Тема 8. Грошовий ринок та ринок банківських позичок

8.1. Методичні поради до вивчення теми

У широкому розумінні грошовий ринок представляє собою сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Для пізнання механізму функціонування грошового ринку необхідно розглянути його структуру. Грошовий ринок структуризують за:

• видами інструментів – на ринок позичкових зобов’язань, валютний ринок, ринок цінних паперів;

• за інституційними ознаками грошових потоків – на ринок банквіських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитнних установ, фондовий ринок;

• за економічним призначенням купівлі грошей – на ринок грошей і ринок капіталів.

Сутність такої структуризації грошового відображена на схемі (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Схема системної структуризації грошового ринку [60]

Основними функціями грошового ринку, зокрема його складових є:

• об’єднання дрібних заощаджень населення , держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

• трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

• надання позик державним органам для фінансування виробничої і соціальної сфери, покриття дефіциту бюджету;

• спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами : Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення.

Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Тому операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційної операції продажу на товарних ринках. Продаж грошей виступає переважно у формі кредитування. Продавець - у ролі кредитора, а покупець - у ролі позичальника.

Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном рівних цінностей, не призводить до втрати продавцем права власності на відповідну суму грошей. Хоча на практиці мають місце винятки з цього правила. Одним з них є акціонерне фінансування, за якого продавець грошей одержує право власності на відповідну частину капіталу покупця грошей. Таке право гарантується передачею останнім своїх акцій на відповідну суму продавцю грошей. Винятком є також купівля страхових полісів, іноземних валютних цінностей тощо. Отже, повинен бути передбачений механізм забезпечення цього права і повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які ще називають фінансовими інструментами. Вони покликані забезпечити на ринку рух визначального об'єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати – будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються вiд грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України i виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові)/ [70]

До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з переданням права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов’язання.

Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов надання продавцем покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей:

- депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов’язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів) тощо;

- позичкові зобов’язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Серед інструментів сучасного грошового ринку в умовах фінансової кризи надзвичайно актуальним є використання векселя як інструмента комерційного кредиту, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки.

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:

• грошовий характер, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

• строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

• безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію);

• оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем. Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа, яка зобов'язана за векселем, є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони).

Особливість вексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм закріплених Женевськими вексельними конвенціями 1930 року, до яких Україна приєдналася у липні 1999 року, Законом України „Про цінні папери і фондовий ринок”, Законом України „Про обіг векселів в Україні”, Рішенням ДКЦПФР „Основні напрями розвитку цивілізованого обігу векселів в Україні як антикризовий захід”.

Враховуючи норми вексельного обігу, закріплені національним законодавством, варто зазначити, що в умовах кризи ліквідності і різкого скорочення обсягів банківського кредитування в Україні саме вексельні розрахунки можуть стати альтернативою коротко- і середньострокового кредитування суб’єктів господарювання. Крім того, оформлення заборгованості векселями забезпечить активізацію платежів, погашення взаємної заборгованості шляхом проведення заліків зустрічних вимог, скоротить обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості і зменшить прострочену заборгованість між підприємствами.

Винятково надійним об’єктом для інвестування коштів суб’єктів підприємницької діяльності та домашніх господарств у всьому світі є державні цінні папери. Уряди розвинутих країн використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету. Для кожної країни характерна своя специфіка емісії та розміщення цінних паперів, зумовлена особливостями історичного і економічного розвитку країни та ринку позикових капіталів (табл.8.1).

У вітчизняній практиці внутрішні державні цінні папери випускаються у вигляді казначейських зобов’язань та облігацій з терміном обігу – до 1 року (короткострокові), від 1 року до 5 років (середньострокові) та довгострокові – з терміном обігу понад 5 років. Відмінність між зазначеними двома видами цінних паперів полягає у цілях випуску, формою виплати доходу та особливостями обігу.

Серед цінних паперів, випущених державою в Україні останнім часом, зростає інвестиційна привабливість облігацій. Відподіно до чинного законодавства можуть емітуватися облігації внутрішніх державних позик (ОВДП), облігації зовнішніх державних позик (ОЗДП) та цільові облігації внутрішніх державних позик. Вони випускаються Міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення.

Таблиця 8.1. Види внутрішніх державних цінних паперів країн – членів ЄС

Країна	Інструмент внутрішнього ринк запозичень
Франція	Короткострокові дисконтні інструменти (ВTF на 13, 26 та 52 тижні) та надкороткі облігації (на 4 -7 тижнів)
	Середньострокові процентні облігації (BTAN від 2 до 5 років)
	Довгострокові процентні облігації (ОАТ; від 7 до 30 років)
Португалія	Державні бонди з фіксованою процентною ставкою
	Казначейські векселі
Великобританія	Гілтс – „золото образні цінні папери” (від 1 до 50 років): договорні та індексовані
	Казначейські векселі (до 12 місяців), які під час емісії мають термін погашення 1, 3 або 6 місяців

Обсяги випуску державних облігацій визначаються Законом України „Про державний бюджет” та встановлюються постановою Кабінету Міністрів України.

Кошти отримані від розміщення облігацій зараховуються до державного бюджету. Крім цього, важливою метою випуску державних облігацій є збільшення притоку іноземної валюти. Причому держава не обов’язково повинна випускати облігації зовнішньої позики чи облігації, номіновані у іншій валюті. Встановлюючи певний процентний дохід на свої облігації, вищий ставки по аналогічних цінних паперах інших країн, вона впливає на обсяг надходжень валюти до країни. Адже, для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимущені купувати національну валюту України, у якій випускаються облігації, підвищуючи попит на неї, а відповідно і її курс до інших валют. Не менш важливою характеристикою державних облігацій є їх здатність стримувати інфляцію.Так, гроші, отримані від розміщення державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, що знижує купівельний попит, а відповідно стримує інфляційну динаміку.

Особливістю випуску державних облігацій в Україні є те, що їх покупцями на аукціоні можуть виступати лише комерційні банки України. Останні можуть купувати облігації за рахунок власних і залучених коштів для себе, а також для свої клієнтів за дорученнями і на кошти останніх.

Основним елементом грошового ринку будь-якої країни є банківська система. Саме за її посередництва відбувається основна маса платежів, розрахунків та інших грошових операцій між суб’єктами грошового ринку.

Сучасна банківська система України складається із двох рівнів: 1-й рівень – Національний банк України; 2-й рівень – комерційні банки.

Національний банк України за своїм статусом є фінансовим агентом уряду і виконує у цій сфері певний спектр операцій: розміщення та погашення державного боргу (Національний банк є безпосереднім учасником ринку ОВДП і виконує обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними; депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів; контролюючого органу та дилера на вторинному ринку), ведення поточних рахунків уряду, касове виконання державного бюджету, обслуговування уряду при здійсненні ним розрахунків з іншими країнами тощо.

Комерційні банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади у вирішенні питань, пов'язаних з їх оперативною діяльністю. Основними функціями банківських установ є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян через залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення и інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування економіки держави, валютні й інші банківські операції.

Виокремлення банків в окрему групу суб’єктів грошового ринку пов’язано з тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

• вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

• вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово використати, вільні кошти останніх.