66. Досягнення і втрати української культури 30-х років.

У 20-ті роки важливим напрямком культурного будівництва була ліквідація неписьменності населення. У 1923 р. в Україні було створено товариство "Геть неписьменність", яке очолював голова ВУЦВК Г. Петровський. Активістів лікнепу, більшість яких були вчителі, назвали по-воєнному — культармійцями. Держава не лише забезпечувала безкоштовне навчання в гуртках лікнепу, а й надавала певні пільги тим, хто навчався. У 1924 р. розпочалась підготовка до запровадження чотирирічного обов'язкового навчання дітей. Найголовнішим завданням у сфері культури партія вважала підготовку фахівців робітничого походження, їм були надані великі пільги. З цією метою при вузах почали створюватись робітничі факультети. Робітфаківці забезпечувались гуртожитком, їм виплачувались державні стипендії. Важливою передумовою успішного розвитку освіти стала українізація, що відкривала для українців доступ дознань за допомогою рідної мови. У 1925 р. виникла найвідоміша літературно-мистецька організація республіки — Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів. Серед них — П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Смолич, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Довженко, Л. Курбас та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий. У 1937 р. слово "українізація" раптово зникло з офіційної лексики. У 1938 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У став М. Хрущов, у неросійських школах було запроваджено обов'язкове вивчення російської мови починаючи з 2-го до 10-го класу, а український алфавіт, граматика і словник були максимально наближені до неї. Знову панівною мовою державних установ і закладів стала російська, зменшилася кількість шкіл, україномовних газет і журналів, закривалися українські театри, зменшився відсоток українських учителів і науковців. Після скасування політики корінізації ушколах національних меншин почали викладати російською або українською мовами. Нормальне функціонування народного господарства і управління було неможливе без спеціалістів. Тому з початку 30-х років збільшились масштаби підготовки фахівців робітничо-селянського походження через робітфаки і вищі навчальні заклади. Головним осередком наукової діяльності продовжувала залишатися ВУАН. У 1936 р. при затвердженні нового статуту її було перейменовано на Академію наук УСРР. Починаючи із середини 30-х років у ВУАН прискорився розвиток досліджень у техніці. Працями Є. Патона та його учнів на наукову основу було поставлено теорію зварювання і вивчення міцності зварних конструкцій. У 1934 р. створено інститут електрозварювання та гірничої механіки. Значний внесок у теорію освоєння космосу зробив Ю. Кондратюк. Під керівництвом ЦК КП(б)У відбулася організаційна підготовка І з'їзду письменників України. На ньому було сформовано Спілку письменників України. Популярними у читачів України стають вірші П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, А. Малишка, В. Сосюри, М. Семенка, твори прозаїків А. Головка, І. Ле, П. Панча, Ю. Смолича, Ю. Яновського, драматургів І. Кочерги, М. Куліша, І. Микитенка, О. Корнійчука. Читачі з інтересом сприймали дотепні й гострі гуморески Остапа Вишні. У 1934 р., незабаром після вбивства С. Кірова, були заарештовані і розстріляні драматург К. Буревій, поети О. Близько, Д. Фальківсь-кий, новеліст Г. Косинка. У 1935 р. було заарештовано і розстріляно на засланні М. Зерова. Протягом 1937-1938 рр. обірвалося життя І. Микитенка, М. Семенка і багатьох інших талановитих майстрів слова. У 1934-1938 рр. через безпідставні звинувачення було репресовано 97 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України (із загальної кількості 193). У передвоєнному десятиріччі розквітнув талант багатьох українських майстрів мистецтв. Зокрема, у розвиток музичної культури великий внесок зробили композитори М. Вериківський, К. Данькевич, П. Козицький, В. Косенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. В історію українського театру золотими літерами вписано ім'я Л. Курбаса — автора-новатора, обдарованого режисера і талановитого організатора, керівника знаменитого театрального колективу "Березіль". У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі й загинув у концтаборах. Плідно працювали художники старшого покоління — М. Бойчук, І. їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко та ін. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештували М. Бойчука і кількох його учнів, а через рік усіхїх розстріляли. У кіномистецтві яскраво проявилися таланти О. Довженка, І. Ка-валерідзе, І. Савченка. Фільми О. Довженка "Арсенал", "Земля" увійшли до скарбниці світового кіномистецтва. Творчість українських майстрів літератури і мистецтвамала яскраво виражений національний характер. Саме через це багатьох з них звинуватили в націоналізмі й репресували. Досягнення української культури могли б бути набагато вагомішими, якби не втрати, яких вона зазнала не тільки від репресій і утисків командно-адміністративної системи, а й від тотального наступу на духовну спадщину українського народу, насамперед нарелігію і пов'язані з нею історичні пам'ятки. Так, весною 1936 р. по-варварському було зруйновано Михайлівський Золотоверхий собор XII ст. Загалом до 1939 р. понад 70 % церков в Україні були закриті або зруйновані. Такими були досягнення і трагічні сторінки української культури 20-30-х років. Письменники української діаспори назвали 30-ті роки добою "розстріляного відродження".