця молоді", "Праця жінок", "Охорона праці".

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" регулює відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні.

Закон України "Про пожежну безпеку", визначає економічні, загальні правові та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, встановлює відносини юридичних і фізичних осіб, державних органів з пожежної безпеки незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон встановлює обов'язки установ, організацій, підприємств і громадян щодо забезпечення пожежної безпеки, а також обов'язки й права державного пожежного нагляду.

"Норми радіаційної безпеки України" встановлюють підходи до забезпечення протирадіаційного захисту.Міжнародне законодавство про охорону праці являє собою систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист працівників від професійних ризиків. 

5.Державна політика в галузі охорони праці. Основні її принципи.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

6.Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

7.Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

8.Охорона праці жінок.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.  Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

9.Гарантії прав на охорону праці при укладанні трудового договору.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Трудовий договір може бути:

• безстроковим, що укладається на невизначений термін;

• на визначений термін, встановлений за погодженням сторін;

• на час виконання певного виду робіт.

10.Стимулювання охорони праці.

Стимулювання діяльності з охорони праці направлене на підвищення за-цікавленості працівників у забезпеченості здорових і безпечних умов праці. Стимулювання передбачає як матеріальні і моральні заохочення, так і стягнен-ня за невиконання покладених на конкретну особу обов’язків відносно безпеки праці або порушень вимог щодо охорони праці. До числа заохочувальних за-ходів належать премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідниц-тво і раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці тощо.

Згідно Закону України “Про охорону праці” до працівників можуть засто-совуватись будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види за-охочень визначаються колективним договором, угодою.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впроваджен-ня прогресивних технологій, досягнень науки і техніки засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробни-чих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювання і таким чином ефективно профілактувати травмованість, професійну захворю-ваність та аварійність на виробництві.

На випадок незабезпечення вимог щодо охорони праці роботодавець сплачує страховий тариф у збільшеному розмірі на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань. І, навпаки, при належному стані охорони праці страховий тариф зменшується.

На кожному підприємстві, організації, установі повинні функціонувати системи матеріального заохочення трудових колективів за роботу без травм. Матеріальне заохочення за підвищення рівня охорони праці здійснюється у формі премій, підвищення надбавок за високу професійну майстерність, під-вищення розряду (для робочих), підвищення окладу (для посадових осіб і спе-ціалістів), а також нагородження подарунками, виділенням пільгових путівок в санаторії, дома відпочинку і т.п.

11.Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов'язаний:  дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;  знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;  проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.  Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

12.Обов’язковий медичний огляд працівників певних категорій.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

13.Навчання та систематичне підвищення знань працівників України з питань охорони праці.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці — один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основні напрямки та положення щодо навчання з питань охорони праці визначені:

— Державною програмою навчання та підвищення рівня знань

працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки

— Типовим положенням про навчання з питань охорони праці

— рекомендаціями Міжвідомчої науково-методичної ради з питань

освіти в галузі охорони праці і комісії з охорони праці та безпеки

життєдіяльності Науково-методичної ради Міносвіти.

До основних науково-методичних принципів побудови системи безперервного навчання з питань охорони праці, її цільових функцій та методологічних основ належать:

— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,

діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;

— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України,

що відповідають вимогам часу;

— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих,

відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;

— навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та

професійно-технічних закладах освіти;

— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони

праці студентів вищих навчальних закладів освіти;

— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,

перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та

в період роботи; навчання працівників, які виконують роботи

з підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному

доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання

порядку допуску до виконання робіт;

— навчання населення в цілому з питань безпеки життя, діяльності

та охорони праці.

14.Фінансування охорони праці.

Чинним законодавством передбачено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, але фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і ста-новлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід відзначити:

- визначення можливості запровадження пільгового оподаткування цільових витрат на заходи щодо охорони праці;

- започаткування принципів диференціації внесків на державне со-ціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профза-хворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для підприємств з належною організацією роботи і високим рівнем охорони праці (і навпаки – збільшення тарифів для підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);

- заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу та ініціативу у вирішені проблем охорони праці (повинні відображатися у колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових за конкретно виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні види морального за-охочення).

Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються лише на ви-конання комплексних заходів, забезпечуючи досягнення встановлених норма-тивів з охорони праці, узгоджених з місцевими органами Держпромгірнагляду, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти повинні витрачатись на ремонтні й інші роботи, пов’язані з під-тримкою основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки; за-соби колективного та індивідуального захисту працюючих) в належному тех-нічному стані, на придбання спецодягу, молока, мийних засобів; надання передбачених пільг і компенсацій працюючим, упорядкованість та озеленення території, а також на природоохоронні заходи.

15.Штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю посадових осіб та працівників.

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

16.Права посадових осіб Держпромгірнагляду як центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи управління Держгірпромнагляду відповідно до своїх повноважень має право:

безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та проводити в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, що належать до їх компетенції;

одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та здійснення заходів щодо їх усунення;

видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, органам виконавчої влади, місцевим держадміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у сфері охорони праці та промислової безпеки; геологічного вивчення, використання та охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устатковання, транспортиих та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов’язаних з користуванням надрами, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

притягати до адміністративної відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці в частині безпечного ведення робіт та законодавства про охорону надр;

притягати до сплати штрафу юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, за порушення законодавства про охорону праці в частині безпечного ведення робіт та невиконання розпоряджень посадових осіб територіального управління Держпромгірнагляду;

надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності;

одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, держадміністрацій, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

залучати спеціалістів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

заслуховувати інформацію керівників місцевих органів виконавчої влади, посадових осіб органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції.

17.Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.

Основним нормативно-правовим актом у сфері охорони праці, який встановлює відповідальність за порушення встановлених вимог щодо охорони праці є Закон України "Про охорону праці". Відповідно до даного Закону за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників. Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність встановлюється Кодексом про адміністративні правопорушення і передбачає накладення на службових осіб, громадян-власників штрафів.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, завданих підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання.

В разі порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів (розпоряджень) посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами виконавчої влади з нагляду за охороною праці до сплати штрафу. Сплата штрафу не звільняє юридичну або фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, від усунення виявлених порушень у визначені строки. В свою чергу, максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата або неповна сплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частини) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення.

Притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють служби охорони праці, державні органи з нагляду за охороною праці, з питань радіаційної безпеки, з питань пожежної безпеки, з питань гігієни праці.

Посадові особи спеціально уповноважених державних органів з нагляду за охороною праці мають право:

- безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства, фізичних осіб, які використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання закону;

- видавати роботодавцям обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків щодо охорони праці;

- забороняти експлуатацію підприємств, окремих робочих місць до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, які порушили законодавчі та інші нормативно-правові акти з охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний безплатно створювати необхідні умови для роботи посадових осіб державних органів з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за виконанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль:

- за дотриманням законодавства про охорону праці;

- створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов;

- забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.

Посадові особи підприємств або громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, винні у порушенні вимог законодавства про охорону праці, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, притягаються до кримінальної відповідальності: штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до 2-х років. А якщо ці порушення спричинили загибель людей, то посадові особи можуть бути позбавлені волі на термін до 7-ми років.

18.Вимоги до Закону України “Про охорону праці” щодо розслідування та обліку нещасних випадків.

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

19.Дослідження виробничих нещасних випадків.

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві

До складу комісії з розслідування входять (мал.1): *керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії), *керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, *представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, *інші особи. Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не включається. У разі нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника чи роботодавця потерпілого своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується протягом місяця після отримання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, Фонд відповідно до їх компетенції.

Громадський контроль здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених з питань охорони праці та профспілки через виборні органи і своїх представників. Ці органи мають право вимагати від роботодавця складення акта за формою Н-1 або його перегляду, якщо встановлено, що допущено порушення вимог Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві або інших нормативно-правових актів з охорони праці.

У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок чи незгоди роботодавця, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом акта розслідування нещасного випадку, акта за формою Н-1 питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

20.Види розслідування.

Розрізняються нещасні випадки, що підлягають загальному розслідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню та обліку.

До останніх належать: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових обов’язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого.

Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії.

Існує два види аварії, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії першої та другої категорії.

До першої категорії належать аварії, внаслідок яких:

-загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

-спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних -речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

-збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

-зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства чи населення;

До другої категорії належать аварії, внаслідок яких:

-загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

-зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я -працівників цеху, дільниці підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

21.Визначення показників частоти та тяжкості травматизму.

Для оцінки та аналізу виробничого травматизму і професійних захворювань з метою з'ясування та ліквідації їх причин застосовуються кілька методів, основні з яких такі: статистичний, топографічних, монографічних, груповий, економічний і ін

Статистичний метод. Передбачає узагальнення фактично наявного матеріалу про травматизм шляхом поєднання в групи за різними ознаками. При цьому для оцінки виробничого травматизму використовують відносні показники (показник частоти травматизму та важкості травматизму). Показник частоти травматизму Кч – середня кількість випадків травматизму на 1000 людей

Кч = 1000(Н/С),

де Н – кількість нещасних випадків з втратою працездатності на три та більше днів за певний проміжок часу (квартал, півріччя, рік)

С – середньоспискова кількість працюючих.

Показник важкості травматизму Кв – це середня тривалість непрацездатності, що припадає на один нещасний випадок за певний календарний період:

Кв = Д/Н,

де Д – кількість днів непрацездатності всіх потерпілих за певний проміжок часу (квартал, півріччя, рік).

Монографічний метод. Полягає у вивченні причин нещасних випадків, що мали місце при певному технологічному процесі або операції.

Топографічний метод. Полягає у вивченні причин нещасних випадків за місцем їх виникнення. Всі нещасні випадки фіксують на карті (схемі). За густиною умовних позначень на карті встановлюють найбільш небезпечні місця робіт та приймають заходи для усунення на них причин травматизму.

Груповий метод аналізу травматизму полягає у вивченні причин нещасних випадків, об’єднаних за певною подібною ознакою.

Комплексний метод аналізу травматизму-враховує особисті характеристики потерпілого, часу та місця виникнення нещасного випадку, його природи, наслідків, санітарно-гігієнічних умов, характера і структури практичної діяльності та інше.

22.Порядок і термін розслідування нещасних випадків.

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених Положенням, також за участю представників органів державного нагляду, керування охороною праці й профспілок.

Про нещасний випадок свідок або потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Керівник робіт, у свою чергу, зобов'язаний:

- терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому;

- повідомити про випадок роботодавцю, профорганізації;

- зберегти до прибуття комісії обстановку на місці події незмінною, якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працюючих.

Лікувально-профілактична установа про кожне звертання потерпілого, при посиланні на нещасний випадок на виробництві, якщо немає направлення підприємства, повинна протягом доби повідомити:

- на підприємство, де працює потерпілий;

- у відповідний робочий орган виконавчої дільниці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях (далі – Фонд).

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним результатом і групових:

- повідомляє про нещасний випадок відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- організує його розслідування і створює комісію з розслідування.

До складу комісії включаються: керівник чи представник служби охорони праці; керівник структурного підрозділу, на якому працює потерпілий; представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії не включається.

При нещасному випадку з можливою інвалідністю до складу комісії включається також представник Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь у розслідуванні нещасного випадку.

Комісія з розслідування протягом трьох днів зобов'язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб, і, по можливості, одержати пояснення потерпілого;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

- з'ясувати обставини й причини нещасного випадку, визначити зв'язок цього випадку з виробництвом;

- визначити осіб, які порушили вимоги охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібних випадків;

- скласти акт розслідування за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт Н-1 або НТ про випадок в шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцеві.

До першого примірника акта Н-5 (далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілих, витяг з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця, а також, у разі потреби, медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних або наркотичних речовин.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти Н-1 або НТ протягом однієї доби по закінченні розслідування.

Затверджені акти протягом трьох днів надсилаються:

- потерпілому або його довіреній особі разом з актом Н-5;

- керівникові структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібних випадків;

- відповідному робочому органу Фонду разом з копією акта Н-5;

- відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- керівнику служби охорони праці підприємства акт Н-1 або НТ надсилається разом з першим примірником акта Н-5 та іншими супровідними матеріалами.

Копія акта Н-1 надсилається в орган, до сфери керування якого відноситься підприємство, а у разі відсутності такого органа – відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Акти розслідування нещасного випадку (Н-5), акти Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягають збереженню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є або був потерпілий.

На вимогу потерпілого голова комісії зобов'язаний ознайомити його з матеріалами розслідування нещасного випадку.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у випадку смерті потерпілого роботодавець, що взяв на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін висилає його організаціям і посадовим особам, яким направлявся акт за формою Н-1 або НТ.

23.Склад комісій з розслідування нещасних випадків.

До складу комісії входять керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова комісії), представник Фонду за місцезнаходженням підприємства, представник первинної профспілки (у разі наявності на підприємстві кількох профспілок - представник профспілки, членом якої є потерпілий, а у разі відсутності профспілки - уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці), а також представник підприємства, інші особи.

Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, до складу комісії входять також представники такого підприємства та первинної організації профспілки, а у разі відсутності на підприємстві профспілки - уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці.

До складу комісії не може входити безпосередній керівник робіт.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії входить також представник закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством.

У разі настання нещасного випадку на судні морського або річкового чи рибопромислового флоту під час плавання або перебування в іноземному порту комісія утворюється капітаном такого судна, про що повідомляється власник судна, який відповідно до вимог пункту 10 цього Порядку повідомляє Фонд про нещасний випадок за місцем реєстрації (приписки) судна.

У разі настання нещасного випадку в закордонній дипломатичній установі України комісія утворюється керівником такої установи або особою, яка його заміщає, про що повідомляється МЗС, яке відповідно до вимог пункту 10 цього Порядку повідомляє про нещасний випадок Фонд.

Потерпілий або уповноважена ним особа, яка представляє його інтереси, не входить до складу комісії, але має право брати участь у її засіданнях, вносити пропозиції, подавати документи щодо нещасного випадку, давати відповідні пояснення, в тому числі викладати в усній і письмовій формі особисту думку щодо обставин і причин настання нещасного випадку та одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.

Голова комісії зобов'язаний письмово поінформувати потерпілого або уповноважену ним особу, яка представляє його інтереси, про його або її права і з початку роботи комісії запросити до співпраці.

Члени комісії мають право одержувати усні чи письмові пояснення щодо нещасного випадку та проводити опитування роботодавця, посадових осіб, інших працівників підприємства, у тому числі потерпілого, та опитати осіб - свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб, робити необхідні запити, пов'язані з проведенням розслідування.

24.Форми актів розслідування нещасних випадків.

Спеціальне розслідування проводиться протягом не більше 10 робочих днів. За результатами розслідування складаються такі документи:

• акт спеціального розслідування за формою Н-5;

• карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5 (у випадку їх розслідування);

• акт за формою Н-1 або НПВ на кожного потерпілого окремо;

• також оформлюються інші матеріали, передбачені Порядком.

Кількість примірників актів визначається залежно від кількості потерпілих та органів, яким документи надсилаються. Спеціальна комісія зобов'язана:

• обстежити місце, де стався нещасний випадок, одержати письмові чи усні пояснення від роботодавця і його представників, посадових осіб, працівників підприємства, потерпілого, якщо це можливо, опитати інших осіб - свідків нещасного випадку та осіб, причетних до цього;

• визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

• з'ясувати обставини і причини нещасного випадку;

• визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

• установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

• зустрітися з потерпілими або членами їх сімей чи особами, які представляють їх інтереси, з розгляду питань щодо розв'язання соціальних проблем, які виникли внаслідок нещасного випадку, внесення пропозицій щодо їх розв'язання відповідним органам, а також дати потерпілим (членам їх сімей, особам, які представляють інтереси потерпілих) роз'яснення щодо їх прав у зв'язку з настанням нещасного випадку.

25.Поняття про управління охороною праці.

Охорона праці – складна, багатофункціональна система, що має свою специфічну мету, завдання та засоби їх вирішення. Вона покликана захищати працюючих на виробництві від його негативних факторів, зберігати їх здоров’я і високу працездатність. Основною метою управління охороною праці є вдосконалення організації роботи із забезпечення безпеки праці, зниження травматизму та аварійності на основі вирішення комплексу завдань щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, надання лікувально-профілактичного і санітарно-побутового обслуговування працюючих. Під управлінням охороною праці розуміють планомірний процес впливу на виробничу систему для отримання заданих показників, що характеризують здоровий стан умов праці. Управління охороною праці можна уявити як безперервний процес дій, що включає:

- оцінку параметрів умов праці;

- формування мети і постановку завдань;

- розробку програм з охорони праці;

- реалізація програм та оцінка їх ефективності;

- стимулювання виконавців.

Управління охороною праці можна охарактеризувати також як розробку, прийняття та реалізацію рішень, спрямованих на досягнення безпеки на виробництві, у т.ч. створення здорових і безпечних умов праці.

Управління охороною праці має орган і об’єкт управління, вхідну і вихідну інформацію, прямий і зворотній зв’язок з виробництвом.

Об’єктом управління охороною праці є стан умов праці на робочих місцях. У ширшому розумінні об’єкт управління охороною праці – це діяльність функціональних служб і структурних підрозділів із забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ді-лянках і на підприємстві в цілому.

У вирішенні різноманітних завдань у сфері управління охороною праці беруть участь як державні органи, так і безпосередньо керівники підприємств, структурних підрозділів, профспілкових організацій. В умовах роздержавлення, утворення великої кількості суб’єктів під-приємницької діяльності з різними формами власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.